Вайшвіла, Альфонсас

Вайшвіла, Альфонсас (Vaišvila, Alfonsas)
Народження	01.10.1942
Місце народження	с. Збарас, Расейняйського району Каунаського повіту, Литва
Alma mater	Вільнюський університет
Місце діяльності	Литва
Напрями діяльності	правознавство

Вайшві́ла, Альфо́нсас Владисла́во (лит. Vaišvila, Alfonsas; 01.10.1942, с. Збар, тепер с. Збарас, Расейняйського району Каунаського повіту, Литва) — юрист, філософ, теоретик та історик права, професор, габілітований доктор права.

Життєпис

Закінчив Шилувську середню школу (1961) та юридичний факультет Вільнюського університету (1970). Викладач логіки кафедри історії філософії Вільнюського університету (1970–1973); науковий співробітник Інституту філософії, соціології та права Академії наук Литви (1973–1983); керівник Інституту підвищення кваліфікації вчителів, викладач, доцент, завідувач кафедри культурології (1983–1993); доцент кафедри філософії АН Литви (1986–1991); доцент Литовської поліцейської академії (лит. «Lietuvos poilisi mokykla») (1993–1998); доцент кафедри конституційного права, головний науковий співробітник, завідувач кафедри (1998–2011), професор кафедри філософії права (тепер — філософії та історії права) Литовського юридичного університету (м. Вільнюс) (тепер Університет Миколаса Ромеріса, лит. Mykolo Romerio universitetas, «MRU») (1994–2001), професор Університету м. Кіль (тепер Кільський університет імені Крістіана Альбрехта, Німеччина) (2002).

1977 в Інституті філософії, соціології та права Академії наук Литви захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук «Розвиток логічної науки в Литві на початку ХХ століття» (1993 робота нострифікована на здобуття ступеня доктора гуманітарних наук). 2001 захистив дисертацію «Концепція правої держави в Литві» на ступінь габілітованого доктора права; професор (2001), почесний професор (2012).

Входив до експертних рад (комісій) Фонду науки та досліджень Литви (2003–2010), редакційної колегії університетського наукового журналу «Правознавство: журнал наукових праць» (лит. «Jurisprudencija: Mokslo darbų žurnalas»; видають від 2006). Брав участь в законопроєктній роботі, зокрема щодо внесення змін до окремих статей конституції Литви.

Наукова діяльність

Автор понад 150 наукових праць у галузі логіки, філософії, історії і теорії права. Досліджує суспільно-політичні процеси, пов’язані з відновленням державності Литви, її становленням і розвитком як правової держави, приділяє увагу історії і праву Шилувського краю, історії просвітництва на теренах Литви, визвольній боротьбі литовців проти царської і радянської окупації. Визнаний теоретик права.

Автор підручника, який витримав чотири видання, у якому право розглянуто в контексті потреб демократичної держави та захисту прав людини не як будь-яке правило обов’язкової поведінки, встановлене державою, а як таке, що має структуру дозволів-розпоряджень, єдності (збалансованості) прав і обов’язків, що випливає з принципу рівності всіх громадян.

Автор і упорядник монографій «Соціаллібералізм» (1999), «Історія просвітництва в Шилуві (1592–1999)» (1999), «Теорія права» (2000–2014), «Право і демократія. Демократія в Литві: між Сходом і Заходом» (2009), «Маєтки Шилувського краю та їхнє внутрішнє право (XVI–XX)» (Т. 1–3, 2013, 2017, 2021) тощо.

Головною працею є докторська монографія «Концепція правової держави в Литві» (2001), у якій розглянуто державно-правовий розвиток Литви від 16 ст., зокрема його пов’язано і з розвитком державності української, фактично поєднано литовську та українську правові традиції на певному етапі розвитку, проаналізовано поступ Литви від держави законності до держави верховенства права та соціальної правової держави або держави добробуту в контексті загальноєвропейського політико-правового процесу. Осмислено право як феномен культури, а людину — як найвищу світову цінність, що має стати основою сучасної правової системи в Литві.

