Виборча система пропорційна

Ви́борча систе́ма пропорці́йна — система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати розподіляють між політичними партіями пропорційно до кількості голосів виборців, зібраних кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні пропорційної виборчої системи виборці голосують за список кандидатів від політичної партії (блоку партій). Підставою для вибору є підтримка політичної платформи чи програми розвитку держави, задекларованих тим чи іншим політичним об’єднанням.

Загальна характеристика

При застосуванні пропорційної виборчої системи округи завжди багатомандатні. Є два шляхи створення виборчих округів. Найпоширеніший спосіб, коли межі виборчих округів збігаються з межами адміністративно-територіальних одиниць держави (область, провінція, земля). Рідше застосовують спосіб, коли територія всієї держави є єдиним виборчим округом (наприклад, невеликі за територією моноетнічні держави — Ізраїль, Португалія).

Уперше пропорційну виборчу систему запровадили 1889 в Бельгії. Станом на 2024 її використовують у понад 50-и країнах світу, зокрема 25 європейських (Австрія, Бельгія, Естонія, Іспанія, Італія, Латвія, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Словаччина, Фінляндія, Чехія, Швеція). 2002–2007 пропорційну виборчу систему застосовували на виборах до Верховної Ради України.

У країнах, де використовують таку виборчу систему, діють кілька впливових політичних партій, жодна з яких історично не отримує сталої більшості в парламенті. За пропорційної виборчої системи формують коаліційний уряд і багатопартійний парламент (див. Багатопартійність) і, як правило, у ньому триває політична боротьба.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування, розрізняють три види пропорційної виборчої системи:

1) із використанням жорстких списків;

2) із використанням списків із преференціями;

3) із використанням напівжорстких списків.

При застосуванні пропорційної виборчої системи з жорсткими списками (Ізраїль, Іспанія, Португалія, РФ, Україна [2002–2007]) кожне з політичних об’єднань-учасників виборів (політична партія, блок партій, коаліція тощо) пропонує свій виборчий список, самостійно визначає послідовність розташування в ньому прізвищ кандидатів у депутати. Виборець не може вплинути на персональний склад партійної парламентської фракції. За такої виборчої системи громадянам пропонують обрати не особистостей, а політичні платформи партій. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії в цілому. У бюлетені виборчому вказують тільки назви, емблеми партій, іноді певну кількість (наприклад, першу п’ятірку) кандидатів у партійних списках.

Пропорційна виборча система з жорсткими списками має певні переваги: при голосуванні обирають передусім політичну платформу і програму майбутньої діяльності партії; ця система найпростіша й найдешевша за формою здійснення. Недоліком її є те, що партійний список може просунути в депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних і навіть одіозних політиків.

Пропорційна виборча система з преференціями (Бельгія, Нідерланди, Норвегія, Фінляндія) дозволяє враховувати персональні вподобання виборців, які мають право не тільки проголосувати за конкретну партію чи коаліцію, а й позначати у виборчому списку номери тих кандидатів, яких вони особисто хотіли б бачити в парламенті. Таким чином обирають того, хто отримав найбільшу кількість преференцій; у разі однакової кількості преференцій у кількох кандидатів від політичної партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце в партійному списку.

Перевагою пропорційної виборчої системи з преференціями є те, що вона дозволяє розширити сферу волевиявлення виборців, оскільки вони голосують і за списки в цілому, і за персоналії. Недоліком є мажоритарність системи: виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання політичної партії (блоку) загалом.

Пропорційна виборча система з напівжорсткими списками (Австрія, Італія, Швейцарія) передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів.

У першому випадку голоси виборців підраховують за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій. Виборча практика свідчить, що більшість виборців схильна обирати перший варіант. Тому більше шансів бути обраними мають кандидати з першими порядковими номерами. Запровадження пропорційної виборчої системи з напівжорсткими списками зумовлене необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною обтяжливою обставиною при запровадженні пропорційної виборчої системи є складна двоетапна система підрахунку голосів виборців. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові (виборчій квоті). Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишається надлишок, який враховують до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — дільник, який використовують для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу депутатських мандатів.

Для запобігання швидкому зростанню кількості дрібних, непредставницьких партій за умови використання пропорційної виборчої системи застосовують спеціальний запобіжник — виборчий бар’єр (загороджувальний поріг) — встановлений законодавством країни відсоток голосів, набравши який, політична партія отримує право на депутатські мандати. Залежно від країни зазначений відсоток коливається в межах від менше 1-го (Нідерланди — 0,67 %) до 10-и відсотків (Туреччина). У країнах, де діє виборчий бар’єр, політична партія (чи блок), що заручилася підтримкою достатньої для подолання бар’єру кількості виборців, одержує мандати пропорційно до набраних голосів. Якщо ж голосів виявляється менше, ніж установлено бар’єром, політична партія (чи блок) залишається без парламентського представництва, а потенційні мандати пропорційно розподіляють між політичними силами, які пройшли до парламенту.

