Квота виборча
Кво́та ви́борча, метр виборчий — кількість голосів виборців, необхідних для отримання одного депутатського мандата під час встановлення результатів виборів, які проводять за пропорційною виборчою системою.
Зміст
Характеристика
Для вирахування квоти виборчої число виборців ділять на кількість місць у парламенті. У такий спосіб вираховують кількість голосів, необхідних для одного кандидата. Потім кількість голосів, які набрала політична партія, ділять на квоту виборчу і визначають кількість місць у парламенті, які отримує та чи інша політична сила.
Методи
У системах пропорційного представництва використовують різні методи для переведення отриманої політичною партією кількості голосів у кількість розподілених депутатських місць. Ці методи не залежать від способів формування списків кандидатів чи способів голосування при різних системах пропорційного представництва. Зазвичай це поєднання будь-якого методу голосування й будь-якої методології розподілу місць, які країна вважає оптимальними. Різні методики голосування визначають рівень впливу виборця на те, хто саме буде кандидатом-переможцем. Метод розподілу місць дає змогу визначити, наскільки пропорційним є співвідношення між кількістю відданих голосів і кількістю місць, отриманих кожною політичною партією.
Пропорційні способи розподілу
Є різні способи пропорційного розподілу депутатських мандатів.
Метод виборчої квоти
Перший спосіб спирається на метод квоти виборчої. Визначення квоти виборчої регламентує законодавство країни, де проводять вибори. Методи обчислення квоти виборчої:
1. Метод Гейра (або метод природної квоти) 1855 запровадив адвокат Т. Гейр (1806–1891; Велика Британія). Загальну кількість поданих в окрузі голосів ділять на кількість депутатських мандатів, що розподіляють в окрузі: Q = x /y, де Q — квота, х — кількість поданих голосів, у — кількість мандатів, які підлягають розподілу. Тобто визначають мінімальну кількість голосів виборців, яку необхідно набрати політичній партії (чи виборчому блоку), щоб одержати один мандат. Після визначення квоти кількість голосів, які зібрала кожна партія, ділять на цю квоту. Отримані від поділу цілі числа засвідчують, скільки мандатів належить тій чи іншій політичній партії. Квоту виборчу Гейра використовують в Естонії, Румунії, Угорщині. Недолік методу полягає в тому, що після визначення квоти виборчої значна кількість місць залишається нерозподіленою.
2. Квоту Гаґенбах-Бішоффа, яку назвали на честь математика Я. Е. Гаґенбах-Бішоффа (1833–1910; Швейцарія), визначають за формулою: v /(m+1), де v позначає загальну кількість поданих голосів виборців, m — кількість мандатів, що підлягають розподілу. Така квота менша від квоти Гейра, тому дає змогу розподілити відразу більше мандатів.
3. Квоту виборчу Друпа, названу на честь адвоката Г. Р. Друпа (1832–1884; Велика Британія), вираховують за формулою: v /(m+1)+1. Її застосування дає змогу отримати більший відсоток розподілених мандатів.
4. Квоту виборчу Імперіалі запропонував 1921 політик, маркіз П. Г. Ч. Дж. Імперіалі (1874–1940; Бельгія). Вона демонструє подальше зростання відсотка розподілених мандатів. Визначають за формулою: v /(m+2). Під час її застосування може виникнути ситуація, коли на претендентів не вистачить депутатських мандатів.
Використання різних формул обчислення квоти виборчої призводить до того, що залишаються надлишкові голоси. Застосування будь-якого різновиду квот не гарантує розподіл усіх мандатів, тому необхідно враховувати додаткові правила, які встановлює закон для розподілу залишків:
1) правило найбільшого залишку — нерозподілені за квотою місця дістають політичні партії, які мають найбільші залишки;
2) правило найбільшого виборчого числа — нерозподілені за квотою місця віддають політичним партіям, які набрали найбільшу кількість голосів;
3) додають залишки голосів по країні, розраховують нову квоту і в такий спосіб розподіляють залишок місць (Австрія, Бельгія, Нідерланди);
4) місця віддають політичним партіям пропорційно до залишку їхніх голосів. В умовах проведення виборів у єдиному загальнодержавному окрузі переважно впроваджують четверте правило. Оскільки не розподілені місця залишаються внаслідок дії загороджувального бар’єра, то не розподілені мандати передають політичним партіям, які перетнули загороджувальний бар’єр. Розподіл місць реалізується пропорційно кількості голосів, отриманих кожною політичною партією. За цією системою преференції отримують впливовіші партії, які на виборах зібрали більшу кількість голосів.
Спосіб дільників
Другий спосіб пропорційного розподілу депутатських мандатів ґрунтується на методі дільників (дивізорський метод). Обчислення квоти передбачає передання нерозподілених мандатів політичним партіям, які мають найбільшу частку від ділення кількості зібраних ними голосів на кількість мандатів, отриманих при першому розподілі, плюс одиницю. Найвідоміший метод запропонував 1882 професор Гентського університету В. Дж. О. д’Ондт (1841–1901; Бельгія). При такому обчисленні квоти виборчої голоси, подані за кожну політичну партію, ділять на ряд послідовних чисел: 1, 2, 3, 4 і т. д. Частки від ділення розташовують у зменшуваному порядку. Квота виборча буде часткою від ділення, яка припадає на місце, що відповідає кількості місць у парламенті, які розподіляють. Зазвичай для виборчого округу достатньо дільників у межах 1–4. Ряд чисел-дільників може бути іншим. Метод застосовують у Німеччині, Польщі, Португалії, Російській Федерації, Швеції тощо. 1910 математик А. Сент-Лагу (1882–1950; Франція) запропонував ряд дільників, виражений непарними цифрами (1, 3, 5, 7, 9 і т. д.). У скандинавських країнах і Болгарії використовують модифікований метод А. Сент-Лагу, де першим дільником замість одиниці є 1.4 (1.4, 3, 5, 7 і т. д.). При використанні данського методу (Латвія) ряд дільників такий: 1, 4, 7, 10 і т. д.
Порівняльний аналіз
Практичне застосування методу В. Дж. О. д’Ондта сприятливе для найбільшої політичної партії, метод А. Сент-Лагу — для малої. Що менша різниця між сусідніми числами-дільниками в ряду, то більшу перевагу здобуватимуть великі політичні партії.
На різних етапах підрахунків можуть застосувати різні варіанти квоти виборчої, наприклад, на першому етапі — природну квоту, для розподілу залишків — квоту за методом В. Дж. О. д’Ондта. Це правило застосовують тоді, коли у масштабі всієї країни в різних округах змагаються одні й ті самі політичні партії. Якщо в різних округах змагаються як загальнонаціональні, так і регіональні політичні партії, застосувати це правило складно.
Література
- Все про вибори / Упоряд. О. М. Роїна. Київ : КНТ ; Атіка, 2004. 376 с.
- Кочубей Л. О. Виборчі технології. Київ : Український центр політичного менеджменту, 2008. 332 с.
- Дем’яненко Б., Ярош О. Квота виборча (метр виборчий). // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 299–301.
- Дем’яненко Б. Квота виборча (метр виборчий). // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Сучасна політична лексика. Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 310.
- Шведа Ю. Р. Вибори від А до Я. Львів : Астролябія, 2015. 384 с.
- Дем’яненко Б. Л. Виборча квота. // Політична лексика сучасного українського політика і громадянина: енциклопедичний словник-довідник / Уклад. В. М. Піча. Львів : Магнолія, 2006, 2021. С. 38–40.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Квота виборча // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Квота виборча (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2025
