Ордалії

Ордалія водою. Мініатюра з швейцарської хроніки «Luzerner Schilling», 16 ст.

Орда́лії (від англосакс. ordal — судовий вирок), суд Божий — архаїчні прийоми судової практики, особливі випробування обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, за результатами яких ухвалювали рішення про його (не)винуватість, (не)правдивість наданих свідчень та виносили вирок.

Історична довідка

Вважають найдавнішим типом судочинства. Були відомі практично в усьому Стародавньому світі — Греції та Римі, Японії, Китаї, Індії, Єгипті, Вавилоні, на Близькому Сході, в землях Скандинавії, Давньої Русі. Про застосування випробувань згадують давні літературні й правові пам’ятки, зокрема Старий Завіт, «Закони Ману», «Салічна правда», «Руська правда» тощо.

Із розвитком судової практики до ордалій вдавалися у разі відсутності беззаперечних доказів вини чи невинуватості підсудного, відсутності або неавторитетності свідків, сумнівів у правдивості сторін судового процесу. Вважали, що Всевишній (або сакралізована природна стихія) сам покарає винного або вкаже у певний спосіб на винного й невинного для справедливого вирішення справи. Підсудного, який проходив випробування (часом різновид катування), оголошували невинним.

Особливого розвитку набули в Європі у добу середньовіччя: у збереженні ордалій важливу роль відіграла Церква, яка контролювала їх проведення. Стали звичною практикою в судах інквізиції.

Після утвердження в процесуальному праві принципу змагальності сторін ордалії вижили себе. У кримінальному процесі їх поступово витіснили документи та покази свідків. До кінця 18 ст. цю практику припинили спершу у Великій Британії, згодом у континентальній Європі, Північній Америці, пізніше — в англійських колоніях (формально скасовано 1819).

Види ордалій

Вирізняють види ордалій: водою, вогнем, окропом, розпеченим залізом тощо, специфічні для християнства випробування хрестом, причастям, святою водою тощо. За тяжкістю тортур відомі також прості або потрійні ордалії (залежно від злочину, який скоїв підсудний).

Так, при випробуванні залізом обвинувачений мусив пронести в руках (кілька кроків або на певну відстань) шматок розпеченого металу: якщо через визначений час рана гоїлася — підсудного виправдовували, в іншому разі — засуджували. За випробування вогнем примушували певний час тримати руку над полум'ям або пройти через вогнище. Поширеним було випробування водою — зв’язаного підозрюваного кидали у воду: якщо випливав, то підлягав обвинуваченню, бо вважали, що чиста стихія води «не приймає в себе» зловмисника. Під час випробування окропом людина мусила занурити кулак в окріп (проста ордалія), або руку по лікоть, щоби дістати з дна казанка камінь (потрійна). З Біблії висновують, що у Давній Юдеї жінку, яку підозрювали у подружній зраді, примушували випити отруєний напій — «гірку воду, що наводить прокляття» (Чис. 5:11–31) та ін.

Застосування випробувань розрізняли як за характером звинувачення, так і за статусом підозрюваного (мирянин чи клірик, аристократ чи раб) тощо. Так, Божий суд шляхом жування хліба або сиру (чи поперхнеться) згаданий тільки в англійських джерелах і стосувався винятково священників.

До ордалій часом відносять і судові двобої: переможця (або особу, за яку він бився) визнавали невинними за Божим заступництвом.

В інквізиційному процесі ордалії фактично перетворилися на тортури підозрюваних, особливо під час процесів над жінками в добу «полювання на відьом» (застосовували переважно випробування водою). Правосуддя через ордалії Церква вважала справедливим і неупередженим, бо нібито тут вирок визначало Боже провидіння, звідси — назва Божий суд (лат. judicium Dei). Вважали, що Бог через воду і вогонь «оприявнював» учасникам своє беззаперечне, істинне та остаточне рішення. З англосаксонських джерел відомо, що перед проведенням випробувань під контролем духовенства від підозрюваних вимагали триденного постування, відвідування богослужінь, у день ордалії — причащання та присяги у своїй невинуватості. Полум’я, на якому мали закип’ятити казанок чи розпекти брусок заліза, підтримували в церкві; перед випробуванням водою її освячували.

Скептичний погляд духовенства на ордалії став поширюватися на хвилі григоріанських реформ.

У Давній Русі

Про ордалії йдеться, зокрема, в трьох статтях «Руської правди». У Давній Русі їх вважали судовими доказами поряд із іншими, як-от власне зізнання, відомості від свідків («видоків» і «послухів»), присяга (давали сторони і свідки), речові докази (рани, каліцтва, тіло вбитого, викрадене майно тощо).

Випробували водою (у разі позову на суму меншу за півгривні золота), розпеченим залізом (у справах понад 6 гривень) або «полем» (двобоєм). Процедура випробувань водою і залізом не описана, її реконструюють методами порівняльного правознавства.

«Поле» вважають найпоширенішою практикою, переможець поєдинку вигравав процес. Двобій суд призначав через два тижні після останнього засідання. Головними умовами поєдинку були фізична рівність сторін, одностатевість та ідентичність зброї: мечі для вищих суспільних верств, киї — для нижчих. Якщо призначений поєдинок не відбувся, винною визнавали особу, що не з’явилася на нього.

Додатково

Ордалії («топлення відьми») у судовому процесі сер. 17 ст., що відбулися у провінційному містечку, описані Г. Квіткою-Основ’яненком у сатиричній повісті «Конотопська відьма».

Література

Hyams P. Trial by Ordeal : the key to proof in early Common Law // On the Laws and Customs of England / Ed. by M. Arnold, T. Green, S. Scully et al. Chapel Hill : The University of North Carolina Press, 1981. P. 90–126.
Baldwin J. W. The Сrisis of the Оrdeal: Literature, Law, and Religion Around 1200 // Journal of Medieval and Renaissance Studies. 1994. Vol. 24. P. 327–353.
Harding A. Medieval Law and the Foundations of the State. Oxford : Oxford University Press, 2002. 392 p.
Чик Д. Ч. Cherchez la femme: топос ордалії в українській і англійській літературі першої половини ХІХ ст. // Науковий вісник Ізмаїльського державного гуманітарного університету. Серія: Філологічні науки. 2016. Вип. 35. С. 102–107.
Ковальова С. Г. Ордалії у правосвідомості варварських народів Європи V‒VIII ст. // Часопис Київського університету права. 2018. № 4. С. 41‒44.
Історія держави і права зарубіжних країн / За заг. ред. О. М. Бандурки. Харків : Майдан, 2020. 618 с.
Захарченко П. П., Мірошниченко М. І. Становлення вітчизняного судоустрою та судочинства: доба України-Руси (ІХ–ХІV ст.) // Вісник кримінального судочинства. 2022. № 3–4. С. 138–147. URL: https://vkslaw.knu.ua/images/verstka/Visnyk_Krim_Sud_3-4_22_231024_avt%20(2)-138-147.pdf