Гарфінкель, Гарольд

Га́рфінкель, Га́рольд (англ. Garfinkel, Harold; 29.10.1917, м. Ньюарк, штат Нью-Джерсі, США — 21.04.2011, м. Лос-Анджелес, штат Каліфорнія, США) — соціолог, дослідник повсякденності, засновник етнометодології.

Гарфінкель, Гарольд (Garfinkel, Harold)
Народження	29.10.1917
Місце народження	Ньюарк
Смерть	21.04.2011
Місце смерті	Лос-Анджелес
Alma mater	Гарвардський університет, Принстонський університет, Каліфорнійський університет в Лос-Анджелесі
Напрями діяльності	соціологія, дослідження повсякденності, етнометодологія
Традиція/школа	етнометодологія

Життєпис

Народився в сім’ї бізнесмена, який продавав домашнє начиння іммігрантам. 1935–1939 вивчав економіку та бухгалтерський облік у Ньюаркському коледжі (тепер Університет Рутгерса в Ньюарку), одночасно працював разом із батьком.

1939–1942 навчався в Північної Кароліни університету в Чапел-Хілл, де студіював соціологію. 1942 здобув ступінь магістра. Того самого року Гарфінкеля мобілізували до армії (служив в авіації). У бойових діях під час Другої світової війни участі не брав. У м. Майамі увійшов до групи розробників програми підготовки військ до танкових битв. Аналізував роль здорового глузду в моделях конкретних дій військовослужбовців і специфіку не завжди усвідомлених моделей взаємовідносин між людьми.

Від 1946 продовжив навчання в Гарвардському університеті на кафедрі соціальних відносин під керівництвом одного з теоретиків функціоналізму структурного Т. Парсонса. На відміну від Парсонса, який підкреслював важливість абстрактних теоретичних досліджень, Гарфінкель схилявся до емпіричних студій. Зацікавився проблематикою взаємодії соціально. У Гарварді познайомився з А. Шюцем, філософом, представником феноменології А. Гурвичем (1901; тепер Литва — 1973; Швейцарія) та ін. Одночасно з навчанням упродовж двох років викладав у Принстонському університеті.

1952 захистив дисертацію на тему «Сприйняття іншого: дослідження соціального порядку» та здобув ступінь доктора філософії. Переїхав у штат Огайо, де 1952–1954 працював в Університеті штату, брав участь у дворічному дослідженні лідерства в замкнутих просторах, вивчав специфіку командування екіпажами літаків і підводних човнів тощо.

1954–1987 — професор Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.

Наукова діяльність

Соціологічні ідеї

Увів в обіг термін «етнометодологія». 1967 опублікував працю «Дослідження з етнометодології», яка заклала основи напряму. Запропонував використовувати в соціології етнометоди (звичайні методи), якими послуговуються для осмислення дії та мови інших.

Вважав, що соціальна реальність не має об’єктивних характеристик, а конструюється під час мовної комунікації. Стверджував, що кожна людина неусвідомлено користується власними, випрацюваними в процесах інтеракції методами осмислення взаємодії. Під час соціальної взаємодії формуються принципи взаєморозуміння, що дає змогу не починати кожну взаємодію по-новому. Правильно, адекватно зрозуміти зміст взаємодії (розмови) можна, лише якщо відомий контекст ситуації, не представлений у самій взаємодії.

На противагу Т. Парсонсу (який уважав, що учасники соціального життя діють узгоджено завдяки спільному розумінню, яке забезпечують соціальні структури та ухвалення єдиних норм соціальних), Гарфінкель висунув ідею, що люди взаємодіють на основі здорового глузду. Взаємодії не завжди усвідомлені, а самі індивіди не піддають їх рефлексіям. Локальне влаштування соціального порядку здійснюють люди, які мають власну практичну раціональність. Соціальна структура впливає на свідомість індивіда через фонові очікування. Пересічний індивід не усвідомлює того, що в повсякденній діяльності стає суб’єктом соціальної взаємодії і творення соціальної дійсності. Соціальне життя впорядковане тільки тому, що члени суспільства додають сенс всьому, що відбувається в процесі спілкування.

