Біюк-Карасу (І. А. Байдіков)

Бію́к-Карасу́ (від тюрк. бууіуук — великий, високий; великий, могутній, кара — чорний, темний, джерельний і су — вода), Велика Карасівка (утв. внаслідок слов’янізації незрозумілої іншомов. назви Кара-Су під впливом асоціат. зв’язку з широко вживаною назвою риби за надум. мотивац. ознакою «річка, в якій водяться карасі») — річка на території Кримського півострова, що належить до басейну Азовського моря, найбільша права притока Салгира у нижній течії.

Географічне положення

Біюк-Карасу бере початок з карстового джерела в ущелині Карасу-Баши (від тюрк. кара — чорний», су — вода, баш — голова, гірська вершина, скеля, що видається, верхів’я річки), розташованій у центральній частині Головного пасма Кримських гір, на північно-східному схилі (підніжжі) гірського масиву Карабі-Яйла, на висоті 228 м над рівнем моря, поблизу вершини Каратау (1220 м).

Характеристика

Довжина річки — близько 106 км, площа басейну — понад 1160 км². Тече переважно на північний схід через рівнинну та передгірну зони Криму, впадаючи в річку Салгир, яка далі несе свої води до озера Сиваш, басейну Азовського моря. Річка має 25 приток, найважливіші серед них: Тана-Су (довжина — 26 км, площа водозбору — 184 км²), Сари-Су (довжина — 26 км, площа водозбору — 127 км²) та Кучук-Карасу, або Мала Карасівка (довжина — 62 км, площа водозбору — 255 км²).

У верхів’ях Біюк-Карасу є типовою гірською річкою, що формується з підземних джерел і невеликих гірських потоків. Русло вузьке та кам’янисте, з численними порогами та перекатами. Швидкість течії у верхів’ї становить 1,5–2 м/с. Вода прозора, чиста, з низьким ступенем мінералізації.

Мірою просування на північний схід, після виходу з гір, річка переходить у передгірну та рівнинну частину Криму. Тут характер річки змінюється: русло розширюється, швидкість течії значно зменшується (до 0,2–0,5 м/с), а глибина коливається від 0,5 до 2 м (максимальна).

Долина річки переважно ящикоподібна і має ширину, що варіює від 400 до 75–200 м (у нижній течії). Похил річки становить 10,4 км/км². Ложе річища в нижній течії переважно мулисте або піщане.

У цій зоні річка має змішане живлення, що забезпечується насамперед таненням снігового покриву та атмосферними опадами (дощі) і, частково, надходженням вод підземних джерел. Максимальний стік спостерігається навесні під час сходження снігового покриву та після дощів.

Біюк-Карасу належить до річок з нерівномірним стоком, де можуть спостерігатися значні коливання рівнів води за сезонами. Середньорічний стік річки оцінюється приблизно в 1,83–2,5 м³/с, однак під час паводків і повеней цей показник може зростати до понад 30–40 м³/с (максимальні витрати води можуть сягати 62,1 м³/с). Паводки переважно короткотривалі та характерні для зимово-весняного періоду з інтенсивними опадами (дощами). Максимальний рівень води у цей час може досягати 3,9 м.

У зимовий період можливе формування льодових утворень (шуга, забереги), які проте не вирізняються стійкістю. Разом з тим, у нижній течії Біюк-Карасу, в окремі роки, може замерзати. Улітку та восени рівень води істотно знижується, в особливо посушливі роки русло може частково пересихати.

Природні умови басейну річки Біюк-Карасу визначаються значною різноманітністю ландшафтів, зумовленою різницею висот та кліматичними умовами. У верхній частині басейну, що охоплює гірські райони Кримського півострова, переважають гірські ліси та чагарники. Тут розташовані переважно широколистяні ліси, у видовому складі яких представлені: дуб, бук, граб, ясен і клен, а також ділянки із хвойними видами, зокрема сосною та ялівцем. Для гірських схилів характерна значна кількість скельних виступів і глибоких ущелин. Це створює унікальний ландшафт з яскраво вираженим вертикальним зонуванням рослинності та ґрунтів.

Середня частина басейну, яка охоплює передгір’я, є перехідною зоною між гірськими лісами та степом. Тут поширені ландшафти, у рослинному покриві яких широко представлені трав’янисті (лучні) види та чагарники.

Нижня частина басейну річки переходить у рівнинні райони, що мають риси типових степових ландшафтів. Тут переважають відкриті рівнинні території, у рослинному покриві яких (на збережених ділянках), превалює степова трав’яниста рослинність. Домінантними видами наявних рослинних угруповань виступають види ковили (ковила Лессінга, ковила українська), пирій, шавлія (шавлія поникаюча), полин (полин гіркий); у квітні — на початку травня у рослинному покриві можуть з’являтися тюльпан Шренка та ірис степовий. Ґрунти в нижній течії представлені переважно чорноземами та каштановими ґрунтами, які сприяють розвитку землеробства і широко використовуються для вирощування зернових та овочевих культур.

Фауна басейну річки Біюк-Карасу є достатньо різноманітною. Гірські райони населяють козулі, лисиці, борсуки, куниці та дикі кабани. У передгірній і рівнинній частинах басейну широко представлені гризуни, зайці, лисиці, тхори степові, а також велика кількість птахів, зокрема хижих, — канюк, боривітер, сова. Річка є місцем проживання таких видів риб, як карась, окунь, щука, у верхів’ях трапляється форель струмкова.

Значення

Завдяки своєму положенню Біюк-Карасу є важливим елементом водогосподарського комплексу Криму, що має забезпечувати потреби населення та аграрних підприємств регіону у водних ресурсах. Води Біюк-Карасу використовують для зрошення сільськогосподарських угідь, питного та господарського водопостачання населених пунктів, розташованих вздовж її течії. У басейні річки функціонують водосховища, ставки та гідротехнічні споруди для регулювання водного режиму та підтримання стабільності водозабезпечення.

Річка має рекреаційне значення. Її долина є місцем відпочинку, туризму та риболовлі, особливо у верхній та середній течії.

Екологічні проблеми

Основними екологічними проблемами річки були забруднення побутовими та сільськогосподарськими стоками, ерозія берегів, зменшення водності через нераціональне використання водних ресурсів. Останніми десятиліттями спостерігалася тенденція до зменшення обсягів стоку річки, що пов’язується з кліматичними змінами, збільшенням кількості посушливих періодів та антропогенним навантаженням.

Додатково

Від моменту анексії Криму відсутні достовірні дані щодо господарського та рекреаційного використання річки Біюк-Карасу, а також екологічних проблем, що можуть бути цим зумовлені. Відсутність таких даних заважає здійсненню достовірного аналізу реального стану річки, включно з екологічним.

Література

Каталог річок України. Київ : