Народнопісенне виконавство
Народнопісе́нне викона́вство — вид творчої мистецької діяльності, складник розвитку національної музичної культури, за допомогою якого презентують твори фольклору, зокрема пісні народні та інструментальні композиції.
Зміст
Історична довідка
Генеза народнопісенного виконавства сягає корінням в історично ранні зразки гуртового співу. Його характерні риси формувались упродовж століть під час обрядів і ритуалів.
Народнопісенне виконавство виникло у сфері фольклорної традиції. Для нього характерне розмаїття виконавських форм (визначаються насамперед через ритм) і стилів, поширених у пісенно-виконавській практиці на різних рівнях побутування (від аматорського до професійного). Джерелом співочої традиції є розмовний спів.
Сучасне народнопісенне виконавство проходить стадію експериментів. Воно синтезується з різними стилями музики (рок-музики, джазу, попмузики тощо), утворюючи явище мультикультуралізму. Така популяризація народнопісенної спадщини зумовлена прагненням виконавців модернізувати музичний матеріал, увиразнити етнічну специфіку, її неповторність та унікальність.
Характеристика
Народнопісенне виконавство ґрунтується на етнорегіональних пісенно-виконавських традиціях, ладо-інтонаційних особливостях фольклорного мелосу, тісних зв’язках із мовними діалектами, на специфіці звукоутворення та використанні тембрів народних голосів. Воно пройшло шлях трансформації від автентичного фольклору до фольклоризму.
Систему музичного виконавства становлять три великі частини (підсистеми): вокальне, інструментальне і вокально-інструментальне виконавство, які мають власні складники. Компонентами вокального виконавства є: сольний спів, ансамблевий спів (див. Ансамбль), камерно-хоровий і хоровий спів; інструментального виконавства — сольне, ансамблеве, камерно-оркестрове й оркестрове виконавство; вокально-інструментального виконавства — вокальне соло з супроводом, вокально-інструментальне ансамблеве та оркестрово-хорове виконавство.
Особливості народнопісенного виконавства: природне, рівне звучання голосу, чіткі артикуляція та дикція, відкрите звучання, нетемперованість, відсутність вібраційного складника, наявність вигуків і розспівування окремих складів, використання глісандо та інших вокальних прийомів тощо.
Народнопісенне виконавство в Україні
Термін «українське народнопісенне виконавство» виник в умовах поступового переходу фольклору з форми усної в зафіксовану писемно (виконавський фольклоризм у різних градаціях).
Народнопісенне виконавство України репрезентоване піснями календарно-обрядового циклу (див. Календарно-обрядова творчість), історичними піснями, думами, баладами, старинами, родинно-побутовими піснями (пісні колискові, весільні пісні, поховальні тощо) та романсами, що несуть емоційну та семантичну інформацію. Кожному регіону притаманні специфічні риси виконавського стилю та репертуар, який відображає розмаїтість нематеріальної культурної спадщини.
Розрізняють народні стилі: територіальні (зональні, місцеві та регіональні), соціальні та індивідуальні. Серед основних стилів можна виділити такі: карпатський, галицький, наддніпрянський, степовий, лемківський, поліський, подільський та волинський. Зональним стилям властиві узагальнений характер народнопісенного виконавства та жанрові особливості. Місцеві та регіональні вирізняються специфічним говором, притаманним тому чи іншому регіону. Соціальні стилі народнопісенного виконавства відображають певне середовище соціальне та побутують серед певної групи населення — селян чи міщан. Індивідуальні стилі властиві представникам усіх верств населення.
Серед провідних напрямів стильового виконання: народний вокальний (автентичний) та академічний (стилізований) вокальні стилі. Традиційний (автентичний) народний стиль виконання сформувався в етнічних культурних середовищах, тому в ньому переважає природне звучання голосу зі специфічними мовними діалектами, використовуються темброво-колористичні засоби звучання. Стилізований стиль звучання є результатом трансформації пісенного фольклору. Поширеним є сольний (одиночний) спів, який, своєю чергою, поділяють на селянський одиночний, пісенно-романсовий, сольний спів кобзарів і лірників. Серед форм співу розрізняють: чоловічі, жіночі, дівочі, парубочі, мішані.
Чинниками самоусвідомлення єдності та права на волю українського народу виступають козацькі думи, кобзарські співи. Народні пісні тяжіють до легенд та збереження мови.
Значення
Пісні відтворюють події минулого країни, її звичаї та традиції, визначають художньо-культурну специфіку того чи іншого регіону, його мовленнєві особливості та мелодичну лінію й окреслюють місце у культурному середовищі. Народнопісенне виконавство сприяє вихованню духовної культури, відображає багатовікову історію народу, звеличує його культуру та мову, виховує емоційне сприйняття дійсності.
Література
- Волощук Ю. І. Народно-професійне інструментальне виконавство як явище сучасної культури (на матеріалі творчості гуцульських скрипалів) // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку. 2007. Вип. 12. С. 76–80.
- Скопцова О. М. Науково-педагогічне осмислення українського народного пісенного виконавства // Педагогічні науки. 2016. № 66–67. С. 59−65.
- Карчова Ю. І. Тенденції інтерпретування народнопісенного виконавства в сучасному художньому просторі України // Культура України. Серія: Мистецтвознавство. 2017. Вип. 57. C. 73–82.
- Скопцова О. М. Українська народнопісенна виконавська традиція: педагогічний аспект // Вінок митців і мисткинь. 2018. № 6 (183). С. 97−100.
- Шершова Т. В. Народна пісня як зразок культурної пам’яті в контексті формування національної ідентичності // Міжнародний вісник: Культурологія. Філологія. Музикознавство. 2018. № 2 (11). С. 82–86.
- Синиця Р. І. Сучасна проблематика традиційного народнопісенного виконавства: етнокультурологічний аспект // Література та культура Полісся. 2021. № 103. С. 128−140.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Шершова Т. В. Народнопісенне виконавство // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Народнопісенне виконавство (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.08.2024
