Марани

Мара́ни (за однією з версій, від ісп. marrano — свиня, існують й інші гіпотези), нові християни — зневажлива назва примусово навернених у християнство юдеїв, що побутувала в 14‒15 ст. на теренах Іспанії та Португалії. Єврейська традиція розглядає маранів як найчисельнішу групу анусім (івр. אֲנוּסִים‎, буквально — примушені), тобто євреїв, силою навернених в іншу релігію.

Попри нагляд і гоніння з боку інквізиції та ризик для життя, марани зазвичай таємно зберігали вірність юдейським традиціям, намагалися дотримуватися найважливіших юдейських обрядів, укладали шлюби тільки в своєму середовищі. Ворожість католицького населення спонукала до насильницьких дій щодо нових християн, єврейських погромів (1449 — у м. Толедо, 1474 — у м. Кордобі тощо), жорстоких переслідувань (особливо в Португалії у 17 ст.). Поступово марани створили власні форми богослужіння та ритуалу, які дозволяли їм виконувати хоча б частину заповідей (міцвот) і не викликати підозри. Таємне сповідання юдаїзму зберігалося в Іспанії до 18 ст., а за деякими відомостями, і пізніше.

Помітна частина маранів таємно чи відкрито (наприклад, під приводом паломництва) долали заборону полишати територію Піренейського півострова, тікали й переселялися в Османську імперію, Марокко, країни Північної та Східної Європи, у Новий світ. У мусульманських, а пізніше і в протестантських країнах (особливо у Великій Британії, Нідерландах, Північній Німеччині), більшість маранів поверталися до традиційного юдаїзму. У 16 ст. чисельні спільноти таких юдеїв, та їхніх нащадків мешкали в містах Єрусалимі, Каїрі, Дамаску, Стамбулі, Салоніках та ін. У місцях нового осідку вони прислужилися розвитку міжнародної торгівлі, банківської та фінансової справи, науки, книгодрукування (Амстердам, Венеція, Гамбург, Лондон), мистецтва, ремесел, судноплавства, ювелірної справи, дипломатії тощо. З колишніх маран вийшли філософи Б. Спіноза, У. Акоста та ін.