Побутує думка, що встановлення виборчого бар’єру обмежує демократію, оскільки позбавляє деякі партії, яких підтримує певна кількість виборців, права на участь у розподілі парламентських місць.

До безперечних переваг пропорційної виборчої системи належить те, що вона сприяє розвиткові політичних партій, підвищує їхню відповідальність перед суспільством, дає шанс різним політичним силам у чесній передвиборчій боротьбі здобути місця в представницькому органі державної влади, представляти інтереси різноманітних суспільних груп, меншин тощо. Серед її достоїнств те, що у сформованих за її допомогою органах влади представлена реальна картина політичного життя суспільства, розстановки політичних сил. Така виборча система забезпечує зворотній зв’язок між державою та організаціями громадянського суспільства, сприяє розвитку політичного плюралізму й багатопартійності.

Противники пропорційної виборчої системи одним із її недоліків називають знеособленість партійних списків, що особливо відчутно за наявності жорстких (закритих) списків. Виборці фактично голосують за лідера (лідерів) політичної партії (блоку), часто не знаючи інших кандидатів. З іншого боку, за такої ситуації депутат більше залежить від партійної волі, ніж від волі виборців; безпосередній зв’язок між депутатами й виборцями слабкий. Постає проблема повноцінного представництва регіональних еліт у парламенті. Існує небезпека, що робота парламенту, обраного за пропорційною виборчою системою, та сформованого ним уряду може бути неефективною через надмірну розпорошеність представлених політичних сил. Відсутність домінантної партії і створення багатопартійних коаліцій, що включають політичні партії з різною метою й завданнями, зумовлюють нестабільність урядів.

Пропорційна виборча система з відкритими списками

Пропорційна виборча система з відкритими списками — різновид пропорційної виборчої системи, згідно з якою виборець голосує за політичну партію й одночасно за конкретного кандидата в партійному списку.

Особливості та способи застосування

За умови використання цієї виборчої системи розрізняють такі способи голосування:

1) категоричне, що передбачає право виборця обрати лише одного зі списку претендентів, окремого кандидата в депутати або політичну партію / блок виборчий. Цей тип голосування характерний для Данії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Португалії, Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Франції;

2) схвальне голосування, за якого дозволено голосувати за будь-яку кількість кандидатів; перемагає кандидат, який отримав більше голосів;

3) преференційне (ординарне) голосування, згідно з яким виборець голосує не лише за політичну партію, а за окремих її представників, позначивши їх у бюлетені виборчому. У цьому випадку партійні списки зазвичай складають за алфавітом, депутатами стають ті партійні кандидати, які отримали найбільшу кількість преференцій виборців. Преференційне голосування у пропорційних системах означає вищу міру вибору порівняно з голосуванням за закритими списками, але воно втрачає сенс, якщо політична партія (або інший колективний суб’єкт) здобуває більше мандатів в окрузі, ніж висунула кандидатів у списку. Таку модель голосування застосовують у Польщі (на виборах до Сейму), Фінляндії (парламент), Чеській Республіці (Палата депутатів — нижня палата парламенту);

4) кумулятивне голосування, яке забезпечує обрання кількох переможців, сприяє забезпеченню пропорційності між поданими голосами й кількістю мандатів. Застосовують на виборах палати представників у штаті Іллінойс (США), до органів місцевого самоврядування Баварії і східних земель (колишня Німецька демократична республіка).

Голосування за політичну партію завжди категоричне. При виборі кандидатів усередині виборчого списку можуть бути застосовані всі чотири способи голосування. До такої виборчої системи можна зарахувати кілька змішаних систем голосування: систему панашаж (франц. panachage — змішування), панаширування (нім. panaschieren) — встановлений законом дозвіл голосувати за кандидатів різних партійних списків чи вписувати до списків нових кандидатів. Виборець може голосувати за список однієї з політичних партій, яка бере участь у виборчих перегонах, або використати список однієї з партій як основу і змінити частину із зазначених у ньому прізвищ на прізвища зі списків інших політичних партій, тобто голосувати одночасно за кандидатів від різних політичних партій. Крім списків політичних партій, які змагаються на виборах, виборці отримують чисті листки, на яких вони можуть сформувати власний список кандидатів на основі запропонованих політичними партіями списків. Виборці також мають право вписати певне прізвище двічі, викресливши інше. Кожна конкретна партія зараховує преференції до власного активу. У цьому випадку виборець не знає, якому з кандидатів від політичної партії його преференції допоможуть, оскільки їх додають до загального партійного рахунку. Одночасно оформлюють остаточний варіант партійних списків, за яким у кінцевому результаті визначають конкретних переможців, які отримають депутатські мандати. Систему панашаж застосовують у Бельгії, Данії, Люксембурзі, Норвегії, Франції, Швейцарії, Швеції та інших країнах.

