Мироненко, Віктор Іванович

В. І. Мироненко (1987)

Миро́ненко, Ві́ктор Іва́нович (07.06.1953, м. Чернігів, тепер Україна) — громадський і політичний діяч, історик, публіцист, організатор українознавчих досліджень у Російській Федерації.

Мироненко, Віктор Іванович
Народження	07.06.1953
Місце народження	Чернігів
Alma mater	Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка
Місце діяльності	Росія
Напрями діяльності	історичні науки, політика

Життєпис і діяльність

Народився у сім’ї партійного працівника. Після закінчення школи (1970) працював слюсарем на Чернігівському комбінаті хімічних волокон (станом на 2026 розформовано) і вступив до Ніжинського державного педагогічного інституту (тепер Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя). 1973 перевівся на історичний факультет Чернігівського державного педагогічного інституту (тепер Національний університет «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка), який закінчив 1975.

1975–1978 працював асистентом кафедри історії КПРС та наукового комунізму, головою профспілкового комітету й секретарем комітету Ленінської комуністичної спілки молоді України (ЛКСМУ) Чернігівського державного педагогічного інституту та першим секретарем Новозаводського районного комітету ЛКСМУ м. Чернігова.

1978–1980 — секретар Чернігівського обкому ЛКСМУ. З 1980 — на комсомольській роботі в м. Києві. Почергово обіймав посади завідувача відділу пропаганди і культурно-масової роботи ЦК ЛКСМУ, секретаря і другого секретаря. 1983–1986 — перший секретар ЦК ЛКСМУ.

1985 очолив делегацію Української РСР на спеціальній сесії Генеральної Асамблеї ООН, присвяченій Міжнародному року молоді (м. Нью-Йорк, США).

1984–1986 — депутат Верховної Ради УРСР.

З 1986 працює в м. Москві. У липні 1986 — квітні 1990 — перший секретар ЦК ВЛКСМ. 1986–1988 — депутат, член Президії Верховної Ради СРСР, 1988–1991 — народний депутат СРСР.

1986–1987 — кандидат у члени Центрального комітету Комуністичної партії Радянського Союзу (КПРС). З 1988 — член ЦК КПРС.

У цей період сприяв перебудові діяльності комсомольських організацій, їхній демократизації, підтримці «Перебудови» й переорієнтації діяльності осередків ВЛКСМ на задоволення життєвих потреб молоді, зокрема був одним з ініціаторів створення молодіжних житлових кооперативів.

У квітні 1990 на XXI з’їзді ВЛКСМ, переконавшись у неможливості реалізації свого бачення перебудови цієї організації, відмовився від переобрання першим секретарем ЦК ВЛКСМ. Упродовж короткого часу працював першим заступником новоствореного відділу з роботи з іншими політичними організаціями ЦК КПРС, секретарем Комітету з міжнародних справ Верховної Ради СРСР. 1996 на прохання М. С. Горбачова очолив штаб його передвиборчої кампанії на виборах президента РФ.

1997–2001 — виконавчий директор відділення Фонду «Молодь за культуру миру» ЮНЕСКО в Інституті молоді (з 2000 — Московський гуманітарний університет; заклад створений 1990 шляхом реорганізації Вищої комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ). 2000 закінчив аспірантуру цього ж університету й захистив кандидатську дисертацію «Комсомол в період перебудови радянського суспільства: в пошуку нової моделі спілки і нової молодіжної політики (1985–1990)». З 2004 — провідний науковий співробітник Інституту Європи Російської академії наук, з 2007 — головний редактор журналу «Сучасна Європа» (рос. «Современная Европа»).

Після розпаду СРСР продовжував співпрацю з М. С. Горбачовим. 2001–2004 — секретар-координатор Соціал-демократичної партії Росії (лідер — М. С. Горбачов), спеціальний радник президента Міжнародного фонду соціально-економічних і політичних досліджень («Горбачов-Фонд»). Брав участь у численних проєктах фонду («Хроніка діяльності Горбачова 1985–1991», «Епоха Горбачова — очима сучасників», публікації документів, спогадів і досліджень про «Перебудову»). У 1990-х «Горбачов-Фонд» активно залучав до співпраці українських істориків: Ю. І. Шаповал брав участь у науковій конференції до 100-річчя М. С. Хрущова, С. В. Кульчицький — у проєктах з історії Голодомору в Україні. Під час роботи в «Горбачов-Фонді» Мироненко виконував експертно-консультативну роль щодо тематики України й українсько-російських відносин, політичних процесів на пострадянському просторі, історії «Перебудови» й оцінки діяльності М. С. Горбачова.

