Вільсон, Томас Вудро

Вільсон, Томас Вудро (Thomas Woodrow Wilson)
Народження	28.12.1856
Місце народження	Стонтон
Смерть	03.02.1924
Місце смерті	Вашингтон
Місце діяльності	США
Напрями діяльності	політика, міжнародні відносини
Відзнака	Нобелівська премія миру

Ві́льсон, То́мас Ву́дро (англ. Thomas Woodrow Wilson; 28. 12. 1856, м. Стонтон, штат Вірджинія, США — 03. 02. 1924, м. Вашингтон, федеральний округ Колумбія США) — 28-й президент США (1913–1921), Демократична партія (США).

Життєпис

Дитинство і освіта

Народився в сімʼї пастора пресвітеріанської церкви (див. Пресвітеріанство). У кінці 1857 родина переїхала в м. Августа (штат Джорджія). Через слабке здоров’я не відвідував школу до 13-ти років, отримував домашню освіту від батька.

1870–1874 родина жила у м. Колумбія (штат Південна Кароліна), де батько отримав місце професора риторики в Колумбійській теологічній семінарії (англ. Columbia Theological Seminary; штат Південна Кароліна). 1873 став прихожанином Першої пресвітеріанської церкви в м. Колумбії (залишався ним упродовж усього життя).

Після закінчення школи 1873 вступив у Девідсонський коледж (м. Девідсон, штат Північна Кароліна), навчався на пастора. У травні 1874 через погіршення стану здоров’я залишив навчання. Після одужання 1875–1879 вивчав політичну філософію та історію в Коледжі Нью-Джерсі (англ. англ. College of New Jersey). Брав участь у дискусійному «Американському товаристві вігів», був головним редактором студентської газети, президентом шкільної бейсбольної асоціації. Виявив схильність до ораторського мистецтва, дискутування, добре знав праці політичних діячів. Прикладом для наслідування для нього був лідер Ліберальної партії Великої Британії і прем’єр-міністр Сполученого Королівства Великої Британії та Ірландії В. Е. Гладстон — «справжній християнин і ліберал».

1879 вступив у юридичну школу Вірджинського університету (англ. The University of Virginia; м. Шарлотсвілл, штат Вірджинія), у грудні 1879 залишив її через погіршення стану здоровʼя. Продовжив вивчати право самостійно, паралельно з лікуванням. Від 1882 почав називати себе за прізвищем матері — Вудро (замість Томас). 1882 вступив до колегії адвокатів штату Джорджії, заснував адвокатську фірму в м. Атланті (штат Джорджія), проте адвокатська діяльність не була успішною.

Навесні 1883 вступив у докторантуру з історії й політології Університету Джонса Гопкінса (м. Балтімор, штат Меріленд) з метою зробити академічну кар’єру. Під час навчання був одним із асистентів у підготовці історії економічного життя США; писав публіцистичні статті для журналів на політичну тематику. 1885 опублікував книгу «Уряд Конгресу. Дослідження американської політики», яку визнали однією з найкращих критичних робіт про діяльність Конгресу США і Конституцію США. 1886 отримав ступінь доктора філософії з історії та політології.

1885 одружився з Е. Л. Ексон (1860–1914; США). У шлюбі народилося троє дітей. Овдовів у серпні 1914. Вдруге одружився у грудні 1915 на Е. Б. Гальт (1872–1961; США).

Діяльність

Академічна діяльність

1885–1889 викладав у кількох коледжах і паралельно займався порівняльним аналізом конституцій. Для цього навчився читати німецькою мовою. 1889 опублікував підручник для студентів «Держава і федеральні уряди Сполучених Штатів», який використовували в коледжах США впродовж десятиліть.

У лютому 1890 очолив кафедру юриспруденції та політичної економії в Коледжі Нью-Джерсі (1896 перейменований на Принстонський університет), де швидко здобув репутацію прибічника реформування освіти й переконливого оратора.

1890 опублікував найважливішу наукову працю «Держава. Елементи історичної і практичної політики». У ній описав реформи, які мали сприяти загальному добробуту (деякі з них реалізував на державних посадах).

