Міхнюк, Олег Іванович

Міхню́к, Оле́г Іва́нович (27.10.1965, смт Мала Дівиця, тепер однойменне селище Прилуцького району Чернігівської області, Україна — 20.08.2014, поблизу смт Новосвітлівки, тепер однойменне селище Луганського району Луганської області, Україна; похований 23.08.2014 у м. Києві) — військовослужбовець, старший сержант, громадський діяч, заступник голови Української спілки ветеранів Афганістану (УСВА), учасник російсько-української війни (етап антитерористичної операції на Сході України; АТО), Герой України (2015, посмертно).

Міхнюк, Олег Іванович
Народження	27.10.1965
Місце народження	Мала Дівиця
Смерть	23.08.2014
Місце смерті	Новосвітлівка
Місце поховання	Київ
Alma mater	Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»
Напрями діяльності	військова справа

Відзнаки
Відзнаки	Герой України
Ордени	Золота Зірка; «За мужність» ІІІ, ІІ та І ступенів

Життєпис

Зі шкільних років мріяв стати кадровим військовим. Захоплювався футболом.

Після закінчення місцевої середньої школи працював машиністом баштового крана. 1982–1983 навчався на радіотехнічному факультеті Київського політехнічного інституту (тепер Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського»).

Від 29.10.1983 служив у Збройних силах (ЗС) СРСР на території Литовської РСР (тепер Литва). У лютому 1984 з відзнакою закінчив навчальний підрозділ при 44-й навчальній повітрянодесантній дивізії. Від 04.03.1984 служив у 56-й окремій гвардійській десантно-штурмовій бригаді (від 1992 — у складі ЗС Росії) в Афганістані, заступник командира 3-го десантно-штурмового взводу 7-ї десантно-штурмової роти (В/ч польова пошта 44585; район м. Гардеза, провінція Пактія).

1984–1985 у складі Обмеженого контингенту Радянських військ брав участь у бойових діях на території Республіки Афганістан (див. Війна в Афганістані 1979–1989). Учасник бойових операцій, брав участь у супроводі колон, перехопленні караванів.

31.05.1984 десантно-штурмовий взвод, у складі якого діяв Міхнюк, потрапив у засідку. Сержант Міхнюк виніс пораненого лейтенанта Курбангалієва з-під обстрілу, а сам отримав тяжке поранення. Через три місяці лікування повернувся до військової частини.

21.05.1985 отримав друге тяжке поранення, під час бойової операції в Мараварській ущелині. 1985 звільнений із ЗС СРСР за станом здоров’я, отримав інвалідність 2-ї групи.

Проживав у м. Києві. 1993 закінчив заочне відділення Київського політехнічного інституту (спеціальність «Інженер»). Одночасно закінчив Київське професійно-технічне училище (спеціальність «Машиніст баштового крана»), працював на будівництві.

1988–1990 — учитель початкової військової підготовки та фізичного виховання середньої школи (тепер гімназія) № 172 м. Києва.

Ініціатор та учасник створення (1990) УСВА (воїнів-інтернаціоналістів). З 1998 — заступник голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації та військово-патріотичного виховання молоді. Начальник медико-соціального відділу УСВА (1991–1993), заступник голови Київської обласної Спілки ветеранів Афганістану, з 1995 — начальник управління реабілітації та лікування УСВА.

Ініціатор створення Всеукраїнського дитячого патріотичного об’єднання «Майбутнє України» (1997). Проводив роботу з виховання молоді на патріотичних, історичних та бойових традиціях українського народу.

1998 призначений заступником голови УСВА з питань медико-соціальної реабілітації та військово-патріотичного виховання молоді.

Узимку 2013–2014 — учасник Революції гідності. Брав участь в охороні мітингувальників, здійснював контроль за порядком та запобігав провокаціям. Зі створенням Самооборони Майдану обраний сотником 8-ї «афганської» сотні.

Із початком АТО займався організацією та підготовкою навчання добровольців. Від липня 2014 — учасник бойових дій у складі 24-го добровольчого батальйону територіальної оборони «Айдар». Позивні: «Батя», «Шина», «Іванович».

У серпні 2014 частини батальйону вели бої з терористами за контроль над дорогою Луганськ — Краснодон, якою із території Росії постачали зброю бойовикам самопроголошеної «Луганської Народної Республіки».

Загинув 20.08.2014 під час мінометного обстрілу українських позицій біля селища Новосвітлівки.

23.08.2014 похований на Лук’янівському військовому кладовищі (м. Київ).

Залишилися дружина та четверо дітей.

Нагороди та відзнаки

Два ордени Червоної Зірки, медаль «За відвагу» (СРСР), «25 років виведення військ з Афганістану» (посмертно).

Ордени «За мужність» ІІІ (15.02.1999), ІІ (11.02.2004) та І (21.08.2014, посмертно) ступенів, нагрудний знак «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).

Міністр оборони України відзначив іменною вогнепальною зброєю.

За виняткову мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі присвоєно звання Героя України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21.08.2015, посмертно).

Меморіалізація

Відкрито меморіальні дошки на фасадах:

приміщення Малодівицької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів (тепер Малодівицький ліцей; 2014);
будівлі Міжрегіонального професійного вищого училища автомобільного транспорту в м. Києві (2015);
будинку на вулиці Олега Міхнюка в м. Чернігові (2018).

