Молот відьом

Титульний аркуш видання 1574

«Мо́лот ві́дьом» (лат. Malleus maleficarum) — трактат з демонології, укладений та опублікований у 1480-х у Німеччині теологами й інквізиторами Католицької церкви. Системно обґрунтовував необхідність церковного та державного переслідування відьом і чаклунів та містив практичні настанови щодо убезпечення від чаклунства, ведення слідства та судочинства над відьмами.

Історична довідка

Укладений латинською мовою. Повна назва: «Молот відьом: проти відьом та їхньої єресі найпотужніша зброя» (лат. Мalleus maleficarum. Maleficas, & earum hæresim, ut phramea potentissima conterens).

Співавтори праці — ченці-домініканці: професор теології, декан теологічного факультету Кельнського університету, інквізитор (з 1481) для провінцій Майнц, Трір і Кельн Якоб Шпренгер (бл. 1436; тепер Австрія — 1495; тепер Франція) та професор теології Зальцбурзького університету, інквізитор для Тірольського графства (тепер Австрія), пріор Генріх Крамер (латиніз. Генрикус Інститор(іс), бл. 1430; тепер Франція — 1505; тепер Чехія).

Обидва отримали від Папи Римського Інокентія VIII широкі повноваження з переслідування чаклунства і відьомства. Приводом для видання відповідної папської булли («Із найвищими почуттями», лат. Summis desiderantes affectibus; 1484), як вважають, були скарги обох інквізиторів на перешкоди під час виконання своїх обов’язків. Булла надавала Я. Шпренгеру та Г. Крамеру широкі повноваження (зокрема «повну можливість проповідувати Слово Боже у всіх церквах, де вони вважатимуть за потрібне, та все інше вчинювати, що вони вбачатимуть корисним і необхідним», «виправляти» та карати тих, кого вважатимуть винним у злочинах чаклування) та закликала місцеву духовну й світську владу надавати їм всіляку підтримку. Інквізиторам було також доручено розпрацювання процедури судочинства над відьмами з метою унормувати та поширити (серед іншого — для світських суддів) знання про прийоми розпізнавання відьом, методи їх допиту і випробувань (див. Ордалії), норми судового провадження у справах щодо відьомства, вимоги до винесення і виконання вироку.

Рукопис книги завершено, найімовірніше, навесні 1847 (не виключають, що вперше опублікована вже у травні того ж року). За панівним висновком, більшість тексту належить Крамеру (Інститорісу), тоді як внеском Шпренгера була передмова «Апологія» (очевидно, авторитет Шпренгера мав посилити моральну значимість видання). Рукопис потребував і схвалення від теологічного факультету Кельнського університету, що був наділений (постанови пап Пія II, Сікста IV) правом вищої цензури. Одержав стримано-позитивний відгук від декана та кількох професорів, але справжність офіційної рекомендації від теологічного факультету сучасні дослідники беруть під сумнів.

Серед перших видань вказують на 4 недатовані (ймовірно 1487, а то й раніше) та 5 датованих (між 1487 і 1496), виданих у містах Кельні та Нюрнберзі.

Структура і зміст

Співавтори «Молоту відьом» не претендували на теологічну новизну, навпаки, Я. Шпренгер підкреслював у вступі, що «в книзі немає нічого з нового», тобто текст містить лише те, що було вже висловлено раніше шанованими Вчителями церкви та авторитетними богословами.

Складається з трьох частин (принцип триєдності у християнстві).

Перша (теоретична) частина містить міркування про три головні складники чаклунства: допомога диявола, злий задум відьми, Боже попущення (тобто божий дозвіл творінням здійснювати вільні дії, навіть богопротивні й гріховні). Автори відповідають на 18 питань, дотичних до природи і виявів чаклунства, зокрема: чи існує чаклунство; чи діє диявол спільно з чаклуном; чи відьми надають тваринну подобу людям; чому чаклунством займаються переважно жінки та подібне. Містить вказівки щодо належної проповіді мирянам, які намагаються заперечити чаклунство і вважають, що Бог не дозволяє дияволу і відьмам злодіяти.