У рамках «персоналізованої» змішаної виборчої системи виборець голосує окремо за політичну партію й за конкретних кандидатів. Результати голосування визначають в одномандатних округах, при чому кількість мандатів, отриманих в окрузі, впливає на кількість мандатів, яку отримує загальнодержавний список політичної партії. Згідно з системою додаткових представників виборець голосує за кандидатів, які балотуються в одномандатних округах, але його голос зараховують як поданий за політичну партію, до списку якої входить кандидат.

Застосування відкритих списків прийнято вважати демократичною процедурою, оскільки виборцю дають можливість обирати не лише політичні партії, що будуть представлені в парламенті, але й політиків від певної партії. За умови голосування за відкритими списками виборець голосує не за конкретного кандидата, а за учасника виборів і його політичну партію, політичну програму. Цей спосіб голосування відкриває шлях до персоніфікації виборчого процесу. Можливість висувати кандидатів позапартійним утворенням і незалежним кандидатам забезпечує належний рівень вираження суспільних інтересів і підтверджує готовність держави надавати умови для представництва. Голосування за відкритими списками найкраще здійснювати за умови поділу країни на кілька округів, у яких виборчі суб’єкти подають окружні списки, а не в загальнодержавному багатомандатному окрузі.

Ця виборча система не позбавлена недоліків: її застосування нерідко призводить до внутрішньопартійних конфліктів, фрагментації політичних партій, суттєво ускладнює підрахунок голосів.

Голосування за відкритим списком

Голосування за відкритим списком, за вільним, гнучким списком — спосіб голосування й розподілу депутатських мандатів усередині партійних списків в умовах упровадження пропорційної виборчої системи.

Голосування за відкритим списком передбачає, шо виборець не лише голосує в цілому за список політичної партії, яку обирає, а й може надати перевагу (преференцію) одному або кільком кандидатам із загального списку.

Способи голосування за відкритим списком:

• пронумерувавши кандидатів — 1, 2, 3 і т. д. відповідно до своїх уподобань;
• позначивши кандидата знаком «+», «√»;
• підкресливши прізвище кандидата.

Прізвища кандидатів у списку розташовують зазвичай в алфавітному порядку. За такого різновиду партійних списків виборець має кілька голосів: їхня кількість дорівнює кількості мандатів, які виборюють у межах виборчого округу.

Виборець може:

1) віддати голос кандидатам, зазначеним у партійному списку (проставивши навпроти прізвищ цифри відповідно до своїх пріоритетів);

2) віддати голос одному кандидатові (водночас позначивши політичну партію, яку підтримує). У такому разі враховують лише цю преференцію, інших кандидатів вважають такими, що їм віддані преференції відповідно до порядку їх розташування в списку (феномен кумуляції голосів);

3) якщо виборець обирає лише партійний список, а цифри (преференції) не проставляє, то вважають, що він погоджується з порядком розташування кандидатів, який запропонувала політична партія;

4) виборець може визначити своїх кандидатів із різних партійних списків і створити власний список кандидатів (система панашаж). Якщо кількість преференцій у кількох кандидатів від політичної партії однакова, перевагу віддають кандидату, який займає вище місце в партійному списку.

За умови використання голосування за відкритим списком, виборець голосує не за конкретного кандидата, а за учасника виборів і його політичну партію, політичну програму. Таке голосування відкриває шлях до персоніфікації виборчого процесу, а уможливлення висувати кандидатів позапартійним утворенням і незалежним кандидатам забезпечує належний рівень вираження суспільних інтересів і підтверджує готовність держави надавати умови для представництва.

Голосування за відкритим списком найкраще здійснювати не в загальнодержавному багатомандатному окрузі, а в разі поділу країни на кілька округів, у яких виборчі суб’єкти пропонують окружні списки. Таку модель застосовують у Польщі (на виборах до сейму), Фінляндії (парламенту), Чехії (Палати депутатів — нижньої палати парламенту).

Пропорційна виборча система з закритими списками

Пропорційна виборча система з закритими («жорсткими», «зв’язаними») списками — спосіб голосування й розподілу депутатських мандатів усередині партійних списків в умовах упровадження пропорційної виборчої системи. Порядок кандидатів у виборчих списках визначає політична партія, виборець не має можливості на нього впливати. У бюлетені виборчому зазначають назву, емблему партії, іноді певну кількість перших кандидатів у партійному списку.