На його честь перейменовано вулиці у м. Чернігові (19.02.2016), селищі Мала Дівиця та встановлено пам’ятний знак (29.10.2019).

На території Національного університету оборони України імені Івана Черняховського встановлено стелу військовослужбовцям ЗСУ, яким присвоєно звання «Герой України», серед них викарбувано ім’я Міхнюка.

На його честь проводять пам’ятний турнір із мініфутболу у Прилуцькому районі Чернігівської області; збір-турнір вихованців «Соколята України» на базі Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова (обидва — від 2014).

Портрет Героя України вміщено на меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у м. Києві (секція 3, ряд 3, місце 8).

«Олег Міхнюк під час Революціі Гідності в Києві 15 лютого 2014 року». Джерело ютуб канал «Andrii Mamalyha»

«Cотник... Пам'яті Героя України Олега Міхнюка». Джерело ютуб канал «DG Prod»

Додатково

За спогадами учасників Революції гідності, саме йому належала ідея підпалити шини на вулиці Грушевського, щоб завадити «Беркуту» стріляти в учасників протесту.

Вдова Міхнюка Ірина є засновницею громадського об’єднання «Крила восьмої сотні».

Цитати

В. Сакун: «Олег Міхнюк хотів із нашої сотні сформувати окремий підрозділ із великим відсотком досвідчених бійців. Але переговори про це дуже затягнулися. Доки домовлялися, 4-й взвод сотні пішов у 1-й резервний батальйон Національної гвардії України. Ще частина (7–8 людей) вступила в батальйон «Київ-1», нарешті, ще одна група (6–7) не втрималася та вирушила до «Айдару». Ми чекали досить довго і, коли стало зрозуміло, що це все затягується, також вирушили до «Айдару». 28 липня 2014 року наша група з 28 «афганців» прибула на одну з баз цього батальйону в село Половинкине…
Я останній, хто бачив Олега живим. Це було 20 серпня. Рано-вранці Міхнюк поставив завдання: «Виходимо й займаємо ту висоту, де на нас була зроблена засідка». Сєпарів ми не знайшли, але виявили гарно обладнані позиції, побудовані чітко за уставом, а також коробки російських військових сухпайків. Пішли далі в бік Станиці Луганської…
Ми повернулися до Новосвітлівки, там застали одного бійця — Рижого. Він випросив у Міхнюка трофейну снайперську гвинтівку та вистрілив просто за нашою хатою 10 патронів підряд. Сєпари засікли й відкрили мінометний вогонь. Одна міна лягла далеченько, друга ближче, третя зовсім близько, тим часом Міхнюк почав заганяти всіх у льох. Я забіг останнім, Олег переді мною. Зачинилися, але тут Міхнюк почав мене виштовхувати: «У мене там автомат залишився!». Почав рватися нагору, вискочили, Олег мене відштовхнув. Чую: шалений шелест міни, я відскочив убік за стіну, сильний вибух 120-ки…
Коли обстріл скінчився, ми побачили Олега неподалік дерева з автоматом. Розрив стався поруч, рани були несумісні з життям».
Цит. за: Тинченко Я. Володимир Сакун: «Таких боїв в Афганістані не було, ми билися практично в повному оточенні й не схибили, і без наказу не відійшли!» // Український тиждень. 2017. URL: https://tyzhden.ua/volodymyr-sakun-takykh-boiv-v-afhanistani-ne-bulo-my-bylysia-praktychno-v-povnomu-otochenni-j-ne-skhybyly-i-bez-nakazu-ne-vidijshly/

Джереда

Про відзначення нагородами України активістів Української спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів): Указ Президента України № 172/99 від 15 лютого 1999 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/172/99#Text
Про відзначення державними нагородами України: Указ Президента України № 600/2014 від 21 серпня 2014 р. // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/660/2014#Text
Про присвоєння О. Міхнюку звання «Герой України»: Указ Президента України № 494/2015 від 21 серпня 2015 р. // Президент України. Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/494/2015#Text

Література

Чікалін В. Командир легендарної «афганської сотні» // Народна армія. 2015. URL: https://web.archive.org/web/20150224024813/http://narodka.com.ua/14152-komandir-legendarnoї-afganskoї-sotni
Тинченко Я. Володимир Сакун: «Таких боїв в Афганістані не було, ми билися практично в повному оточенні й не схибили, і без наказу не відійшли!» // Український тиждень. 2017. URL: https://tyzhden.ua/volodymyr-sakun-takykh-boiv-v-afhanistani-ne-bulo-my-bylysia-praktychno-v-povnomu-otochenni-j-ne-skhybyly-i-bez-nakazu-ne-vidijshly/
Чепурний В. «Афганець», який став Героєм України // Голос України. 2019. URL: https://web.archive.org/web/20200127172130/http://www.golos.com.ua/article/323396
Бабаков С. Загинув Олег Міхнюк // Українська спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів). URL: http://www.usva.org.ua/mambo3/index.php?option=com_content&task=view&id=5285
Міхнюк Олег Іванович («Шина»). Загиблі Герої // Київська міська державна адміністрація. URL: https://ato.kyivcity.gov.ua/content/mihnyuk-oleg-ivanovych.html

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Міхнюк, Олег Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Міхнюк, Олег Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2024