День святого Валентина
День свято́го Валенти́на — світське свято у західній (і прозахідній) масовій культурі, відоме як День закоханих, свято романтичного кохання, відданості, сердечних почуттів; відзначається 14-го лютого. Традиційними символами свята є листівки у вигляді серця або з його зображеннями («валентинки»).
Витоки свята достеменно простежуються до європейського пізнього середньовіччя. Співвіднесення його з давньоримською добою лишається дискусійним. Традиція надсилати 14.02. коханим, нареченим, подружжю символічні подарунки й записки з романтичними віршами відома з 13-14 ст. на теренах Англії та Франції, пізніше занесена емігрантами з Європи у Новий світ. У США свято широко відзначають з другої половини 18 ст. З кінця 20 ст. під впливом глобалізації поширилося в різних країнах світу, зокрема й в Україні.
Зміст
Міфологія свята
Ґенеза свята, життя та діяння святого Валентина оповиті низкою легенд, мотифемою яких є допомога закоханим парам та/або власне романтичне й жертовне кохання. Найбільшої популярності набула оповідь про те, що молодий римський священник і цілитель Валентин, порушуючи наказ імператора Клавдія ІІ Готського про заборону одруження легіонерів, таємно вінчав закохані пари. За це йому було винесено смертний вирок. У в’язниці, в очікуванні страти, Валентин закохався у незрячу дівчину Юлію (доньку тюремника або милосердну християнку, що допомагала ув’язненим) та зцілив її. Перед стратою лишив для неї прощального листа з освідченням і підписом «Твій Валентин» (бажання прочитати листа дивом повернуло дівчині зір). Легенда поширена в різних версіях, але фабула романтичного кохання, зцілення та прощальної записки є незмінною. З нею пов’язують і традицію дарувати коханим «валентинки». Інший сюжет описує св. Валентина як священника, що опікувався чудовим садом і щороку дарував закоханим квіти.
Традиція святкувати День святого Валентина як день закоханих вперше зафіксована з кін. 14 ст. в англійських та французьких літературних джерелах: у поемі «Пташиний парламент» («The Parliament of Birds») Дж. Чосера, 34-й і 35-й баладах Дж. Говера. Автентичність традиції піддається сумніву, не виключають, що вона є авторським вимислом. Від того часу тягнеться й версія про зв’язок свята з народними повір’ями й прикметами (начебто у середині лютого птахи починають шукати собі пару).
За іншими припущеннями, свято має язичницькі витоки: з перетворенням християнства на панівну релігію День святого Валентина замінив язичницьке свято плідності й родючості Луперкалії, яке припадало на середину лютого. Свято щорічно відзначалося у підніжжя Палатинського пагорбу (де, за переказом, вовчиця вигодувала братів Ромула і Рема), було пов’язане з культом Луперка (Фавна) або богині-покровительки шлюбу і сім’ї Юнони. Заборонене указом папи Геласія І у 496. Попри відому практику заміни язичницьких свят на християнські, стосовно цього свята думки дослідників-антикознавців істотно різняться.
Святий Валентин у християнській агіографії
Брак історичних відомостей не дозволяє ідентифікувати витворений образ святого Валентина з особою ранньохристиянського мученика. Неможливо навіть достеменно встановити: йдеться про різні життєписи однієї людини, чи про довільне сполучення житій різних святих. Західні й східні християнські церкви спираються на різні мартирологи, але сукупно згадують пам’ять щонайменше 15-ти святих на ім’я Валентин (лат. Valentinus) або Валентина.
Агіографічні джерела (див. Агіографія), визнані Католицькою церквою, починаючи з другої половини 5 ст. містять згадки про трьох ранньохристиянських мучеників:
- римського пресвітера Валентина, скараного на голову бл. 269 (за імператора Клавдія ІІ Готського);
- Валентина, єпископа м. Інтерамни (тепер м. Терні, Умбрія, Італія), страченого в м. Римі бл. 273 (за імператора Авреліана);
- мученика Валентина з римської провінції Африка (обставини смерті, дати життя, місце поховання невідомі).
Пізніші житія пресвітера Валентина з Риму та єпископа Валентина з Інтерамни приписують обом дар зцілення та навернення у християнство знаних римських громадян (зокрема, з особою першого пов’язана оповідь про зцілення сліпої доньки принцепса Астерія та навернення його родини; з постаттю другого — зцілення сина філософа Кратона та охрещення його сім’ї). Обидва постраждали від язичників за сповідання християнства, прийняли тортури, були страчені й поховані неподалік міської брами на Фламінієвій дорозі (поблизу сучасної брами Порта дель Попполо в м. Римі). За переказом, рештки єпископа через кілька діб були вилучені вірянами та доправлені в місто його пастирства; тепер мощі зберігаються у базиліці Св. Валентина в м. Терні. У західному християнстві до святого Валентина Інтерамнійського звертали молитви про зцілення від епілепсії, душевних хвороб, нервових розладів.
