Право на інформацію

Пра́во на інформа́цію — можливість, надана кожному, вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб. Основою права на інформацію є право людини на доступ (отримання) інформації.

В Україні правове регулювання реалізації права на інформацію і, зокрема доступу до інформації, здійснюється відповідно до Законів України «Про інформацію», «Про звернення громадян».

Характеристика

Основний зміст

Базові засади

Відповідно до статті 34 Конституції України «кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб — на свій вибір». Конкретизують цю конституційну норму положення Цивільного кодексу України (ЦК України), Законів України «Про інформацію», «Про медіа», «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про звернення громадян», «Про доступ до публічної інформації», «Про державну таємницю» тощо.

Право на інформацію не є абсолютним і необмеженим. По-перше, реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб. Однією із меж реалізації цього права є принцип, згідно з яким не допускається збирання інформації, що є таємницею державною або конфіденційною інформацією юридичної особи. Тобто право особи на інформацію закінчується там, де починається право іншої особи.

Чинна вітчизняна система нормативно-правового регулювання відносин щодо реалізації права на інформацію, зокрема доступу до інформації, постійно еволюціонує. Це пов’язано з багатьма причинами об’єктивного і суб’єктивного характеру: бурхливий розвиток інформаційних технологій, глобалізаційні світові процеси (див. Глобалізація), демократизація відносин «людина — держава» тощо.

На відповідні інформаційно-правові зміни впливають рішення політичні України. 09. 11. 1995 Україна приєдналась до Ради Європи і взяла на себе зобов’язання дотримуватися Статуту Ради Європи, а саме принципів плюралістичної демократії, верховенства права та захисту прав людини й основних свобод усіх осіб, що перебувають під її юрисдикцією.

Про доступ до публічної інформації

На виконання зазначеної Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи та з метою забезпечення реалізації положень статті 34 Конституції України стосовно свободи інформації, статті 10 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950, статті 19 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966, а також для забезпечення ефективної реалізації права кожного на свободу вираження поглядів та доступ до інформації, права на вільне збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб Верховна Рада України 13. 01. 2011 прийняла Закон України «Про доступ до публічної інформації».

Закон України «Про доступ до публічної інформації» визначив порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що перебуває у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників інформації публічної, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

Закон про публічну інформацію зобов’язав усіх розпорядників інформації, передбачених статтею 13 цього Закону, надавати та оприлюднювати публічну інформацію — відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформації, отриману або створену під час виконання суб’єктами владних повноважень своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації.

При цьому Законом «Про публічну інформацію» встановлено, що зазначена інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом, а доступ до неї забезпечується шляхом систематичного та оперативного її оприлюднення в офіційних друкованих виданнях, на офіційних вебсайтах у мережі «Інтернет», на єдиному державному веб-порталі відкритих даних, на інформаційних стендах та будь-яким іншим способом, а також шляхом надання її за запитами на інформацію.

Про медіа

Існують інші закони, які деталізують право на інформацію. Закон України «Про медіа» від 13 грудня 2022 року регулює відносини, щодо забезпечення реалізації права на свободу вираження поглядів, права на отримання різнобічної, достовірної та оперативної інформації, на забезпечення плюралізму думок і вільного поширення інформації, на захист національних інтересів України та прав користувачів медіа-сервісів, регулювання діяльності у сфері медіа.

Про обов’язковий примірник документів

Закон України «Про обов’язковий примірник документів» визначає правові засади функціонування системи обов’язкового примірника документів та регулює інформаційні відносини, пов’язані з поповненням Національного інформаційного фонду України.

Про електронні документи та електронний документообіг

Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів. Закон визначає, що електронний документообіг (обіг електронних документів) — це сукупність процесів створення, оброблення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів, які виконують із застосуванням перевірки цілісності та за необхідності з підтвердженням факту одержання таких документів.

Межі застосування

Нова редакція Закону України «Про інформацію» звужує суб’єктний склад права на інформацію, визначає, що «кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб». Логічним висновком щодо тлумачення цієї норми є те, що з переліку суб’єктів права на інформацію виключено юридичних осіб і державні органи. Така норма може спричинити відсутність підстав для адміністративної відповідальності за відмову або несвоєчасне /неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, на запити державних органів, адже в новій редакції Закону України «Про інформацію» немає підстав для надання відомостей юридичної особи публічного права на запит громадянина.

Поняття «право власності на інформацію» і «право на інформацію» не варто ототожнювати. Вони мають самостійний характер: право власності на інформацію стосується можливостей власника (творця) інформації на володіння, поширення, захист і знищення відомостей (даних), отримання доходу від використання чи реалізації інформації. У свою чергу право на інформацію не має майнового змісту і стосується можливостей розвитку особи-учасника інформаційних відносин через збирання, отримання, використання і поширення відомостей (даних).

Саме тому ЦК України визначає право на інформацію особистим немайновим правом юридичної особи, а також особистим немайновим правом, що забезпечує соціальне буття фізичної особи.

Право на інформацію, зокрема на доступ до інформації і право на володіння інформацією з обмеженим доступом, є дотичними правами. Фактична реалізація цих прав у повсякденному житті залежить насамперед від рівня закріпленості відповідних повноважень у праві, а також від правової культури громадян, норм моралі, традицій і звичаїв.

Джерела

1. Про внесення змін до Закону України "Про інформацію": Закон України № 2938-VI від 13 січня 2011 року// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 32, ст.313.
2. Про обов’язковий примірник документів: Закон України № 595-XIV від 9 квітня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 22–23. Ст. 199. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/595-14#Text
3. Про електронні документи та електронний документообіг: Закон України № 851-IV від 22 травня 2003 р. // Відомості Верховної Ради України. 2003. № 36. Ст. 275. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/851-15#Text
4. Про захист персональних даних: Закон України № 2297-VI від 1 червня 2010 р. // Відомості Верховної Ради України. 2010. № 34. Ст. 481. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17#Text
5. Конституція України: станом на 15 січня 2021 р. Харків : Право, 2021. 72 с.
6. Про медіа: Закон України № 2849-IX від 13 грудня 2022 р. // Відомості Верховної Ради України. 2023. № 47–50. Ст. 120. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2849-20#n2350
7. Цивільний кодекс України: станом на 25 вересня 2023 р. Київ : Юрінком Центр, 2023. 495 с.

Література

1. Інформаційне право України : підручник Марущак А.І. – К.: Дакор, 2011. – 456 с.
2. Політанський В. С. Право на інформацію як фундаментальне право людини. Харків : Право, 2017. 206 с.
3. Кушакова-Костицька Н. В. Право на інформацію в інформаційну епоху (порівняльне дослідження). Чернівці : Технодрук, 2018. 300 с.
4. Пеца Д. Д. Право на інформацію за умов сучасної глобалізації: окремі аспекти // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2023. Вип. 76 (1). С. 49–53.
5. Самойленко Г. В., Миргородський А. О. Право на інформацію в умовах збройної агресії РФ // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. 2024. Вип. 82 (1). С. 311–317.

Автор ВУЕ

• А. І. Марущак

Покликання на цю статтю: Марущак І. А. Право на інформацію // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Право на інформацію (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.12.2025