Залозецький-Сас, Володимир Романович

Залозе́цький-Сас, Володи́мир Рома́нович (10.07.1896, м. Львів, тепер Україна — 12.10.1959, м. Грац, Австрія) — мистецтвознавець-візантиніст, дослідник історії мистецтв, релігії та політики, філософ-культуролог, педагог, публіцист, редактор, політичний і культурно-громадський діяч. Доктор філософії (1919). Дійсний член Українського наукового інституту у м. Берліні (1926–1945), Історично-правничої секції Львівського богословського наукового товариства (1932), Наукового товариства імені Шевченка, Візантійської комісії Австрійської АН, Міжнародної Візантійської комісії в м. Парижі, Швейцарського інституту історії мистецтв. Професор Греко-католицької богословської академії у Львові (1936), Віденського університету (1947) і Грацького університету ім. Карла і Франца (1948).

Залозецький-Сас, Володимир Романович
Народження	10.07.1896
Місце народження	Львів
Смерть	12.10.1959
Місце смерті	Грац
Alma mater	Академічна гімназія у Львові
Місце діяльності	Український вільний університет, Греко-католицька богословська академія у Львові
Напрями діяльності	мистецтвознавство, педагогіка, культурно-громадська діяльність

В. Залозецький-Сас в Австрійській національній бібліотеці у м. Відні (1955 р.)

Життєпис

Походив із галицького шляхетського роду герба Сас. Прадід та дід В. Залозецький (1833–1915; тепер Україна) були греко-католицькими священниками. Батько Р. Залозецький (1841; тепер Україна — 1919; тепер Австрія) — професор, науковець-хімік, геолог, громадсько-політичний діяч.

1914 закінчив Академічну гімназію у Львові. 1914–1919 вивчав історію мистецтв і археологію у Віденському університеті у М. Дворжака (чеськ. Max Dvořák, 1874–1921; тепер Австрія), 1919 захистив наукову роботу на тему «Історія епохи Відродження — архітектура та скульптура у Кракові», отримав ступінь доктора філософії. Упродовж 1922–1924 жив у м. Ужгороді, досліджував історію дерев’яної архітектури, займався проблемами збереження культурної спадщини. 1924 під керівництвом Д. Антоновича захистив габілітаційну працю «Горянська замкова каплиця» в Українському вільному університеті в м. Празі. Читав лекції з історії мистецтв на посаді доцента філософського факультету (1924–1926).

Від 1926 працював в Українському науковому інституті в м. Берліні (тепер не існує), очолював кафедру з історії матеріальної культури в Україні, проводив семінари з історії, філософії та мистецтвознавства. Здійснив науково-дослідні подорожі до Туреччини, Угорщини, Польщі й Італії.

1928 на запрошення митрополита Андрея Шептицького повернувся до м. Львова і викладав християнську археологію, історію церковного мистецтва та вступ до методології історії мистецтва у Греко-католицькій богословській академії у Львові (1929–1939).

Від 1928 викладав курс історії мистецтва в Мистецькій школі О. Новаківського.

1936 — надзвичайний професор історії церковного мистецтва Греко-католицької богословської академії у м. Львові. 1939 емігрував до м. Відня, викладав у Віденському університеті. Від 1947 проживав у м. Граці, працював у Грацькому університеті ім. Карла і Франца. Від 1949 — очолював кафедру історії мистецтва.

Похований разом із дружиною О. Сас-Залозецькою-Базилевич (1898–1990) на цвинтарі св. Леонхарда у м. Граці.

Діяльність

Наукова діяльність

1922 розпочав науково-дослідницьку діяльність в м. Ужгороді. Виконав архітектурні обміри, сфотографував, каталогізував і зробив мистецтвознавчий аналіз українських дерев’яних церков на Закарпатті; написав рекомендації щодо їх збереження («Задачі консерватора щодо охорони пам’яток мистецтва на Підкарпатській Русі», 1922; «Найважливіші типи дерев’яних церков на Підкарпатській Русі», 1923). Вивчав романські, барокові та готичні сакральні споруди («Романські і готичні будівлі на території Підкарпатської Русі», 1923; «Готичні та барокові дерев’яні церкви на Закарпатті», 1926 [ нім. «Gotische und Barocke Holzkirchen in den Karpatenländern» ]). Аналізував впливи візантійського мистецтва, готики, ренесансу, бароко на українську сакральну архітектуру.