Історичне існування мучеників є предметом дискусій, деякі дослідники ці постаті ототожнюють. За велінням папи Юлія І на Фламінієвій дорозі була зведена «базиліка Валентина», в 7 ст. велися роботи з її перебудови. Втім, присвята базиліки так само є дискусійною, за однією з версій, церква названа за іменем її ктитора.
Згадування пам’яті святого Валентина 14 лютого було встановлено у 496 Папою Геласієм І, який зарахував святого до тих достойників, «імена яких справедливо вшановані людьми, але вчинки — відомі лише Богові». Це опосередковано засвідчує обмаль відомостей про цю постать вже на кінець 5 ст.
Пам’ять св. Валентина 14.02. вшановують також англіканські та лютеранські церкви (див. Англіканство, Лютеранство). Православні церкви поминають обох священномучеників у інші дні: Валентина Римлянина — 19 липня (6 липня за юліанським календарем), Валентина Інтерамнійського — 12 серпня (30 липня), а також Валентина Доростольського, постраждалого за віру в 228 (пам’ять 7 травня).
Католицька церква 1969 вилучила ім’я святого із загальноцерковного літургійного календаря (разом із деякими іншими святими, відомості про життя яких були визнані суперечливими й малодостовірними); його вшанування здійснюється лише на місцевому рівні в деяких єпархіях. Натомість 14.02 відзначається День Кирила і Мефодія, які проголошені святими покровителями Європи та поминають низку інших мучеників.
Ставлення до свята
Ставлення до свята є неоднозначним, як у релігійному, так і у світському середовищі. Релігії авраамічної традиції (юдаїзм, християнство, іслам) офіційно не підтримують і не схвалюють його святкування. Серед головних аргументів християнських церков: утверджені форми святкування звеличують земну пристрасть, а не Божу любов і християнську духовність; традиції святкування є народними, а не церковними; церква вшановує пам’ять мучеників, а не святкує тощо. У шерезі мусульманських країн (напр., Саудівській Аравії, Пакистані) свято офіційно заборонено.
Опозиція серед світських кіл, зокрема і в Україні, найчастіше пов’язана зі сприйняттям свята як накинутої західної традиції, чужорідної для національної культури та духовності, а також із його відвертою комерціалізацією.
Додатково
- Серед храмів, що претендують на володіння мощами (фрагментами мощей) святого Валентина: базиліка Святої-Марії-у-Космедині у м. Римі, церква Кармелітів у м. Дубліні, собор св. Стефана у м. Відні, капітульний храм св. Петра і Павла у м. Вишеграді тощо. В цьому переліку відомий і греко-католицький храм Різдва Пресвятої Богородиці у м. Самборі (Львівська обл., Україна). Автентичність реліквії підтверджує Папська грамота від 1759 — року, коли мощі були передані в церкву з Риму. Згідно з церковними архівними документами, святий Валентин вважався покровителем Перемисльсько-Самборської єпархії. В день 14.02. храм є місцем масового паломництва прочан, особливо закоханих пар і молодят.
- У західних країнах валентинки за кількістю продаж поступаються тільки різдвяним листівкам. Традиція дарувати двокольорові червоно-білі солодощі з’явилася в США червоний колір символізував пристрасть, білий – чистоту. З 1850 з’явилися подарункові цукеркові коробки у формі серця.
- Свято Валентина згадане в трагедії В. Шекспіра «Гамлет».
- Переказ про те, що священик Валентин таємно вінчав закохані пари суперечить історії церкви, яка не знала спеціального чину вінчання практично до 9 ст. Тодішній ритуал укладання шлюбу між християнами складався з благословення, короткої молитви єпископа та спільної участі наречених у євхаристії.
- У лютому 2017 обличчя святого було реконструйовано засобами 3D-дизайну за черепом, що зберігається у базиліці Святої-Марії-у-Космедині в м. Римі.
Література
- Amore A. S. Valentino di Roma o di Terni? // Antonianum. 1966. Vol. 41. P. 260–277.
- Oruch J. B. St. Valentine, Chaucer, and Spring in February // Speculum. 1981. Vol. 56. № 3. Р. 534–565.
- Kelly H. А. Chaucer and the Cult of Saint Valentine. Leiden : Brill, 1986. 185 р.
- Недавня О. В. Християнські фактори в контексті культурного і громадянського вибору українців. Київ : Український видавничий консорціум, 2011. 600 c.
- Monger G. P. Marriage Customs of the World: An Encyclopedia of Dating Customs and Wedding Traditions : in 2 vol. 2nd еd. Santa Barbara : ABC-CLIO, 2013. Vol. 1. Р. 667–671.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Арістова А. В. День святого Валентина // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/День святого Валентина (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.01.2020
