Виборча система двораундова

Ви́борча систе́ма двора́ундова (англ. two round electoral system) — виборча система мажоритарного типу, яка передбачає проведення другого туру виборів, якщо в першому жоден із кандидатів не здобув установленого законом відсотка голосів виборців. Таку виборчу систему використовують переважно в одномандатних округах, рідше — у багатомандатних, зокрема в поєднанні з системою блокового голосування (на Бермудах, Маврикії, Мальдівах, в Кірибаті, Кувейті, Палестині, деяких інших країнах) та системою блокового голосування за партійні списки (використовують у Джибуті (державі), Лівані, Малі, Сенегалі (державі), в більшості округів Сінгапуру, Тунісі).

Характеристика

Блокове голосування є формою виборчої системи відносної більшості в багатомандатних виборчих округах. Зазвичай виборці можуть голосувати за ту кількість кандидатів, що відповідає кількості представників, яких обирають. За умови застосування двораундової виборчої системи в одномандатному окрузі виборець голосує за одного кандидата; за системи блокового голосування, за кількість кандидатів, яка дорівнює магнітуді виборчого округу; за системи блокового голосування за партійні списки — за виборчий список політичної партії.

Переможцем виборів вважають кандидата, що отримав 50%+1 голос виборців у першому турі. За деяких систем необхідно дотримуватися умови мінімальної явки виборців. У деяких двораундових виборчих системах переможцем у першому турі може бути кандидат, що отримав менше, ніж абсолютну більшість голосів (але в межах визначених відсотків) і який на визначений відсоток голосів випереджає найближчого конкурента. Якщо жоден із кандидатів не отримав 50%+1 голос (або менше, якщо це визначено виборчою системою) в першому турі, кандидати-лідери змагаються в другому турі виборів. Перемагає кандидат, який у другому турі набирає найбільше голосів виборців.

Різновидами двораундової виборчої системи є мажоритарна виборча система абсолютної більшості та мажоритарна система кваліфікованої більшості. За першого різновиду в першому турі з-поміж усіх альтернатив залишаються дві, що набрали найбільшу кількість голосів, у другому — виборці фіксують свої вподобання серед двох фіналістів. За другого різновиду переможцеві потрібно набрати 2/3 чи ¾ від загальної кількості поданих голосів. Якщо переможця не визначено в першому турі, виборці визначають власні вподобання серед двох фіналістів у другому. Таким чином переможця в більшості випадків обирають абсолютною більшістю виборців. Така модель є доволі вразливою через можливість маніпуляцій, процедура не відповідає «критерію монотонності». Процедура визначення кандидатів, допущених до участі в другому турі, може варіюватися. До другого туру за законодавством допускають двох кандидатів, які під час першого туру набрали найбільшу кількість голосів виборців. У Франції на парламентських виборах до другого туру виходять усі кандидати, які в першому турі набрали більше 12,5 % голосів виборців. Для перемоги у другому турі виборів, як правило, достатньо простої більшості голосів. Окремим різновидом двораундової виборчої системи є система, за якою для перемоги у другому турі кандидату теж потрібно набрати встановлений законом мінімальний відсоток голосів (50%+1 голос). Цей варіант застосовували на виборах до Верховної Ради України 1994. Він продемонстрував низьку результативність, оскільки в низці виборчих округів депутатів не обрали, а Верховна Рада України 2-го скликання так і не запрацювала в повному складі.

Переваги системи

До суттєвих переваг блокового голосування належать можливість забезпечення представництва меншин у законодавчої влади органах; посилення політичної партії і надання виборцям можливості обирати з-поміж кандидатів; простота в застосуванні й адмініструванні. Цю систему використовують у великих багатомандатних виборчих округах, проте кандидати безпосередньо підзвітні виборцям.

Перевагами двораундової виборчої системи є простота процедури голосування й визначення переможця. Через обовʼязковість підтримки переможця абсолютною більшістю голосів використання двораундової виборчої системи може посилити легітимність обраних представників. Така система надає виборцям можливість іншого вибору або можливість змінити свою думку щодо кандидата-обранця між першим і другим турами. Вона не вимагає високого рівня грамотності й високопрофесійної адміністративної підтримки, як в інших мажоритарних виборчих системах (наприклад, альтернативного голосування); стимулює співпрацю й групування політичних партій до другого туру виборів задля отримання відносної чи абсолютної більшості голосів; може перерости у співпрацю в процесі подальшого законотворення; вирішує проблему розпорошення голосів, коли кандидати з однаковою електоральною базою програють вибори, ділячи її між собою; допомагає стримувати прояви екстремізму політичного й запобігає можливості перемоги екстремістських кандидатів.

Недоліки

Суттєвими недоліками блокового голосування є всі хиби мажоритарної системи відносної більшості; воно є найбільш диспропорційним з усіх виборчих систем і може спричинити те, що політична партія, яка набрала відносну більшість голосів, отримає всі або майже всі мандати в багатомандатному виборчому окрузі. За принципом «переможець отримує все» більшість голосів втрачається (виборці не представлені, а партії меншин виключені зі справедливого представництва). Система блокового голосування чутлива до маніпулювання межами виборчих округів. Вона може обмежувати розвиток плюралістичних багатопартійних систем (див. Багатопартійність), бути нечутливою або занадто чутливою до зміни громадської думки.

До недоліків двораундової виборчої системи належать такі: дороговартісність, значний організаційний тиск на виборчі комісії, які повинні провести два повних тури виборів упродовж короткого часу, підсумком яких є диспропорційні результати зі значною кількістю змарнованих голосів; втома виборців і значно нижча явка при проведенні другого туру через вибуття з передвиборчої боротьби частини популярних кандидатів. Тривалий період від початку виборів до визначення результатів другого туру може спричинити політичну й соціальну нестабільність у країні. Ця система чутлива до маніпуляцій із межами виборчих округів.

Поширення застосування

Станом на 2024 двораундову виборчу систему використовують на виборах у законодавчі органи влади в понад 30-и країнах світу (Габоні, Гаїті (державі), В’єтнамі, Єгипті, Ірані, Коморських островах, Кубі, Малі, Мавританії, Того, Франції, багатьох франкомовних африканських країнах навколо Сахари, Центральноафриканській Республіці, країнах колишнього СРСР). Двораундову виборчу систему застосовують як складник змішаних виборчих систем (наприклад, у Грузії, Казахстані, Таджикистані, Україні), зокрема й на президентських виборах. За такою системою обирають Президента України.

Література

Кокс Г. Ціна голосу : стратегічна координація у виборчих системах світу / Пер. з англ. Г. Є. Краснокутський. Одеса : Бахва, 2003. 454 с.
Балабан Р. В. Теорія виборчої системи. Київ : Либідь, 2007. 112 с.
Ключковський Ю. Б. Виборчі системи та українське виборче законодавство. Київ : Час друку, 2011. 132 с.
Шведа Ю. Р. Технологія виборчої кампанії. Основи електорального маркетингу та менеджменту. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 339 с.
Чупрін Р. Система виборча двораундова // Денисенко В. М., Сорба О. М., Угрин Л. Я. та ін. Політологія. Львів : Новий Світ — 2000, 2014. С. 604–605.
Шведа Ю. Р. Вибори від А до Я. Львів : Астролябія, 2015. 384 с.

Автор ВУЕ

Б. Л. Дем’яненко

Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Виборча система двораундова // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Виборча система двораундова (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 27.02.2025