Досліджував мистецтво Візантії та її вплив на культурну спадщину Європи, зокрема на українських землях: «Візантійська стилізація» (1924), «Софійський Собор у Києві і його відношення до візантійської архітектури» (1930), «Храм Святої Софії в Константинополі» (нім. «Die Sophienkirche in Konstantinopol», 1936); «Волоська церква у Львові» (нім. «Die walachische Kirche in Lemberg», 1949), «Візантійська архітектура в Балканських країнах» (нім. «Byzantinische Baukunst in den Balkänlandern», 1955).

Ілюстрації із монографії «Олекса Новаківський» (1934).

Автор монографії (1934) і мистецтвознавчих статей про творчість О. Новаківського: «Олекса Новаківський» (1922, 1935), «Святоюрська Мадонна» (1935), «Рефлєксії з посмертної вистави», «О. Новаківський у світлі чужинецької критики» (обидві — 1936).

Науковець проводив дослідження з методології та історії мистецтвознавства, писав наукові рецензії на мистецтвознавчі праці Д. Антоновича, М. Голубця, М. Драгана, Ф. Заплетала.

Брав участь у наукових з’їздах у містах Парижі, Венеції, Неаполі, Брюсселі, Мюнхені (1930–1959). Був учасником Міжнародного конгресу візантійських студій (1936, м. Рим), конгресу «Австрійської академії» (Австрійське Товариство науки і мистецтва, 1937, м. Зальцбург).

Публікував праці українською, німецькою, французькою, італійською, чеською та іншими мовами.

За радянського часу ім’я і доробок вченого вилучили з наукового обігу.

Культурно-громадська діяльність

Від 1930 — учасник Українського товариства прихильників мистецтва (м. Львів), до 1939 співпрацював із Національним музеєм у м. Львові (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького) та музеєм Греко-католицької богословської академії. Засновник (1946) і голова (1946–1949) наукового Австрійського візантійського товариства (м. Відень). 1956 заснував Товариство плекання універсальної ідеї в Австрії (м. Грац). 1945 відновив діяльність Товариства історії мистецтва при Грацькому університеті і очолював його до 1959.

Був учасником українських та міжнародних наукових, культурно-мистецьких товариств.

Редакторсько-публіцистична діяльність

В. Залозецький-Сас серед учасників установчого з’їзду Українського союзу хліборобів-державників. Сидять (зліва направо): І. Леонтович, гетьман П. Скоропадський, В. Липинський, Л. Сідлецький. Стоять: М. Тимофіїв, М. Кочубей, А. Монтрезор, А. Білопольський, М. Савур-Ципріянович, І. Лоський, В. Залозецький-Сас, С. Шемет, О. Скоропис-Йолтуховський. Архів Східно-європейського дослідного інституту ім. В. Липинського (США). Фото 1922 р.

1939 видав журнал «Мистецтво й культура» (м. Львів). Від 1951 — редактор «Щорічника Австрійського візантійського товариства» (нім. «Jahrbuch für Österreichischen Byzantinistik», JOEB). Засновник (1956) та редактор-упорядник журналу Товариства плекання універсальної ідеї в Австрії «Основи» (нім. «Fundamente: Veröffentlichungen der Gesellschaft zur Pflege der Universalen Idee in Österreich»). Співпрацював із західноукраїнськими та європейськими періодичними виданнями.

Політична діяльність

Прихильник і послідовник В. Липинського. Член Українського союзу хліборобів-державників (УСХД). Співзасновник «Братства українських класократів-монархістів, гетьманців» (1930). Автор статей «Значіння гетьманської ідеології» (1926); «Значіння традиції для молодого покоління» (1927); «Оформлення консервативного світогляду» (1932); «Християнська релігія і консервативна ідея» (1937).

