Римська Рота

Палаццо делла Канчеллерія в Римі — місце засідань трибуналу Римської Роти

Ри́мська Ро́та [повна назва — Апостольський трибунал Римської Роти, лат. Tribunal Apostolicum Rotae Romanae; назва Рота (від лат. rotae — колесо) походить, за однією версією, від круглої форми зали, в якій члени суддівського корпусу вперше зібралися для слухання справ, за іншою — від розташованих колом робочих катедр, круглого столу] — один із вищих трибуналів Католицької церкви, найстарший з чинних європейських судів.

Історична довідка

Згідно з каноном 1442 чинного «Кодексу канонічного права» (кн. 7, гл. 3) «для всього католицького світу Римський Понтифік є верховним суддею, який вершить правосуддя або особисто, або за допомогою ординарних судів Апостольського Престолу, або за допомогою делегованих ним суддів». Два наступні канони визначають в ролі ординарного трибуналу Апостольського престолу Римську Роту.

Дослідникам натепер не вдалося визначити конкретну дату початку процесу інституалізації церковно-судової влади, тобто виокремлення папського трибуналу з-поміж адміністративних служб курії. 1245 вперше трапляється термін «auditor generalis causarum palatii», яким позначено професійного суддю. Аудитори (судді, лат. auditor — слухач, від лат. audirе — слухати) почали вирізнятися з-поміж інших папських капеланів, отримавши повний мандат (commissio) на суддівську діяльність. Спочатку аудитори повідомляли в усній або письмовій формі результати розслідування, а Папа Римський вирішував справу; якщо аудитори були уповноважені виносити ухвалу — папа лишав за собою право підтвердження. Звіти і підтвердження з часом стали формальними актами, з кінця 13 ст. вже не згадані у джерелах: аудитор посутньо виконував судові завдання незалежно від папи, за власною ініціативою та під власну відповідальність.

Поступово діяльність аудиторів набула форми ієрархічно організованої корпорації. Організаційна структура папського правосуддя набрала остаточного вигляду за Авіньйонської доби (1305–1378). Палату слухань папського палацу з 1331 стали називати трибуналом Роти. Конституція папи Іоанна XXII «Ratio iuris» від 16.11.1331 зафіксувала правила та обов’язки аудиторів і нотаріусів. За вимогою ст. 45 та згідно з традицією, її виголошували на першій офіційній сесії Роти на початку кожного судового року. Конституція встановлювала поділ аудиторів на ранги за досвідом, затверджувала практику формального колегіального ухвалення судових рішень, визначала серед обов’язків нотаріусів ведення обліку справ за спеціальними формами: «manuali» чи «memoriali». За понтифікату Іоанна XXII було розроблено формуляр для укладання юридичних актів («Formularium notariorum curie romane»).

Регулюванню різноманітних аспектів діяльності трибуналу було присвячено конституцію «Ordo iudiciarius» або «De stilo palatii apostolici» наступного папи Бенедикта XII. У конституції «Ad regimen» від 10.01.1335 понтифік вирізнив аудиторів як окрему категорію посадових осіб. Папський декрет «Decens et necessarium» від 26.10.1340 вперше детально розглядав роль, статус і відповідальність адвокатів і прокторів, які практикували в курії, зокрема в Роті.

Подальше унормування практики Римської Роти продовжили конституції папи Мартина V 1418 і 1423, які повторювали попередні папські декреталії.

Склад і порядок діяльності

Згідно з апостольськими конституціями, організація Римської Роти мала такий вигляд: за папським мандатом справи розглядали аудитори — понад 30 осіб за Іоанна XXII, 21 за понтифікату Бенедикта XII. Кількість суддів була офіційно обмежена лише папою Сікстом IV наприкінці 15 ст. до 12 осіб.

Папа призначав лише трьох суддів свого трибуналу. Наприкінці 14 ст. імператор Священної Римської імперії, королі Франції, Кастилії та Арагону отримали привілей призначити по одному аудитору в Роту. Пізніше таким правом були наділені правителі Болоньї, Мілана, Феррари, Венеції та Перуджі.

Поряд із тим факт навчання та викладання канонічного права майбутніми аудиторами в провідних тогочасних університетах підкреслює міжнародний характер суддівського корпусу Роти.

Вимоги до освіти й досвіду аудиторів були ретельно виписані в конституції Мартина V. На посаду могли претендувати «відомі доктори права» з не менш як трьома роками досвіду викладання права в університеті після отримання докторського ступеня. Крім того, вони повинні були мати посаду («titulus»), яка гарантувала б річний дохід принаймні у 200 золотих флоринів (що дозволяло виконувати обов’язки та проживати в папській курії). Нарешті, вони мусили вести гідне життя та мати гарну репутацію. Судді працювали під керівництвом декана Роти — найстаршого з аудиторів. З огляду на вік, жоден декан не працював надто довго. Рота мала власні фінанси, тому з-поміж аудиторів обирали скарбника для керування надходженнями, ведення фінансового обліку, збереження документів і речей в каплиці Роти.