2009 ініціював створення Центру українських досліджень як спеціалізованого науково-дослідного підрозділу Інституту Європи РАН. Основною метою Центру було ознайомлення громадян Росії з історією України, євроінтеграційними процесами й розвитком російсько-українських відносин. Ключовим проєктом Центру був випуск щомісячних аналітичних звітів («Український транзит») і видання книг із серії «Бібліотека української думки». За участі українських дослідників М. В. Поповича і Я. Й. Грицака 2007–2008 видано збірки творів І. Лисяка-Рудницького і С. Петлюри російською мовою.

Позиція Мироненка як керівника Центру часто розходилася з офіційним курсом Кремля. Висунув і відстоював історичну концепцію трьох українських республік. У численних статтях, інтерв’ю неодноразово підкреслював обрання Україною суверенного проєвропейського вектора розвитку, можливість і потребу його використання Росією. Наголошував, що ізоляція та згортання культурних і економічних зв’язків між країнами шкодять довгостроковій модернізації усього «пострадянського простору». Гостро критикував російську політику щодо України, наголошував на історичній самобутності й політичній самостійності України. Діяльність Мироненка на посаді Центру українських досліджень стала вдалою спробою підтримувати об’єктивний науковий діалог в умовах жорсткої російської пропаганди.

З 2006 — заступник голови правління Ради земляцтв України в РФ. За пропозицією генерального директора Національного культурного центру України в м. Москві В. Ю. Мельниченка упродовж семи років викладав в українській недільній школі імені Павла Поповича, читав щонедільні лекції-бесіди з історії України. Від 2009 — віце-президент Російської асоціації україністів.

Як фаховий історик досліджує сучасну (новітню) історію України, російсько-українські відносини в історичній ретроспективі, теорію і практику сучасної соціал-демократії, міжнародні відносини. Автор понад 200 наукових та публіцистичних праць на історичну тематику. Висунув і обґрунтовує концепцію Російської революції 1905–1991.

Є одним із чотирьох співавторів двохтомника «Історія України», виданого 2015 у видавництві «Алетейя» (м. Санкт-Петербург).

Автор монографії «Російсько-українські відносини в 1991–2001 рр. Історіографічний нарис», кількох наукових доповідей про становище України, її європейську інтеграцію, стан і перспективи російсько-українських відносин, опублікованих Інститутом Європи РАН, а також у м. Чернігові.

Активний учасник міжнародного громадського руху з історичної адвокації України. 2008 нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня з формулюванням «За вагомий особистий внесок у донесення до світового співтовариства правди про геноцид українського народу під час Голодомору 1932–1933 років, активну участь у проведенні Міжнародної акції вшанування пам’яті жертв Голодомору “Незгасима свіча”».

2022 поставив підпис під відкритим листом російських науковців проти вторгнення РФ в Україну.

В українському інформаційному просторі, суспільній думці й науковому дискурсі Мироненко асоціюється з добою «Перебудови», демократизацією і спробою реформ.

Праці

Российско-украинские отношения в 1991–2001 гг. : историограф. очерк / РАН, Институт Европы, Объединение украинцев России. Чернигов : РИК «Деснянська правда», 2005. 160 с.
Російсько-українські взаємини: втрачені можливості // Агора. Українські перспективи. Вип. 12. Київ : Стилос ; Вашингтон : Інститут Кеннана, 2013. С. 64–80.
Радянська імперія чи Російська революція? Наш український дім : збірник наукових праць. Ніжин : НДУ ім. Гоголя, 2016. С. 18–24.
Украинский транзит. Опыт ситуационного анализа / Ин-т Европы Рос. академии наук. Москва : ИЕ РАН, 2020. 98 с. (Доклады Института Европы ; № 377).

Література

Біографія Віктора Івановича Мироненка // Інформаційно-просвітницький портал «Кобза». 15.01.2020. URL: https://kobza.com.ua/doslidzhennja/6173-biohrafiia-viktora-ivanovycha-myronenka.html

Автор ВУЕ

О. А. Удод

Покликання на цю статтю: Удод О. А. Мироненко, Віктор Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мироненко, Віктор Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.09.2026