Праці

1. Найважливіші типи дерев’яних церков на Підкарпатській Русі // Подкарпатська Русь. 1923. № 1. С. 4–7.
2. Візантійська стилізація // Літературно-науковий вістник. 1924. № 83. С. 49–58.
3. Дві історії українського мистецтва // Стара Україна. 1925. № 7–10. С. 163–166.
4. Значіння історії українського мистецтва // Стара Україна. 1925. № 7–10. С. 117–119.
5. Gotische und Barokke Holzkirchen in den Karpatenlandern. Wien : Krystall-Verlag, 1926. 130 p.
6. Zur Frage des byzantinischen Ursprungs der fünfschiffigen Kreuzkuppelkirche // Byzantinische Zeitschrift. 1928. № 28 (1). P. 372–391.
7. Byzanz und Abendland im Spiegel ihrer Kunsterscheinungen. Salzburg; Leipzig : A. Pustet, 1936. 104 p.
8. Die Sophienkirche in Konstantinopel und ihre Stellung in der Geschichte der abendländischen Architektur. Roma : Pontificio istituto di archeologia cristiana, 1936. 271 p.
9. Між Окцидентом і Византією в історії українського мистецтва // Мистецтво і культура. 1939. Вип. 1. С. 5‒17.
10. Die byzantinische Baukunst in den Balkanländern und ihre Differenzierung unter abendlandischen und islamischen Einwirkungen: Studien zur Kunstgeschichte der Balkanländer. München : R. Oldenbourg, 1955. 146 p.
11. Die altchristliche Kunst // Ullstein Kunstgeschichte : in 20 bd. Frankfurt am Main : Ullstein, 1963. Bd. 7. 214 p.
12. Die Byzantinische Kunst // Ullstein Kunstgeschichte : in 20 bd. Frankfurt am Main : Ullstein, 1963. Bd. 8. 218 p.
13. Олекса Новаківський: доповнене перевидання монографії 1934 р. Львів : Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького, 2022. 180 с.

Література

1. Gsodam G. Wladimir Sas-Zaloziecky (1896–1959) // Südost-Forschungen. 1960. Bd. 19. P. 394–395.
2. Світильник істини. Джерела до історії української католицької Богословської Академії у Львові. 1928‒929‒944 : в 2 ч. Торонто; Чікаґо : Накладом студентів Богословської Академії, 1973. Ч. 1. 718 с.
3. Gsodam G. Wladimir Sas-Zaloziecky als Kunsthistoriker // 100 Jahre Kunstgeschichte an der Universität Graz. Graz : Akademische Druck- und Verlagsanstalt, 1992. P. 285–288.
4. Козак Р. Мистецтвознавча спадщина Володимира Сас-Залозецького // Народознавчі зошити. 1999. Ч. 4 (28). С. 464–469.
5. Павличко-Александрович Я. Матеріали до бібліографії Володимира Сас-Залозецького // Народознавчі зошити. 1999. Ч. 4 (28). С. 520–527.
6. Тарас Я. Українська дерев’яна сакральна архітектура в наукових дослідженнях проф. В. Р. Сас-Залозецького // Народознавчі зошити. 1999. Ч. 4 (28). С. 483–494.
7. Стефанишин Т. Концепція історії українського мистецтва в науковій спадщині Д. Антоновича, М. Голубця й В. Залозецького: методологічний і порівняльний аспекти // Записки Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника. 2011. № 3. С. 557–571.
8. Авдикович Р. Володимир Залозецький і європейські візантинознавчі студії першої половини XX ст. // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. 2020. Вип. 22. С. 120–128.

Автор ВУЕ

І. Б. Різун

Покликання на цю статтю: Різун І. Б. Залозецький-Сас, Володимир Романович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Залозецький-Сас, Володимир Романович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.09.2024