Кожному аудитору були підпорядковані чотири нотаріуси, завданням яких було письмово зафіксувати всю документацію з доручених їм справ. На різних етапах судового процесу також брали участь адвокати і проктори як представники сторін перед трибуналом. Останні не мали офіційного зв’язку з Ротою (їх наймали та оплачували клієнти), але мусили скласти іспит і отримати ліцензію, перш ніж їм було дозволено практикувати в папських трибуналах.

Правові документи

Правнича практика сприяла появі нового жанру правових праць — збірників судових рішень. Аудитори почали збирати свої нотатки в окремі колекції. Перші відомі напівофіційні колекції належали аудиторам англійського походження. Колекція «Рішень Римської Роти» каноніста та аудитора германського походження Вільгельма Горборґа (1320–1384) отримала найбільше поширення (збереглося бл. 250 рукописів).

Сучасні дослідження виділяють вісім колекцій, створених між 1330 і 1390. Більшість цих збірників були надруковані в різному складі від 1470. Незабаром збірники отримали офіційний характер і поширилися Європою. Традицію фіксації судових рішень аудиторами було перервано в 15 ст., як вважають, через Велику схизму Західної церкви та Соборний рух (хоча Рота не припиняла функціонування). У 16 ст. видання колекцій судових рішень поновили.

Цитата

«Кан. 1443 – Ординарним трибуналом, заснованим Римським Понтифіком для прийому апеляцій, є Римська Рота.
Кан. 1444 – § 1. Римська Рота розглядає:
1° у другій інстанції — справи, які попередньо були вирішені у першій інстанції ординарними судами та передаються на розгляд Святого Престолу в порядку законної апеляції;
2° у третій та наступній інстанції — справи, вже розглянуті самою Римською Ротою чи будь-якими іншими судами, якщо судове рішення не набуло чинності.
§ 2. Цей суд також розглядає у першій інстанції справи, про які йдеться в кан. 1405, § 3, та інші, які Римський Понтифік або з власної ініціативи або за клопотанням сторін відкликав для свого розгляду та доручив Римській Роті».
«Can. 1443 — Tribunal ordinarium a Romano Pontifi ce constitutum appellationibus recipiendis est Rota Romana.
Can. 1444 — § 1. Rota Romana iudicat:
1° in secunda instantia, causas quae ab ordinariis tribunalibus primae instantiae diiudicatae fuerint et ad Sanctam Sedem per appellationem legitimam deferantur;
2° in tertia vel ulteriore instantia, causas ab ipsa Rota Romana et ab aliis quibusvis tribunalibus iam cognitas, nisi res iudicata habeatur.
§ 2. Hoc tribunal iudicat etiam in prima instantia causas de quibus in can. 1405, § 3, aliasve quas Romanus Pontifex sive motu proprio, sive ad instantiam partium ad suum tribunal advocaverit et Rotae Romanae commiserit».
Цит. за: Codex Iuris Canonici auctoritate Ioannis Pauli PP. II promulgatus, 25.01.1983 // Acta Apostolicae Sedis. 1983. Vol. 75 (2). P. 1–317. URL: http://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/cic_index_la.html (Переклад з лат. В. Санжарова).

Джерела

Codex Iuris Canonici auctoritate Ioannis Pauli PP. II promulgatus, 25.01.1983 // Acta Apostolicae Sedis. 1983. Vol. 75 (2). P. 1–317. URL: http://www.vatican.va/archive/cod-iuris-canonici/cic_index_la.html
Hoberg H. Inventario dell'Archivio della Sacra romana Rota (sec. XIV–XIX) / A cura J. Metzler. Città del Vaticano : Biblioteca Apostolica, 1994. 212 р.

Література

Mollat G. Contribution à l'histoire de l'administration iudicaire de l'Eglise romaine au XIV siècle // Revue d'histoire ecclésiastique. 1936. Vol. 32. Р. 877–928.
Santangelo Cordani A. La giurisprudenza della Rota romana nel secolo XIV. Milano : A. Giuffrè, 2001. 874 р.
Nörr K. W. Über die mittelalterliche Rota Romana. Ein Streifzug aus der Sicht der Geschichte der kurialen Gerichtsbarkeit, des römisch-kanonischen Prozessrechts und der kanonistischen Wissenschaft // Zeitschrift der Savigny-Stiftung für Rechtsgeschichte. Kanonistische Abteilung. 2007. Bd. 124. Р. 220–245.
Killermann S. Die Rota Romana. Wesen und Wirken des päpstlichen Gerichtshofes im Wandel der Zeit. 2 aufl. Frankfurt am Main : Peter Lang, 2009. 671 р.
Nörr K. W. Romanisch-kanonisches Prozessrecht: Erkenntnisverfahren erster Instanz in civilibus. Berlin; Heidelberg : Springer, 2012. 241 р.
Salonen K. Papal Justice in the Late Middle Ages: the Sacra Romana Rota. New York : Routledge, 2016. 216 p.
Санжаров В. А. Інституційне оформлення папського правосуддя з повноправною юрисдикцією у XIV столітті: Римська Рота // Актуальні проблеми держави і права. 2022. Вип. 93. С. 37–43.

Автор ВУЕ

В. А. Санжаров

Покликання на цю статтю: Санжаров В. А. Римська Рота // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Римська Рота (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.02.2024