Провів низку експериментів (так звані «гарфінкелінги»), спрямованих на свідоме руйнування нормального перебігу соціальної взаємодії. Під час або після закінчення експериментів докладно фіксували реакцію людей (здивування, обурення, агресія тощо) на нестандартну поведінку експериментаторів. Етнометодологічні експерименти порушували повсякденну рутину спілкування, розкрили напружену роботу кожного члена суспільства для збереження, відновлення нормального життя. Вони виявили приховані правила та норми, які регулюють повсякденне життя та є фундаментальними основами для соціального порядку. Коли ці норми та правила порушують, люди починають усвідомлювати їх існування.

Концепція конститутивного порядку

Увів в обіг поняття «конститутивний порядок» («Концепція і експериментальні дослідження довіри як умови стабільних узгоджених дій», 1963) для вказівки на певні аспекти соціальної взаємодії. Послідовники Гарфінкеля запропонували позначати цим терміном всю етнометодологічну концепцію соціального порядку.

Вважав, що соціальний порядок не є чимось визначеним або зовнішнім, його створюють і підтримують люди через повсякденні дії та взаємодію. Для підтримання конститутивного порядку необхідна довіра між учасниками взаємодії. Люди припускають, що інші діятимуть відповідно до очікуваних норм і правил, що дає їм змогу координувати свої дії.

Соціологічне пізнання

Етнометодологію вбачав зосередженою на конкретних соціологічних дослідженнях, що показують формування соціального порядку в реальному житті. Соціолог не може займати позицію відстороненого, дистанційованого спостерігача, він завжди задіяний у повсякденне спілкування. Комунікація містить істотнішу інформацію, ніж та, яку виражено вербально. Існує неявне, фонове знання, припустимі смисли всіх учасників взаємодії, що об’єднують їх. Дослідження має враховувати взаємодію між дослідником і досліджуваними, а також вплив цієї взаємодії на результати.

З огляду на два рівні соціального пізнання (повсякденний досвід і соціологічне дослідження), етнометодологія розрізняє два типи суджень: індексні та об’єктивні. Індексні характеризують унікальні, специфічні об’єкти, причому в безпосередньому зв’язку з тим контекстом, у якому вони виникають. Їхні значення визначені цим контекстом. Об’єктивні висловлювання вторинні, описують загальні властивості об’єктів незалежно від контексту вживання. Об’єкт в цьому випадку виявляється представником класу, типу, групи явищ. За допомогою розрізнення двох типів висловлювань в етнометодології проводять відмінність між повсякденною та науковою мовами. Другий тип суджень використовують у соціологічних дослідженнях; їхні значення не залежать від контексту та є переформулюванням індексних висловлювань, маючи універсальну, а не унікальну значущість.

Соціальна реальність конструюється в мовній комунікації унаслідок онтологізації суб’єктивних значень і смислів. В етнометодології її розглядають як потік неповторних, унікальних ситуацій. За допомогою об’єктивних висловлювань індивіди долають унікальність соціальної реальності, приписують їй ті значення і смисли, які пов’язані з їхнім досвідом, і тим самим уніфікують і класифікують її, об’єктивуючи свої описи як квазікласи й квазікатегорії. Наукове знання, за Гарфінкелем, є об’єктивацією та онтологізацією індексних висловлювань, тобто є похідним від повсякденного досвіду.

Основні напрями етнометодологічних досліджень

Гарфінкель виокремив такі основні напрями етнометодологічних досліджень:

• конверсаційний аналіз;
• етнометодологія науки;
• дослідження робочих місць,
• етнографію повсякденності.

Кожен із цих напрямів виявляє способи конструювання порядку в специфічних ситуаціях діяльності. Конверсаційний аналіз показує, яким чином комунікативний порядок створюється і підтримується в процесі обміну репліками. Напрям зосереджено на вивченні повсякденного мовлення та взаємодії. Дослідники характеризують способи організації розмов, чергування реплік, паузи, інтонацію тощо. Конверсаційний аналіз засвідчує, як через мовлення створюється і підтримується соціальний порядок.

