Тиск політичний

Тиск політи́чний — сукупність методів та способів політичного впливу, що мають на меті примусити політичного суб'єкта змінити переконання, орієнтації та поведінку; засіб боротьби політичної з метою впливу на політичну силу.

Характеристика

Тиск політичний розглядають у вузькому та широкому розумінні. У вузькому розумінні (є типовим для більшості політологічних підходів) його висвітлюють у контексті відносин держави або владних структур та тиску груп. За цих обставин він є формою чи засобом впливу сил громадянського суспільства на державно-урядові структури з метою реалізації різноманітних інтересів. Субʼєктами цього процесу є групи тиску, що виражають та обстоюють певний виробничий, конфесійний, етнічний, політичний та інший інтерес сил громадянського суспільства.

Групи тиску — суспільно-політичні об’єднання, метою діяльності яких є задоволення власних інтересів шляхом впливу на державну владу або політичні партії. Характерними рисами груп тиску є:

а) утворення та функціонування без впливу офіційних державних структур та органів влади;

б) організація та здійснення тиску на інститути політичні суспільства з метою прийняття державними органами відповідних рішень;

в) відображення у вимогах групи специфічних інтересів тієї чи іншої верстви або об’єднання громадян.

Особливість груп тиску (яка відрізняє їх від політичних партій): намагаючись активно впливати на державні управлінські рішення, вони не беруть участі у керівництві та управлінні державою, не борються за владу.

Основні функції груп тиску:

• акумулювання та узагальнення інтересів та настроїв населення, формулювання на цій основі вимог та їх висловлення посадовим особам державних органів;
• здійснення впливу на законодавчі процеси (пряма участь у розробці законопроєктів, конструктивна критика, підтримка та сприяння під час прийняття законів);
• налагодження тісних контактів із державними органами під час підготовки та прийняття законів та державних програм;
• сприяння укомплектуванню корпусу фахівців та експертів для державних органів професіоналами високого рівня, які б з розумінням ставилися до інтересів певної групи впливу;
• надання організаційної, інформаційної та інших видів підтримки державним органам в інтеграції (консолідації) населення для реалізації законів та державних програм, у яких зацікавлена та чи інша група впливу.

Для захисту своїх інтересів групи тиску використовують широкий спектр методів та засобів: від легальних, конституційних (участь в урядових і парламентських консультаціях, офіційних слуханнях уряду чи парламенту; безпосереднє представництво груп тиску в парламенті; пропаганда та інформування, заяви, рекомендації напередодні слухань у парламенті; лобіювання громадське) до протизаконних, неконституційних методів або методів «прямої дії»: порушення громадського порядку, організація несанкціонованих демонстрацій, мітингів, пікетів; кампаній громадянської непокори; проведення страйків із висуненням ультимативних вимог до органів влади; здійснення насильницьких акцій (включаючи терор; шантаж, корупцію), використання кредитів і грошей для підкупу.

У широкому розумінні тиск політичний — дії держави та інших політичних суб’єктів (політичних партій, громадських організацій, груп впливу), спрямовані на нав’язування певних ідей, цінностей; цілеспрямований вплив на громадську думку й політичну поведінку задля спрямування їх у певному напрямі під час завоювання, використання та втримання влади.

Тиск авторитарних та тоталітарних режимів

Авторитарні (див. Авторитаризм) та тоталітарні режими (див. Тоталітаризм) можуть здійснювати державний тиск на політичну опозицію та суспільство в цілому за допомогою комплексу політичних, економічних, інформаційних, організаційних, силових та інших важелів та інструментів впливу: обмеження прав та свобод громадян; розв’язання багатьох суспільних проблем насильницьким, а не демократичним шляхом; використання у політичній практиці подвійних стандартів; тиск на ЗМІ, запровадження політичної цензури; відсутність альтернативних джерел інформаційного впливу та зворотного зв’язку; арешт правоохоронними органами тиражів опозиційної преси; примус громадян (переважно — працівників держустанов) вступати до провладних політичних структур чи партій; компрометація діяльності опозиції політичної; нетерпимість інакомислення; свідоме створення труднощів у роботі політичної організації; шантаж опозиційних кандидатів, погрози знищити їхній бізнес; безпосереднє втручання прокуратури, суду, податкової інспекції, міністерства внутрішніх справ тощо в діяльність економічних структур, ЗМІ, політичних партій (проведення безпідставних обшуків, арештів співробітників і їхнього майна) тощо.

При демократичних режимах (див. Демократія) державний тиск політичний цілком не зникає, але суттєво зменшується і змінює методи та форми впливу. Зокрема, якщо при тоталітарних та авторитарних режимах як основні інструменти тиску домінують примус і приниження, то в демократичних суспільствах засоби політичного впливу — це переконання (раціональний вид впливу, що апелює до розуму і людської логіки) та навіювання або маніпулювання (вид впливу, при якому людина (група, маса) починає некритично сприймати інформацію, навʼязувану ззовні).

Інші суб’єкти політичного життя (політичні партії, громадські організації, групи впливу) теж можуть чинити тиск політичний на владні структури (вести парламентську боротьбу; робити заяви протесту, запити депутатські, висловлювати недовіру, ставити ультимативні вимоги; реалізовувати своє право контролю за діяльністю владних структур; заявляти про свої потреби та вимагати їх задоволення на груповому та індивідуальному рівнях; проводити кампанії у ЗМІ; організовувати мітинги, демонстрації, акти громадянської непокори, голодування тощо).

Тиск політичний — це варіант негативної мотивації, що спонукає адресата впливу змінювати свої погляди, орієнтації та поведінку. У критичній ситуації, або ж коли не спрацьовують засоби заохочення, саме цей засіб може стати ефективним інструментом політичної боротьби.

На міжнародному рівні

На міжнародному рівні під час здійснення тиску політичного використовують ще два інструменти (важелі) — дипломатичний (ігнорування базових принципів міжнародного права та зобов’язань укладених міжнародних угод; використання в міжнародних організаціях права вето для блокування невигідних рішень; застосовування засобів примусової дипломатії — шантажу, провокацій, демонстрації збройної сили тощо для досягнення своїх цілей; намагання ізолювати й дискредитувати державу-об’єкт тиску політичного як суб’єкта міжнародного права тощо) та військовий (загроза застосування воєнної сили; організація блокади; агресія без офіційного оголошення війни; приховування своєї участі в конфлікті; широке використання нерегулярних збройних формувань, зокрема під прикриттям мирного населення, під гаслами громадянської війни; нехтування міжнародними нормами ведення бойових дій, чинними угодами й досягнутими домовленостями.

Література

1. Кафарський В. І. Політичні партії та групи тиску: проблеми взаємовідносин та правового регулювання // Університетські наукові записки. 2006. № 2. С. 403–410.
2. Кіянка І. Порівняльний аналіз діяльності груп тиску: приклади Канади, Великобританії, Німеччини та Франції // Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Політологія. Соціологія. Філософія. 2010. № 15. С. 72–76.
3. Трансформація політичних інститутів України: проблеми теорії і практики / Кер. авт. кол. М. І. Михальченко. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, 2016. 440 с.

Автор ВУЕ

• О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Тиск політичний // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Тиск політичний (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 03.11.2024