Був постійним автором журналу «Політологічний щоквартальник» («англ. Political Science Quarterly»). Опублікував багато історичних праць, зокрема «Поділ і возз’єднання» (1893), яка стала університетським підручником з історії США, біографію Дж. Вашингтона (1897); п’ятитомну «Історію американського народу» (1901–1902 рр., пізніше перевидану в 10-и т.). Обраний членом Американської академії мистецтв і літератури (англ. American Academy of Arts and Letters) та Американського філософського товариства (англ. American Philosophical Society).

У червні 1902 призначений президентом Принстонського університету. На цій посаді реалізував реформи, спрямовані на підвищення навчальних і наукових стандартів. 1905 запроваджено унікальну на той час у США систему наставництва. Вона доповнила стандартний лекційний метод викладання більш особистою формою, за якої невеликі групи студентів могли взаємодіяти з одним викладачем (наставником) у сфері своїх інтересів. Для фінансування реформ провів успішну кампанію зі збору коштів і пожертвувань на підтримку університету. 1906 університет офіційно став позаконфесійним, проте залишався закритим для чорних. Вільсону не вдалося заручитися підтримкою своїх планів щодо заміни системи клубів-їдалень на систему коледжів-резиденцій. Через значні витрати на реалізацію реформ будівництво коледжу аспірантури відклали на невизначений термін. Унаслідок цього виник публічний конфлікт між президентом і керівником аспірантури. Вільсон залишив Принстон 1910.

Заходи, спрямовані на реорганізацію університетського життя, зробили його відомим в усій країні й отримали підтримку з боку демократів-прогресистів, які виступали за реформи в різних сферах суспільно-політичного і економічного життя. Представники консервативного крила Демократичної партії також позитивно оцінювали діяльність Вільсона і вже 1906 розглядали його як можливого кандидата на посаду президента. Оскільки в період Громадянської війни в США 1861–1865 і Реконструкції (1865–1877) родина Вільсона жила на Півдні, під час виборів він підтримував Демократичну партію, що представляла інтереси південних штатів.

Державна служба

Губернатор штату Нью-Джерсі (1911–1913)

У листопаді 1910 обраний губернатором штату Нью-Джерсі. На цій посаді домігся ухвалення деяких прогресивних реформ (наприклад, страхування робітників від нещасних випадків) і порвав з партійними босами, які не обиралися і не були публічними політиками, але підбирали кандидатів на виборні державні посади. 1912 став кандидатом на посаду президента від Демократичної партії з програмою реформ «Нова свобода». Серед її основних пунктів: свобода особистості; свобода конкуренції; зменшення тарифів і вільна торгівля; державне регулювання, спрямоване на уникнення зловживань із боку трестів, які порушували принципи чесної конкуренції. Перемогу Вільсона уможливив розкол у Республіканській партії (США) між представниками консервативного крила і прогресистами.

Став першим президентом після 1848, який був вихідцем із Півдня. На відміну від інших президентів був представником академічного середовища.

Президент США (1913–1921)

Перша адміністрація Вільсона (04. 03. 1913 —03. 03. 1917) провела через Конгрес і реалізувала низку реформ («прогресивна ера»): тарифну реформу («Тариф Андервуда», 03. 10. 1913); Закон про федеральні резерви (23. 12. 1913); Закон Сміта-Левера (травень 1914) про поширення сільськогосподарських знань і прогресивних технологій серед фермерів; вдосконалення антитрестівського законодавства (закони від 26. 09. 1914 і 15. 10. 1914); закони про оренду і перші федеральні соціальні закони 1915–1916. Сільськогосподарський кредитний акт 1916 зробив доступним для фермерів кредити з низьким відсотком.

За другої адміністрації Вільсона жінки отримали права голосу. Конгрес ухвалив відповідну 19-у поправку до Конституції 04. 06. 1919, її ратифікували 18. 08. 1920. Проте расистська політика сегрегації у федеральному уряді продовжилась.

Зовнішня політика США за першої адміністрації Вільсона традиційно обмежувалась Латинською Америкою, Карибським басейном і Східною Азією, була зосереджена на забезпеченні сприятливих умов для торгівлі. У відносинах із країнами Центральної та Південної Америки Вільсон виступав за рівність і панамериканське братерство (див. Панамериканізм), однак за його президентства США втручалися у внутрішні справи Мексики, Нікарагуа (держави), Домініканської Республіки, Гаїті (держави), Куби (держави), Панами, Гондурасу, застосовуючи і військові методи. Політика в Європі спочатку ґрунтувалась на принципах доктрини Монро (1823), яка передбачала невтручання європейських держав у справи Американського континенту і США у справи Європи.