Особливості та способи застосування

За такої системи громадянам пропонують обрати не особистостей, а платформи політичні партій. Закритий характер партійних списків дозволяє: 1) включити у партійний список кандидатів із високим рівнем професіоналізму, експертів у певних галузях, потрібних для фахової роботи в парламенті або уряді; 2) забезпечити адекватне представлення (50% на 50%) або наперед визначений відсоток жінок серед партійних кандидатів; 3) включити до партійних списків представників меншин національних, які не проживають у межах країни компактно; 4) зміцнити політичну партію за рахунок внутрішньопартійної дисципліни. Така виборча система продукує й передбачає: відчутний рівень залежності депутатів парламенту від партії або блоку виборчого, за списком якої/якого їх обирали; посилення партійного керівництва; недовіру партій до виборців, рівня їх політичної культури, здатності обирати серед партійних кандидатів; недовіру виборців до політичної партії, яка фактично вимагає від них віддати свій голос за назву, лідера або кількох публічно відомих партійних кандидатів із першої п’ятірки, за якими знаходяться маловідомі, малопопулярні, іноді одіозні особистості. Це найпростіша за формою здійснення виборча система, оскільки потребує найменших витрат. Німецький політолог Д. Нохлен (нар. 1939; Німеччина), аналізуючи різні типи партійних списків, дійшов висновку, що масові партії традиційно підтримують закриті партійні списки, натомість кадрові партії виявляють тенденцію до підтримання преференційного голосування. Таку виборчу систему використовують в Ізраїлі, Іспанії, Норвегії, Португалії, Російській Федерації, Україні.

Література

1. Афанасьєва М. В. Роль прохідного бар’єра в технології пропорційного розподілу представницьких мандатів // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». 2012. Т. 11. С. 180–193.
2. Білоус А. О. Пропорційна виборча система // Політологічний енциклопедичний словник / Упоряд. В. П. Горбатенко; За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка. 2-ге вид., допов. і перероб. Київ : Генеза, 2004. С. 545–546.
3. Дем’яненко Б. Голосування за відкритим («вільним», «гнучким») списком. // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори). Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 74.
4. Дем’яненко Б. Голосування за відкритим («вільним», «гнучким») списком // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Сучасна політична лексика: енциклопедичний словник-довідник / За наук. ред. Н. М. Хоми. Львів : Новий Світ — 2000, 2020. С. 57.
5. Дем’яненко Б. Пропорційна виборча система з закритими («жорсткими», «зв’язаними») списками. // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори). Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 317.
6. Кандюк О. Пропорційна виборча система з відкритими списками. // Вдовичин І. Я., Угрин Л. Я., Шипунов Г. В. та ін. Новітня політична лексика (неологізми, оказіоналізми та інші новотвори). Львів : Новий Світ — 2000, 2015. С. 316–317.
7. Ключковський Ю. Виборчі системи та українське виборче законодавство. Київ : Час друку, 2011. 132 с.
8. Ключковський Ю. Б. Принципи виборчого права: доктринальне розуміння, стан та перспективи законодавчої реалізації в Україні. Київ : Ваіте, 2018. 908 с.
9. Кочубей Л. О. Виборчі технології. Київ : Український центр політичного менеджменту, 2008. 332 с.
10. Лузан А. Пропорційна виборча система // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 610–611.
11. Пономарьова Г. Правова оцінка застосування загороджувального бар’єра в пропорційній виборчій системі // Вісник Центральної виборчої комісії. 2005. № 2 (2). С. 53–57.
12. Ромців О., Микієвич Л. Виборчі системи: переваги, недоліки, пошуки оптимальних варіантів // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Серія: Юридичні науки. 2023. Т. 10. № 3 (39). С. 281–288.
13. Тищенко Ю. А. Забезпечення ефективної участі меншин у суспільному житті: електоральні процеси. Аналітичний огляд. Київ : Український незалежний центр політичних досліджень, 2012. 49 с.
14. Шведа Ю. Вибори та виборчі системи. Європейські стандарти та досвід для утвердження демократії в Україні. Львів : [б. в.], 2010. 462 с.
15. Шведа Ю. Технологія виборчої кампанії. Основи електорального маркетингу та менеджменту. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 339 с.
16. Шведа Ю. Р. Вибори від А до Я: Настільна книга менеджера виборчої кампанії. Львів : Астролябія, 2015. 384 с.

Автор ВУЕ

• Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Виборча система пропорційна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Виборча система пропорційна (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.08.2024