Друга частина оповідає про способи зачаклування та розчаклування. Автори обмірковують питання про те, кому чаклуни можуть і не можуть зашкодити; про способи, яким демони за посередництво відьом «залучають невинних»; у який спосіб демони «проникають у голови й тіла людей»; вирізняють типи злочинів, здійснюваних відьмами (угода з дияволом, відьомський шабаш, статеві зносини з бісами — інкубат і сукубат, нічні переміщення, метаморфози, наврочення тощо) та заходи з протидії кожному з них.

Третю частину характеризує переважно юридичний зміст. Викладено 35 питань щодо порядку досудового й судового провадження над відьмами (належна кількість свідків, шляхи отримання доказів, можливість захисту від звинувачень у чаклунстві, прийоми проведення допиту, випробувань і тортур, ефективні способи домогтися зізнань, арешт і ув’язнення тощо). Розмежовано юрисдикцію інквізиторських, єпископських і світських судів (відьми віднесені до юрисдикції двох останніх, тоді як завданням інквізиції є розшук та переслідування єретиків).

Феномен успіху книги (поява якої збіглася з розвитком книгодрукування в Європі) дотепер привертає до себе увагу дослідників. Текст не дає підстав для висновку про особливу письменницьку обдарованість або ж виняткову вченість укладачів, оригінальність і сміливість думки. Значні фрагменти книги — розлогі компіляції численних цитат.

Нові видання «Молоту відьом» ставали більшими за обсягом, оскільки до них долучали інші праці з цієї тематики: так, 6 видань містили розділи книги теолога-домініканця й пріора Йоана Нідера «Мурашник» (лат. Formicarium; 1441).

Значення

У період з кін. 15 ст. і до сер. 17 ст. «Молот відьом» зберігав значення найавторитетнішого кодекса з демонології та боротьби з чаклунством. Став головним джерелом для усіх подальших подібних праць і керівництв. «Молот відьом» перевидано принаймні 13 разів до 1520, щонайменше 16 видань вийшло між 1574 і 1669 (16 видань побачили світ у Німеччині, 11 — у Франції та 2 — в Італії).

Папи Александр VI, Лев X та Адріан VI неодноразово вказували на правильність усіх основних положень трактату. Був прийнятий не тільки Католицькою церквою, а й мав авторитет серед частини протестантських (зокрема лютеранських) юристів.

«Молот відьом» — один із чинників поширення в масовій свідомості мотивів і спонук до «полювання на відьом», що призвело до справжньої масової істерії та переслідувань людей у Європі. Її поява стимулювала й живила мізогінічні асоціації чаклунства з жінками, характерні для ранньомодерних суспільств. Поряд із тим книгу досліджують і в аспекті кодифікації тогочасних панівних народних вірувань.

Додатково

З передмови («Апології») до «Молоту відьом» Я. Шпренгера: «Наша книга одночасно є старою й новою; вона одночасно є короткою й довгою. Вона стара за змістом і авторитетом, але й нова за компіляцією думок та їхнім розташуванням; вона коротка, оскільки твори численних авторитетів наведено стислими уривками, але вона й довга, бо тема — безкінечно розлога, а вчинюване відьмами зло — невичерпне».

Джерела

А н г л. п е р е к л. — The Hammer of Witches: A Complete Translation of the Malleus Maleficarum. Cambridge : Cambridge University Press, 2009. 664 р. URL: https://ia802901.us.archive.org/23/items/Witcha/The%20Hammer%20of%20Witches.pdf

Література

Bereuter Е. Hexenhammer. München : F. A. Herbig, 2003. 400 р.
Broedel H. P. The «Malleus Maleficarum» and the Construction of Witchcraft: Theology and Popular Belief. Manchester; New York : Manchester University Press, 2003. 232 р.
Мітусова С. Амбівалентна природа образу відьми (на матеріалі фольклорних і літературних творів). Харків : Майдан, 2006. 108 с.
Печоха Т., Ворон О. Феномен «полювання на відьом» та його вияви у середньовічній Європі // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2021. Вип. 33. С. 108‒118.
Nierula К. Mutterschaft in Heinrich Kramers «Hexenhammer» // Archiv für Kulturgeschichte. 2024. Bd. 106. Nо. 2. Р. 325–361.