Після початку Першої світової війни 04. 08 США оголосили нейтралітет і встановили низку обмежень у торговельно-економічній сфері з ворогуючими угрупуваннями, включаючи заборону надання їм позик і постачання озброєння. Однак невдовзі кредити й торгівля з усіма державами, які брали участь у війні, були визнані сумісними з нейтралітетом. Дії Великої Британії й Німеччини, спрямовані на блокаду морську одна одної, викликали протести США. Відносини з Німеччиною різко погіршилися після затоплення німецьким човном підводним британського пасажирського лайнера «Лузитанія» 07. 05. 1915, унаслідок чого затонули 1198 пасажирів, серед них 128 американців. Адміністрація обмежилася нотою (11. 05. 1915), якою закликала Німеччину вести підводну війну за правилами крейсерної, дотримуватися традиційних правил обшуку й конфіскації. У грудні 1915 Вільсон представив на розгляд Конгресу велику військову програму, що передбачала збільшення сухопутної армії та зміцнення обороноздатності. У червні 1916 Конгрес схвалив Закон про національну оборону, у вересні 1916 — про суттєве збільшення асигнувань на флот на наступні три роки.

Паралельно США намагалися здійснювати посередництво між державами, які воювали, щоб зупинити війну. Цю місію виконував особистий друг президента полковник Едвард М. Хауз («полковник Хауз», 1858–1938; США), який до завершення світової війни не займав офіційних посад, але був головним радником із питань зовнішньої політики і здійснював за його дорученням 1915–1916 неофіційні переговори дипломатичні в Європі для припинення війни.

На президентських виборах у листопаді 1916 Вільсона переобрали на другий термін (04. 03. 1917 — 03. 03. 1921). Його президентська кампанія проходила під гаслом «Він утримав нас від війни».

18. 12. 1916 ініціював конференцію мирну і звернувся з нотою до урядів країн, що перебували у стані війни, з проханням заявити про умови, на яких вони вважали можливим укласти мир. 22. 01. 1917 виступив перед Сенатом із промовою, у якій сформулював основні умови й принципи можливої угоди як «миру без перемоги», оскільки, на його думку, тільки такий мир міг бути тривалим. Іншою умовою вважав створення так званого «міжнародного дипломатичного концерту» за участі США, який став би гарантом постійного миру.

22. 01. 1917 німецький уряд заявив про відновлення з 01. 02. 1917 р. необмеженої підводної війни, щоб змусити Велику Британію укласти мир. Після цього відбулося затоплення суден з американцями на борту. 02. 04. 1917 Вільсон скликав надзвичайну сесію Конгресу і поставив перед нею питання про оголошення війни Німеччині. У своїй промові посилався на порушення Німеччиною обіцянок припинити необмежену підводну війну й на спроби втягнути Мексику у війну проти США («Нота Циммермана»), на порушення прав США як нейтральної держави та необхідність «зробити світ більш безпечним для демократії».

06. 04. 1917 США оголосили війну Німеччині, брали в ній участь на боці Антанти як «держава, яка приєдналась». Вільсон знав про таємні угоди держав Антанти про розподіл захоплених під час війни територій і прагнув відмежуватися від них. Після оголошення війни здійснено заходи воєнного часу, спрямовані на мобілізацію економічних, фінансових і людських ресурсів. У травні 1917 прийнято закон про військову повинність громадян від 21 до 30 років (пізніше — до 45 років) за принципом жеребкування. Їх поступово навчали й перекидали в Європу. У жовтні 1918 у Франції розгорнуто американські війська чисельністю понад 1 млн 750 тис. осіб. Хоча вони брали участь у бойових діях в Європі лише з літа 1918, але забезпечили перевагу Антанти на Західному фронті під час вирішальних боїв. 05. 10. 1918 канцлер Німеччини направив Вільсону телеграму з проханням про перемир’я й мирні переговори на основі його мирних пропозицій, програми «Чотирнадцять пунктів» і промови від 27. 09. 1918.

Мирна програма Вільсона і участь у Паризькій мирній конференції (січень–червень 1919 р.)

