Димінський, Андрій Іванович

Димі́нський, Андрі́й Іва́нович (13.12.1829, с. Борщівці, тепер Могилів-Подільського району Вінницької області, Україна – 14.01.1905, с. Струга, тепер Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, Україна) – фольклорист, етнограф. Дійсний член Російського географічного товариства (1856) та Подільського статистичного комітету (1862). Член Вільного економічного товариства (бл. 1860).

Димінський, Андрій Іванович
Народження	13.12.1829
Місце народження	Борщівці
Смерть	14.01.1905
Місце смерті	Струга
Напрями діяльності	етнограф, фольклорист

Життєпис

Народився в сім’ї столяра-кріпака. 1843 вступив до повітової духовної школи у м. Кам’янці (тепер м. Кам’янець-Подільський Хмельницької обл.). 1848 при Кам’янецькій лікарській управі склав іспити і здобув право на лікарську практику, але фельдшером працював недовго. Перебуваючи на посаді писаря Пуклякського сільського правління Орининської волості (тепер с. Пукляки Кам’янець-Подільського району Хмельницької області), почав записувати фольклор, збирати статистичні дані та етнографічний матеріал (від 1849). 1851 одружився, завдяки дружині вивчив польську мову.

1860–1863 мешкав у с. Гаврилівці Кам’янецького повіту (тепер Кам’янець-Подільського району Хмельницької області), а потім переселився до с. Струга Новоушицького повіту Подільської губернії (тепер Кам’янець-Подільського району Хмельницької області). Після оприлюднення Емського указу 1876 зазнав переслідувань як «небезпечний українофіл». Період доносів, обшуків і звільнень з роботи відтворюють листи до О. Кістяківського. 1876 із с. Струги перевели в с. Муровані Курилівці (тепер селище Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.). 1877 був писарем у м. Меджибожі Подільської губернії (тепер селище Хмельницького району Хмельницької області), 1878–1881 — у Сусловецькій волості Летичівського повіту. 1882 знову перебрався до с. Струга, де мав власний будинок. 1883 одружився вдруге. 1892 обіймав посаду волосного писаря у м. Шполі (тепер Звенигородcького району Черкаської області). Під кінець життя втратив зір і вже не зміг працювати. Помер і похований у с. Струга.

Могила А. Димінського

Діяльність

Присвятив життя збиранню фольклору. Належав до фольклористів, перейнятих прогресивними ідеями, актуальними для фольклористичної науки (див. Фольклористика) середини 19 ст. Надсилав до Російського географічного товариства (РГТ) свої статистичні нариси «Ціни на різні предмети в містечку Сатанові Проскурівського повіту» (рос. «Цены на разные предметы в местечке Сатанове Проскуровского уезда»), «Про торгівлю свіжою та сухою рибою і залізом в Проскурівському повіті» (рос. «О торговле свежею и сухою рыбою и железом в Проскуровском уезде»), «Про торгівлю хлібом і худобою в Проскурівському повіті» (рос. «О торговле хлебом и скотом в Проскуровском уезде»). Згодом став дійсним членом РГТ. 1860–1864 записував казки, легенди, перекази, загадки, анекдоти, прислів’я, приказки. Автор етнографічних нарисів «Побут селян Кам’янецького і Проскурівського повіту» (рос. «Быт крестьян Каменецкого и Проскуровского уезда», 1863), «Марновірні обряди при побудові хати в Кам’янець-Подільській губернії» (рос. «Суеверные обряды при постройке дома в Каменец-Подольской губернии», 1864). Надіслав 10 конторських книг із записами фольклорної прози, а також книги й окремі папери, де містилося понад 2 970 пісень П. Чубинському особисто та через Подільський статистичний комітет, з яким співпрацював із 1862. Для О. Кістяківського надсилав копії вироків волосних судів із Поділля, а також «Пісні проти нецноти нареченої дівчини», записані в с. Меджибожі. До цього періоду належить опис одягу селян Поділля, а також збірка прислів’їв.

Збережено близько 3000 пісень різних жанрів із варіантами, понад 700 опублікованих зразків фольклорної прози, 9 статистичних та фольклорно-етнографічних нарисів, документи фольклориста. Численні записи згоріли під час революційних подій на поч. 20 ст.