Свою концепцію дослідник визначив як правовий персоналізм, втілив та обґрунтував її в роботі «Правовий персоналізм: теорія та метод» (2010). У дослідженні:

а) відроджено європейську традицію консенсусного розуміння права;

б) доведено, що демократичне право спирається на однакове визнання інтересів усіх членів суспільства;

в) зауважено, що «поверненню справедливості в право» допоможе методологічний підхід, що спирається на теорії природного права Нового часу і на розуміння пріоритету суб’єктивних прав;

г) обґрунтовано концепцію з логічної точки зору (модель «чотирьох аксіом»), з етичної (право як єдність егоїзму та альтруїзму), з юридичної (як рівновагу прав і обов’язків);

ґ) зазначено про неминучість діалектичного зв’язку: суб’єктивне право без зобов’язання є привілеєм, а зобов’язання без права — повинністю.

Погляд на державу:

а) правову державу витлумачено як організацію захисту та здійснення прав людини;

б) виокремлено три стадії розвитку правової держави: держава законності, держава панування права (правова держава), соціальна правова держава; в) підкреслено, що в демократичному суспільстві право виключає і привілеї, і повинності;

г) зазначено, що пріоритет об’єктивного права не дозволяє відрізняти демократичне право від права тоталітарних режимів (див. Тоталітаризм);

ґ) звернено увагу на те, що лібералізм розглядає державу як основну загрозу правам людини.

У сфері дослідницької уваги Вайшвіли також питання верховенства права, людської гідності, проблеми глобалізації, міграції та антисемітизму, виклики і загрози інституту прав людини та демократії.

Зв’язок з Україною

Тривалий час співпрацював із кафедрою філософії права, історії та культурології Луганського державного університету внутрішніх справ імені Едуарда Дідоренка. Погляди вченого мають вплив на розвиток української філософської та правової думки.

Нагороди

Кавалер ордену «За заслуги перед Литвою» (2004).

Праці

Logikos mokslas Lietuvoje. Vilnius : Mintis, 1980. 206 p.
Kodėl esame tokie, kokie esame? Vilnius : Mintis, 1990. 131 p.
Šiluvos apšvieta 1592–1992.Vilnius : Mintis, 1999. 326 p.
Socialliberalizmas. Vilnius : A. Vaišvila, 1999. 152 p.
Правовой персонализм как аксиологическая теория и как методология правопонимания в современном демократическом обществе // Проблемы философии права / Под ред. А. Н. Литвинова. Луганск : Луганский государственный университет внутренних дел, 2006. С. 285–305.
Правовой персонализм (к поиску современного правопонимания) // Личность и правовое регулирование: творческие поиски раскрепощенного сознания (философия права на постсоветском пространстве). Луганск : Луганский государственный университет внутренних дел, 2006. С. 8–29.
Teisės teorija. Vilnius : Justitia, 2009. 542 p.
Teisinis personalizmas: teorija ir metodas. Vilnius : Justitia, 2010. 488 p.
Šiluvos regiono dvarai ir jų vidaus teisė (XVI–XX a.) : in 3 t. Vilnius : Versmė, 2013–2021.
Nenusilenkusi Šiluva. Vilnius : Versmė, 2018. 520 p.

Література

Литвинов О. М. Теорія правової держави А. Вайшвіли: короткий філософсько-правовий огляд // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. 2012. Вип. 2 (1). С. 250–259.
Литвинов О. М. Філософсько-правова концепція А. Вайшвіли: сучасний варіант правового персоналізму // Філософія права і загальна теорія права. 2012. № 1. С. 199–208.
Šlapkauskas V., Beinoravičius D., Vainiutė M. et al. Тeoriniai teisėkūros pagrindai ir problemos: Liber Amicorum Alfonsui Vaišvilai. Vilnius : Mykolo Romerio universitetas, 2012. 332 р.
Литвинов О. М. Концепція права та правової і соціальної держави А. Вайшвіли як відродження теорій природного права Нового часу // Право як феномен культури: спроба філософського осмислення. Луганськ : Янтар, 2014. С. 568–638.

Автор ВУЕ

Т. І. Бондарук

Покликання на цю статтю: Бондарук Т. І. Вайшвіла, Альфонсас // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вайшвіла, Альфонсас (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.01.2025