Після 22. 01. 1917 у низці виступів Вільсон висловив бачення «справедливого миру» без анексій і контрибуцій на основі збереження довоєнного статусу-кво, а не нового балансу сил. 08. 01. 1918 він оприлюднив перед об’єднаною сесією Конгресу програму всебічного урегулювання після завершення війни —«Чотирнадцять пунктів». Перші пʼять пунктів стосувалися загальних принципів: 1) відкрита дипломатія без таємних договорів; 2) вільна морська торгівля під час війни і миру; 3) рівні умови торгівлі; 4) скорочення озброєнь усіма державами; 5) урегулювання колоніальних претензій. Наступні вісім пунктів стосувалися конкретних територіальних питань між воюючими країнами, зокрема права народів на самовизначення. Пункт 14 передбачав створення союзу народів, який мав забезпечити мир, політичну незалежність і територіальну цілісність великих і малих держав. У промові від 27. 09. 1918 Вільсон визначив принципи «безпристрасної справедливості» без «будь-якої дискримінації» стосовно переможців і переможених. На цих умовах Німеччина погодилась на перемир’я, підписане 11 .11. 1918.

Вільсон — перший президент США, який здійснив офіційний візит у Європу (13. 12. 1918) для участі в Паризькій мирній конференції 1919–1920, відігравав одну з провідних ролей у її роботі в січні–червні 1919.

Спочатку зосередив увагу на створенні Ліги Націй — союзу народів, який мав унеможливити війни в майбутньому, написав її Статут. Рішення про створення Ліги Націй (14. 02) вважав найважливішим пунктом повоєнного урегулювання. Проте Вільсону не вдалося відстояти більшість проголошених ним принципів, передусім «справедливий мир» для німецького народу через протидію делегацій Франції і Великої Британії. Врешті він був змушений піти на поступки з усіх спірних питань, адже наслідком розриву між США і провідними державами Антанти могло стати відновлення війни в Європі, сприятливе для поширення більшовизму. Тому положення Версальського мирного договору 1919 суперечили умовам «справедливого миру». Однак Вільсон уважав, що Ліга Націй зможе виправити усі недоліки повоєнного врегулювання.

Після повернення з м. Парижа Вільсон мав переконати Сенат ратифікувати Версальський договір. Для цього він мав заручитися підтримкою частини сенатської фракції республіканців. Критика республіканців стосувалася ст. 10 Договору, у якій йшлося про Лігу Націй і безпеку колективну. Згідно з нею США мали захищати будь-якого члена Ліги у випадку агресії, внаслідок чого США могли бути втягнуті у військові конфлікти.

Натомість Вільсон уважав, що від Ліги Націй і лідерства у ній США залежало майбутнє світу. В основі його підходу були ідеї колективної безпеки і потреби більшої міжнародної ролі США унаслідок внутрішніх і міжнародних змін, які відбулися унаслідок війни, адже, на думку президента, вони були готові вести світ до створення нового «економічно стабільного і антиреволюційного ліберального міжнародного порядку».

Після повернення з Парижа Вільсон мав переконати Сенат ратифікувати Версальський договір. Для цього він мав заручитися підтримкою частини сенатської фракції республіканців. Критика республіканців стосувалася головним чином ст. 10 Договору, в якій йшлося про Лігу Націй і колективну безпеку. Згідно з нею, США мали захищати будь-якого члена Ліги у випадку агресії. Унаслідок цього, стверджували опоненти, США могли бути втягнуті у військові конфлікти.

Коли стало очевидно, що більшість сенаторів не схвалить Версальський договір без поправок, які стосувалися ст. 10, Вільсон вирушив у поїздку країною, щоб особисто донести до американського народу свої ідеї і таким чином вплинути на Сенат. У своїх численних виступах він переконував американців, що у разі, якщо Сенат не ратифікує договір і США залишаться поза Лігою Націй, то скоро розпочнеться нова світова війна. Якщо ж США стануть партнером інших країн, вони будуть лідером у цьому союзі, матимуть у ньому фінансову, індустріальну і торговельну перевагу, що відповідало інтересам США і світу. Незважаючи на слабке здоров’я, Вільсон виступив 34 рази за 22 дні. 25. 09. 1919 під час виступу в м. Пуебло (штат Колорадо) у нього стався апоплексичний удар (див. Апоплексія), а 02.10 — крововилив у мозок, у результаті чого була паралізована уся ліва сторона. До кінця року Вільсону стало краще, але він так і не зміг відновитися повністю.