Використовував методи збирання фольклору, властиві для сербської, польської та інших фольклористичних шкіл 1-ї половини 19 ст. (малопоширені в українській школі), що засвідчує розвиток української фольклористичної науки.

Систематизував зібрані пісні за жанрами, застосувавши характерну для середини 19 ст. класифікацію: «Пісні побутові про кохання», «Побутові родинні», «Побутові», «П’яницькі», «Рекрутські», «Жартівливі», «До танків», «Чумацькі», «Колискові», «Косарські», «Колядки на Різдво», «Щедрівки на Богоявлення», «Гаївки», «Пісні старців із акомпанементом ліри», «Пісні при хрещенні», «Пісні весільні». Частину записів готував до видання. О. Кістяківський мав допомогти провести через цензуру впорядкований збірник, однак його не було опубліковано.

Фіксував всі почуті зразки (менш та більш художньо довершені, уривки й цілісні варіанти), здійснював своєрідний «повний зріз» фольклорного репертуару місцевості. Серед записів чимало соціально-побутових та історичних пісень, яких у рукописних пісенниках 18 ст. майже не було. Тому записи, здійснені фольклористом у середині 19 ст., — цінний матеріал для створення цілісної картини тогочасного фольклорного процесу.

Фольклорні матеріали з Поділля, записані Димінським, включено до збірки «Малоросійські народні перекази і оповідання» (рос. «Малорусские народные предания и рассказы», 1876) М. Драгоманова і збірника «Праці етнографічно-статистичної експедиції до Західноросійського краю» (рос. «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край», 1878 ). У зібранні Димінського належною мірою представлено всі види казкового епосу — тваринний, героїко-фантастичний, побутовий. Значною тематичною строкатістю позначені перекази, легенди, анекдоти, апокрифічні оповідання (див. Апокрифи). Деякі ознаки (використання казкових формул, прислів’їв, приказок, римування) засвідчують прагнення збирача записувати від оповідачів-майстрів. У записах фольклориста виявлено низку сюжетів, раніше не зафіксованих у друкованих збірниках. Рукописне зібрання фольклорної прози Димінського переважає над колекціями інших фольклористів середини 19 ст. за кількістю сюжетів та жанрів. Крім української, фольклорист записував польською і російською мовами, подекуди коментував записане.

Наукову спадщину Димінського оцінили П. Чубинський, А. Кримський, А. Лобода (1871; тепер Литва — 1931; тепер Україна), М. Левченко (1903–1934; тепер Україна).

Документальна спадщина Димінського зберігається в Інституті рукопису Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (ІР НБУВ), Наукових архівних фондах рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Т. Рильського НАН України (НАФРФ ІМФЕ).

Нагороди та визнання

1862 за зібраний матеріал нагороджений медаллю РГТ.

Додатково

За свідченням М. Левченка, 1889 після смерті О. Кістяківського до Російського географічного товариства надіслано дві збірки народних пісень із Проскурівського, Кам’янецького, Могилівського і Новоушицького повітів Подільської губернії. Більшість зразків фольклору не паспортизовано, тільки під окремими піснями зазначено або місце запису, або ім’я та прізвище виконавця.

Праці

Суеверные обряды при постройке дома в Каменец-Подольской губернии // Этнографический сборник. 1864. Вып. ІV. С. 7–8.
Казки та оповідання з Поділля: в записах 1850–1860 рр. Київ : Українська академія наук, 1928. 598 с.

Література

Левченко М. Знадоби до життєпису Андрія Івановича Димінського // Записки історично-філологічного відділу : в 26 кн. Київ : Українська академія наук, 1928. Кн. 16. С. 255–266.
Шабліовський В. Є. Відзачення 150-річчя з дня народження А. І. Димінського // Народна творчість та етнографія. 1980. № 3. С. 107.
Шалак О. Фольклористична діяльність Андрія Димінського. Київ : Освіта України, 2009. 198 с.
Шалак О. Український фольклор Поділля в записах і дослідженнях ХІХ — початку ХХ ст. Київ : Освіта України, 2014. С. 14–22.

Автор ВУЕ

О. І. Шалак

Покликання на цю статтю: Шалак О. І. Димінський, Андрій Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Димінський, Андрій Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.12.2024