Етнометодологія науки виявляє, як локальна історичність практики вчених забезпечує появу культурних об’єктів, які потім описують і аналізують як об’єктивно наявні, незалежно від практик їх виробництва. Напрям досліджує, як науковці у своїй повсякденній роботі конструюють наукові факти та знання. Гарфінкель і його послідовники показали, що наука — це не лише об’єктивний процес, а й соціальна діяльність, яка залежить від практик, норм і взаємодій у наукових спільнотах.

Дослідження робочих місць демонструють, що будь-який локальний феномен порядку — ситуативне досягнення на робочому місці, що є результатом рутинного розмежування акторами опису дії та процесу його здійснення. Напрям зосереджено на аналізі того, як люди організовують свою діяльність у професійному середовищі. Наприклад, дослідження роботи диспетчерів, лікарів, юристів чи інших професій показують, як вони використовують свої знання, інструменти та взаємодії для виконання завдань і підтримання порядку в робочих процесах.

Етнографія повсякденності експлікує методи самоорганізації, що призводять до набування локальними взаємодіями стійких властивостей. Напрям вивчає, як люди організовують своє повсякденне життя, зокрема рутинні дії, взаємодії в сім’ї, на вулиці, у транспорті тощо. Етнографія повсякденності показує, як через звичні дії та практики люди створюють сенс і порядок у своєму житті.

Критика

Гарфінкель і прихильники етнометодології зазнали критики за перебільшення уваги до проявів буденної свідомості та взаємодії, насамперед — за зведення всіх форм соціальної комунікації до мовної та применшення ролі соціальних структур, соціальних інститутів і соціальних статусів.

Праці

1. Studies in ethnomethodology. Englewood Cliffs : Prentice-Hall, 1967. 288 p.; 2 nd ed. Cambridge : Polity Press, 1991. 304 p.
2. On formal structures of practical action // Theoretical sociology : perspectives and developments / Ed. J. C. McKinney and E. A. Tiryakian. New York : Appleton-Century-Crofts, 1970. P. 338–366 (співавт.).
3. Ethnomethodology’s program : working out Durkheim’s aphorism. Lanham : Rowman & Littlefield, 2002. 320 p.
4. Seeing sociologically : the routine grounds of social action. Boulder : Paradigm, 2005. 254 p.
5. Toward a sociological theory of information. Boulder : Paradigm, 2008. 184 p.
6. Ethnomethodology papers : deciphering the everyday world. London : Routledge, 2018. 304 p.

Література

1. Соболева Н. І. Гарфінкель Гарольд. Теоретики світової соціології : життя та творчий спадок (Путівник портретною галереєю Інституту соціології НАН України) ; за ред. акад. НАН України, проф., д. е. н. В. Ворони. Київ : Інститут соціології НАН України, 2015. С. 203–210.
2. Рахманов О. А., Бульбенюк С. С., Манелюк Ю. М. Історія соціології : у 2 кн. Київ : Київський національний економічний університет, 2017. 279 с.
3. Потіщук О. О. Етнометодологія як напрям соціальної історії науки // Гілея : науковий вісник. 2019. Вип. 130 (№ 3). С. 289–292.
4. Hammersley M. Alfred Schutz and ethnomethodology : Origins and departures. History of the Human Sciences. 2019. № 32. P. 59–75.
5. Hammersley M. The Influence of Felix Kaufmann’s Methodology on Harold Garfinkel’s Ethnomethodology // Philosophy of the Social Sciences. 2020. № 50. P. 23–44.
6. Eisenmann C., Lynch M. Introduction to Harold Garfinkel’s Ethnomethodological «Misreading» of Aron Gurwitsch on the Phenomenal Field // Human Studies. 2021. № 44. P. 1–17.
7. Verl C., Meyer C. Ethnomethodological ethnography : Historical, conceptual, and methodological foundations // Qualitative Research. 2022. № 24. P. 11–31.
8. Maynard D., Heritage J. Ethnomethodology’s Legacies and Prospects // Annual Review of Sociology. 2023. № 49. P. 59–80.

Автор ВУЕ

Н. І. Соболєва, М. Н. Єнін

Покликання на цю статтю: Соболєва Н. І., Єнін М. Н. Гарфінкель, Гарольд // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Гарфінкель, Гарольд (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.02.2026