Поховальний культ
Похова́льний культ — комплекс релігійних уявлень і відповідних релігійних практик ритуального поводження з померлими.
Характеристика
Виникає в архаїчному суспільстві. Найдавніші відомі поховання гомінід (неандертальців) з ознаками певного ритуалу відносять до мустьєрської культури (див. Мустьє). Глибинні причини та час виникнення поховальних культів лишаються предметом наукової полеміки. Їх формування пов’язують, зокрема, із суперечливими суб’єктивно-психологічними прагненнями і бажаннями людини (і позбутися померлого, і вберегти його для себе), колективними культурними архетипами, первісним анімізмом і культом предків тощо.
Світоглядною основою поховальних культів є більш або менш розвинуті уявлення про потойбіччя, взаємодію світу живих і світу померлих, взаємозв’язок душі й тіла (найчастіше віра у безсмертну душу), посмертну відплату, наділення мерця надприродними властивостями і подібне.
Для поховального культу притаманна історично сформована обрядово-ритуальна практика, що є розбіжною як для різних культурних, етнічних і релігійних груп, так і всередині тієї самої групи, адже залежить від віку, статі, соціального статусу небіжчика, причини смерті (старість, хвороба, самогубство, загибель в бою тощо).
Головним складником поховального культу є узвичаєна форма поховання («деструкційна» або «консерваційна»): знищення трупа (кремація, інгумація в землі або печері, склепі, поховання у воді, розтин, канібалізм тощо) або часткове його збереження (бальзамування, муміфікація, коптіння, засолення, заливання гарячим воском, збереження черепів, кістяків). За інгумації особливого значення набуває положення тіла (випростане на спині, з підігнутими ногами, покладене на бік тощо), орієнтація тіла по сторонах світу, розміри поховальних ям, курганів, споруд, супутній інвентар і подібне.
Структурними елементами поховального культу є:
- очисні церемонії;
- піднесення дарів або жертв;
- похоронна відправа, поминальні звичаї та обряди;
- будівництво поховальних споруд (усипалень, мавзолеїв, некрополів), земляних чи кам’яних насипів (курганів), встановлення пам’ятників, меморіальних знаків;
- траур і пов’язані з ним обмеження і заборони.
До найдавніших обрядодій відносять: ритуальну підготовку тіла небіжчика (церемонії очищення, обмивання, прикрашання тощо), принесення супровідних дарунків (наприклад, побутових речей, прикрас, зброї для майбутнього життя) і жертв (зокрема, жертвопринесення худоби, бойового коня, рабів та ін.), запалювання вогнів, свічок; голосіння і плачі; організація поховальних частувань, ігор чи військових змагань; дотримання жалоби (особливе вбрання, відрізання волосся, піст, ритуальне каліцтво, заборона на повторний шлюб протягом певного терміну тощо); використання охоронної символіки.
У давнину місце поховання могли вважати священним. Ознаками того, що таке місце ставало сакральним простором вважають, зокрема, кромлехи, рови, жертовники, пов’язані з ним табу.
Поховальний культ увійшов як органічна частина до різних релігійних систем.
Похоронна відправа
Похоронна (поховальна) відправа — складник поховального культу, включає обрядові дії та ритуальні норми поведінки, що покликані забезпечити успішний перехід душі померлого у потойбічний світ та охорону живих від можливого шкідливого впливу духу покійного.
Поховальний обряд відносять до найконсервативніших царин культури, де найповніше збережено сліди давніх ритуальних актів, архаїчні обрядодії.
У структурі похоронної відправи виділяють: сповіщення про смерть, підготовку небіжчика до поховання (обмивання, вбрання, читання молитов, відспівування), прощання з покійним (плачі, голосіння, похоронні ігри) та власне ритуал поховання. Завершується поминальною трапезою з обов’язковими ритуальними стравами.
Сучасна похоронна відправа є комплексом традицій різного типу: релігійних (церковних — особливий тип богослужби), народних (жалобні пісні, похорон неодружених з виконанням весільних звичаїв і обрядів тощо), громадсько-обрядових (музичний супровід оркестром, виголошення промов, спорудження надмогильних монументів).
У кожній із релігійних систем похоронна відправа вирізняється особливостями соціонормативної культури та релігійно-побутової символіки й атрибутики.
Під час дослідження поховальних пам’яток археологічними методами за матеріальними залишками, що збереглися до нашого часу, можливо не лише до певної міри відтворити обряд поховання, але й частково реконструювати поховально-поминальні традиції.
Література
- Каравайко Д. В. Поховання юхнівської культури на Чернігівщині // Археологія. 2010. Вип. 1. С. 68–78.
- Матвієнко Л. В. Поховальний обряд у ритуально-культовій практиці населення степового Побужжя // Чорноморський літопис. 2012. Вип. 6. С. 77–81.
- Король Д. О. Вступ до історичної танатології. Київ : Національний університет «Києво-Могилянська академія», 2015. 280 с.
- Супруненко О. Б. Ґрунтові некрополі лісостепового населення скіфської доби у Дніпровському Лівобережжі // Археологія і давня історія України. 2016. Вип. 2 (19). С. 257–269.
- Білинський О. О. Проблема поховального обряду населення скіфського часу Посейм’я // Археологія і давня історія України. 2019. Вип. 4 (33). С. 255–262.
- Пискач О. Табу в поховальній обрядовості Закарпаття: етнолінгвістичний аспект // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Філологія. 2019. Вип. 2 (42). С. 80–85.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бучма О. В. Поховальний культ // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Поховальний культ (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2024