Після того, як Сенат не ратифікував Версальський договір, включаючи положення про Лігу Націй (19. 03. 1920), Вільсон розраховував на перемогу кандидата від Демократичної партії на президентських виборах у листопаді 1920, які оцінював як референдум стосовно Статуту Ліги Націй. Проте на виборах переміг кандидат Республіканської партії В. Дж. Гардінг.

Досягнення

Незважаючи на серйозну поразку наприкінці кар’єри, Вільсон належить до числа видатних американських президентів і реформаторів. Взяв на себе відповідальність за найважливіші рішення періоду світової війни, був автором програми миру щодо завершення війни. Намагався (хоч і не вдалося) досягти «справедливого» миру, забезпечити тривалий мир шляхом створення Ліги націй і лідерства в ній США.

Погляди Вільсона на зовнішню політику визначалися не лише інтересами США, а й високими ідеалами свободи, демократії й моральної політики.

Визнання

Лауреат Нобелівської премії миру (1919) за провідну роль у заснуванні Ліги Націй. Його програма «Чотирнадцять пунктів» та ідеалістичні принципи зовнішньої політики справили тривалий вплив на розвиток міжнародних відносин у 20 ст.

Праці

1. The State and Federal Governments of the United States: A Brief Manual for Schools and Colleges. Boston : D.C. Heath & Co., 1889. 131 p.
2. The State. Elements of Historical and Practical Politics. A Sketch of Institutional History and Administration. Boston : Heath, 1890. 656 p.
3. Division and Reunion: 1829–1889. New York : Longmans, 1893. 325 p.
4. A History of the American People : in 5 vol. New York; London : Harper and Brothers, 1901–1902.
5. The New Freedom. A Call for the Emancipation of the Generous Energies of a People. New York, 1933.
6. Congressional Government. A Study in American Politics. Cleveland, 1965;
7. The Papers of Woodrow Wilson : in 69 vol. Princeton, 1967–1994.
8. Congressional Government, A Study in American Politics. Cleveland : Meridian Books, 1965. 222 p.
9. The Papers of Woodrow Wilson // in 69 vol. Princeton : Princeton University Press, 1967–1994.
10. Address to the Senate of the United States: «A World League for Peace» // The American Presidency Project. URL: https://www.presidency.ucsb.edu/node/206603
11. Joint Address to Congress Leading to a Declaration of War Against Germany (1917) // National Archives. URL: https://www.archives.gov/milestone-documents/address-to-congress-declaration-of-war-against-germany
12. President Woodrow Wilson's Message to Congress // National Archives Catalog. URL: https://wwi.lib.byu.edu/index.php/President_Wilson%27s_Fourteen_Points

Джерело

1. Collection. Woodrow Wilson Papers // Library of Congress. URL: https://www.loc.gov/collections/woodrow-wilson-papers/about-this-collection/

Література

1. Link A. S. Wilson : in 5 vol. Princeton : Princeton University Press, 1947–1965.
2. Freud S., Bullit W. Thomas Woodrow Wilson. A Psychological Study. New Brunswick; London : Transaction Publishers, 1966. 307 p.
3. Clements K. A. Woodrow Wilson: World Statesman. Chicago : Ivan R. Dee, 1999. 288 p.
4. Maynard W. B. Woodrow Wilson: Princeton to the Presidency. New Haven : Yale University Press, 2008. 392 p.
5. Cooper J. M. Woodrow Wilson: A Biography. New York : Vintage Books, 2011. 701 p.
6. A Companion to Woodrow Wilson / Ed. by R. A. Kennedy. New York : Wiley-Blackwell, 2013. 668 p.
7. Berg A. Sc. Wilson. New York : G. P. Putnam's Sons, 2013. 818 p.
8. Hankins B. Woodrow Wilson: Ruling Elder, Spiritual President. New York : Oxford University Press, 2016. 235 p.
9. O’Toole P. The Moralist: Woodrow Wilson and the World He Made. New York : Simon & Schuster, 2018. 636 p.
10. Городня Н. Принцип національного самовизначення у формуванні нового світового порядку після Великої війни // Історичні і політологічні дослідження. 2019. № 1 (64). С. 92–101.

Автор ВУЕ

Н. Д. Городня

Покликання на цю статтю: Городня Н. Д. Вільсон, Томас Вудро // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вільсон, Томас Вудро (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.09.2025