Есенція (філософія)
Есе́нція (лат. essentia — сутність) — латинський еквівалент категорії «сутність»: виражає істотне, головне, визначальне в предметі, зумовлене глибинними внутрішніми зв’язками й закономірностями; те, що осягається мисленням.
Раннє використання цього терміна засвідчено в працях Луція Апулея, Тертулліана. Від періоду пізньої античності термін часто використовує латиномовна християнська теологія. Завдяки працям Аврелія Августина, Боеція та пізніших богословів став одним із ключових для середньовічної схоластики. Категорію розпрацьовував Тома Аквінський та ін. У метафізиці, особливо томізмі, сутність (есенція) є джерелом або осново існування (екзистенції). Серед проблем середньовічної філософії та теології: відмінність між сутністю речі («що є річ») та її буттям, протиставлення сутності та випадковості, сутності та явища, співвідношення сутності й визначення предмета (дефініції), сутності й досконалості тощо.
У логіці — невід’ємна якість, властивість, без якої предмет неможливо осмислити.
