Людське життя (енцикліка)

«Людське́ життя́» (лат. «Humanae Vitae») — енцикліка Папи Римського Павла VI від 25 липня 1968, присвячена цінностям подружніх стосунків, захисту «дару життя» і проблемам народжуваності.

Історична довідка

Від другої половини 20 ст. серед католицьких богословів розгорнулися дискусії з питань лібералізації ставлення церкви до використання протизаплідних засобів, спричинені, зокрема, загостренням демографічних проблем у країнах, що розвиваються.

1963 папа Іван XXIII призначив спеціальну комісію з розгляду питання щодо ставлення Католицької церкви до практики і засобів контролю за народжуваністю. Згодом Павло VI розширив склад комісії, увівши компетентних богословів, священників і мирян. Вагомий внесок у діяльність комісії здійснив митрополит Кароль Войтила (майбутній папа Іван Павло II), який допомагав її роботі з м. Кракова; його книга «Любов і відповідальність» (1960) була присвячена проблемам християнської любові до ближнього в оптиці свободи, відповідальності та обов’язку.

Енцикліка була оприлюднена у переддень ініційованого ООН та Всесвітньою організацією охорони здоров’я обговорення питань контролю за народжуваністю в сучасному світі за умов обмежених можливостей світової економіки забезпечити гідне життя зростаючого людства.

За традицією, названа за першими словами латинського тексту «Humanae vitae tradendae munus gravissimum…».

Структура

Складається з короткого вступу, 3-х розділів («Нова постановка проблеми», «Цілісне бачення людини», «Церква як мати і наставниця»), поділена на 30 пунктів.

Зміст

Серед головних тем, які наскрізно проходять через текст енцикліки, — святість життя, творча і моральна сутність подружніх стосунків, світські та церковні погляди на проблему регулювання народжуваності.

У першому розділі (пп. 2–6) окреслено наслідки змін у світовій демографічній ситуації та актуалізацію, у зв’язку з цим, нового осмислення норм християнської етики, принципів подружньої моралі. Викладено загальну інформацію про роботу Комісії з питань подружнього життя.

У другому розділі (пп. 7–18) йдеться про цінності подружньої любові, цілісність і єдність подружжя як особливої спільноти, створеної, щоби «співдіяти з Богом у зачинанні та вихованні нового людського життя». Папа розмірковує про сутність і завдання відповідального батьківства, моральний зміст подружнього акту, невіддільність «любовного єднання» і продовження роду. Визначено недозволені, з погляду Католицької церкви, способи регулювання народжень (аборт, стерилізація, протизаплідні засоби та ін.) та прийнятні природні й терапевтичні засоби у подружніх взаєминах.

Третя частина (пп. 19–30) містить пастирські рекомендації щодо цінностей подружнього життя і батьківства в світлі учительства Церкви. Народження дітей в родині охарактеризоване як прояв праведності, важливий обов’язок подружжя перед Богом і ближніми. Понтифік міркує про новий вид апостольського служіння і покликання мирян — сімейне апостольство. Заклики папи звернуті не тільки до кліру, мирян, християнських подружь, а й до державних установ, урядів, науковців, лікарів, усіх людей доброї волі.

Значення

Енцикліка висвітила важливі аспекти соціального вчення Католицької церкви, зокрема питання морального сенсу шлюбу і подружніх стосунків, відповідального материнства і батьківства, християнського розуміння Богоданості й святості життя та його захисту. Павло VI, хоч і визнав серйозність порушених проблем, підтвердив традиційні церковні морально-етичні настанови.

У підсумку значення енцикліки виявилося суперечливим: гуманні мотиви захисту ненародженого життя переплетені з традиційним запереченням церквою застосування сучасних протизаплідних засобів і методик регулювання дітонародження. Енцикліка неоднозначно була сприйнята вірянами-католиками, особливо жінками.

Цитата

«Здійснення вчення про належне реґулювання народжень, яке Церква проповідує як Божу Заповідь, без сумніву видається для багатьох важким, навіть зовсім неможливим. Але, як і кожне особливо високе і цінне добро, цей закон вимагає від поодинокої людини, від сім’ї та від людського суспільства твердих рішень і численних зусиль. Так, його дотримання неможливе без допомагаючої Божої благодаті, яка підтримує і зміцнює добру волю людини. Хто ж задумається глибше, той визнає, що ці зусилля підносять гідність людини та сприяють благу людського суспільства.»

 Humanae Vitae. Енцикліка Папи Павла VI «Про належний порядок передавання людського життя». URL: http://irs.ucu.edu.ua/dzherela/sotsialni-entsikliki/pavlo-vi-humanae-vitae-1968/


Джерела

Література

  1. Wojtyła K. Love and Responsibility. London; new York : Ignatius Press, 1993. 319 р.
  2. Smith J. Why Humanae Vitae Was Right: A Reader. San Francisco : Ignatius Press, 1993. 591 р.
  3. Вибрані документи Католицької Церкви про шлюб та сім’ю. Від Лева ХІІІ до Івана Павла ІІ : в 2 т. Львів : Видавництво ЛБА, 2002.
  4. Grabowski J. Sex and Virtue: An Introduction to Catholic Sexual Ethics. Washington : The Catholic University of America Press, 2003. 197 р.
  5. Присухін С. І. Концепт «життя»: неотомістська рефлексія // Юридична наука, 2012. № 6. С. 92–104.
  6. Cahall P. J. The Mystery of Marriage: A Theology of the Body and the Sacrament. Chicago : Hillenbrand Books, 2016. 512 р.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Людське життя (енцикліка) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Людське життя (енцикліка) (дата звернення: 20.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
18.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