Гарі, Ромен

Гарі́, Роме́н [ фр. Gary, Romain; справжні ім’я та прізвище — Кацев, Роман (Kacew, Roman); 08.05.1914, м. Вільно, тепер м. Вільнюс, Литва — 02.12.1980, м. Париж, Франція] — письменник, дипломат. Писав французькою та англійською мовами.

Гарі, Ромен (Gary, Romain)
Справжнє ім’я	Roman
Справжнє прізвище	Kacew
Народження	08.05.1914
Місце народження	Вільнюс
Смерть	02.12.1980
Місце смерті	Париж
Місце діяльності	Франція, Болгарія, Греція, Велика Британія
Напрями діяльності	військова авіація, дипломатія, література

Життєпис

Народився у сім’ї торгівця. Після розлучення батьків мешкав з 1925 разом із матір’ю у м. Свінтяни (тепер Швянченіс, Литва), з 1926 — у м. Варшаві.

Емігрував до Франції разом із матір’ю 1928. Відтоді навчався у ліцеї в м. Ніцці, з 1933 — на юридичному факультеті Університету Екс-ан-Прованс, з 1934 — Паризького університету, де у липні 1938 здобув диплом ліценціата права. Отримав французьке громадянство декретом від 05.07.1935.

З листопада 1938 служив у авіації, проходив вишкіл для здобуття офіцерського звання, але після закінчення навчання в березні 1939 отримав лише звання сержанта (причиною була зовсім недавня натуралізація). З 30.08.1939 служив авіаінструктором у м. Бордо.

08.08.1940 під час Другої світової війни приєднався до Повітряних сил «Вільної Франції» Ш. де Голля у Північній Африці. 01.09.1940 був призначений прапорщиком у м. Веллінгтон, у складі Королівських повітряних сил Великої Британії брав участь у бомбардуваннях Німеччини. З 24.09.1941 увійшов до складу авіагрупи «Лотарингія», виконував завдання в Африці, здійснював різні військові місії. У грудні 1942 отримав звання лейтенанта. З квітня 1943 авіагрупа «Лотарингія» (Королівські повітряні сили) увійшла до групи Тактичних авіаційних сил, основним місцем дислокації якої був аеродром неподалік м. Лондона. Брав участь у боях за Англію та в Нормандії, в африканських кампаніях. 16.05.1944 після поранення був призначений начальником канцелярії штабу.

Від грудня 1945 — на дипломатичній службі, працював секретарем посольства Франції у Болгарії (1945–1947), першим секретарем посольства в Греції (з 1949), Швейцарії (з 1950), аташе з преси при ООН (з 1952), секретарем посольства Франції у Великій Британії (з 1954), генеральним консулом Франції в м. Лос-Анджелесі (з 1955 і з 1957), уповноваженим посольства в Болівії (з 1956).

Згодом, залишивши дипломатичну службу, знімав кіно («Птахи помруть у Перу», 1967; «Кілл», 1972), подорожував, писав репортажі. Від 1967 працював радником з культури при міністрові інформації.

1980 покінчив життя самогубством.

Творчість

Гарі опублікував 32 романи та есе. Перші оповідання письменника — «Буря» («L’Orage») і «Маленька жінка» («Une petite femme»), обидва — 1935, вийшли під його власним іменем Р. Кацев у літературно-політичному тижневику, газеті «Грінгуар» («Gringoire»). Вони написані під впливом творів Дж. Конрада, М. Гоголя та Ж. Кесселя. Дія обох оповідань відбувається на Близькому Сході.

Перший роман «Вино мертвих» («Le Vin des morts»; написаний 1933–1937) не був опублікований за життя (автору відмовили кілька видавництв) і вийшов лише 2014. Однак помітно вплинув на подальшу творчість письменника, він використовував мотиви і навіть уривки з нього в інших своїх творах.

Перший опублікований роман Гарі «Європейська освіта» («Éducation européenne»; 1945), присвячений польському опору, мав визнаний успіх (зокрема, його позитивно оцінив А. Камю) і отримав Премію критиків. Роман «Великий гардероб» («Le Grand Vestiaire»; 1948) зображує виховання почуттів підлітка. Роман «Коріння неба» («Les Racines du ciel»; 1956, Гонкурівська премія) — фреска з колоніального життя Французької екваторіальної Африки. В автобіографічних творах Гарі змальовує сторінки минулого — у романі «Обіцяння на світанку» («La promesse de l’aube»; 1960) розповідає про своє дитинство у м. Вільно, Польщі та Франції, навчання на льотчика та пригоди під час війни, у романі «Білий пес» («Chien blanc»; 1970) — про один рік з власного життя (1968) у Франції та США. Роман «Леді Л.» («Lady L.»; 1959, франц. 1963) — історія англійської аристократки, що належала до королівської родини, — був першою книгою, написаною англійською. Після збірки новел «Слава нашим знаменитим піонерам» («Gloire à nos illustres pionniers»; 1962) та історичного роману «Леді Л.» Гарі писав широкі саги: «Американська комедія» («La Comédie américaine») — «Пожирачі зірок» («Les Mangeurs d’étoiles»; 1966) і «Прощавай, Гарі Купер» («Adieu, Gary Cooper»; 1969); «Брати океану» («Frère Océan») — «Сганареллеві, пошук персонажа та роману» («Pour Sganarelle, Recherche d’un personnage et d’un roman»; 1965), «Танець Женжі Кона» («La Danse de Gengis Cohn»; 1967), «Винна голова» («La Tête coupable»; 1968). Есе «Сганареллеві, пошук персонажа та роману» написане на захист свободи творчості та проти нового роману, який письменник вважав «романом без плоті та нутрощів».

Пошуки і експерименти Гарі стали поштовхом для творчості під псевдонімом Еміль Ажар, яку письменник розпочав 1974, видаючи за автора свого племінника П. Павловича: романи «Велика Лапочка» («Gros-Câlin»; 1974), «Життя попереду» («La Vie devant soi»; 1975), «Псевдо» («Pseudo»; 1976), «Туга царя Соломона» («L’Angoisse du roi Salomon»; 1979). Роман Е. Ажара «Життя попереду» 1975 отримав Гонкурівську премію (отже, Гарі — єдиний двічі лауреат Гонкурівської премії). Правда з’ясувалася лише 1981, після смерті Гарі, з інтерв’ю П. Павловича і публікації написаного 1979 заповіту Гарі «Життя і смерть Еміля Ажара» («Vie et mort d’Émile Ajar»).

Твори Гарі перекладено іноземними мовами, зокрема англійською, італійською, іспанською тощо. Українською мовою окремі твори письменника переклали П. Тичко, Я. Коваль, Е. Берегівська, М. Марченко, Л. Кононович.

Твори Гарі були екранізовані, за ними створено постановки в театрах і на телебаченні. Зокрема, фільм «Життя попереду» (1977, режисер М. Мізрахі) здобув премію «Оскар» за найкращий іноземний фільм (1978), а актриса С. Синьйоре — премію «Сезар» найкращій актрисі (1978).

Нагороди і визнання

За героїзм був нагороджений Військовим хрестом і хрестом Звільнення (обидва —1944), орденом Почесного легіону — кавалер (1945), командор (1971).

Був першим лауреатом Великої літературної премії Поля Морана (1978), заснованої Французькою академією (відмовився від неї, мотивуючи своє рішення антисемітизмом П. Морана).

Лауреат премії Дюршона-Луве (1956) Французької академії за усю творчість.

На честь Гарі названо площу в м. Парижі (2006).

У м. Вільнюсі встановлено статую «Хлопчик з калошою» (2007, скульптор Р. Квінтас), яка зображує героя роману Гарі «Обіцяння на світанку». Меморіальні дошки відкриті на будинках, де жив письменник, у містах Парижі, Вільнюсі (1999), Москві (2021).

Додатково

За вигаданою самим Гарі легендою, його батьком міг бути актор І. Мозжухін.

Цитати

«Дівчина, яка бере гроші за те, що розкриває народові стегна, коли порівняти цю дріб’язкову продажність з проституюванням науковців, ладних надати свої мозки на виготовлення генетичної зброї та ядерного знищення, видається мені цнотливою сестрою милосердя, що роздає бідним хліб» Цит. за: Гарі Р. Обіцяння на світанку / Пер. М. Марченко. Київ : К. І. С., 2011. С. 78.

«…Людина — вічний шахрай з самим собою, намагається видати за відповідь те, що приречене залишитись трагічним запитанням» Цит. за: Гарі Р. Обіцяння на світанку / Пер. М. Марченко. Київ : К. І. С., 2011. С. 111.

«Бомби, які я скинув на Німеччину з 1940 до 1944, можливо, вбили майбутнього Рільке, Гете, Гельдерліна в його колисці! І звісно, якщо треба було б зробити це знову, я повторив би це: Гітлер прирік нас вбивати. Навіть найсправедливіші справи ніколи не бувають невинними. Треба, щоб гуманне та нелюдське розірвали нарешті цей пекельний зв’язок».
«Le bombes que j’ai lâchées sur l’Allemagne de 1940 à 1944 ont peut-être tué dans son berceau un Rilke, un Goethe, un Hölderlin! Et bien sûr, si c’était à refaire, je recommencerais: Hitler nous avait condamnés à tuer. Même les causes les plus justes ne sont ainsi jamais innocentes. Il faut que l’humain et l’inhumain rompent enfin leur couple infernal»
Цит за кн.: Annissimov M. Romain Gary, le caméléon. Paris : Denoël, 2006. P. 224 (цитату переклала С. В. Глухова).

Твори

Légendes du je: récits, romans. Paris : Gallimard, 2022. 1418 p.
У к р. п е р е к л. — Так хочеться простодушності // Всесвіт. 1981. № 10. С. 236–239.
Поговоримо про героїзм. На Кіліманджаро все гаразд // Всесвіт. 1983. № 3. С. 188–191.
Декаданс // Всесвіт. 1987. № 2. С. 140–146.
Голуб-громадянин // Всесвіт. 1994. № 11–12. С. 185–188.
Життя попереду. Київ : К. І. С., 2009. 168 с.
Обіцяння на світанку. Київ : К. І. С., 2011. 376 с.
Коріння небес. Харків : Фоліо, 2013. 601 с.

Література

Bayard P. Il était deux fois Romain Gary. Paris : Il était deux fois Romain Gary, 1990. 127 p.
Beaumarchais M. Gary Romain. // Beaumarchais J., Couty D., Rey A. Dictionnaire des écrivaines de langue français : en 2 t. Paris : Larousse, 2001. 1056 p.
Абдельжауд Ф. Ромен Гарі // Алхімія слова живого. Французький роман 1945–2000. Київ : Промінь, 2005. 383 с.
Annissimov M. Romain Gary, le caméléon. Paris : Denoël, 2006. 745 p.
Bona D. Romain Gary. Paris : Mercure de France, 2006. 445 p.
Annissimov M. Romain Gary, l’enchanteur. Paris : Textuel, 2010. 189 p.
Romain Gary. Paris : Europe, 2014. 380 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Гарі, Ромен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гарі, Ромен (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 06.11.2024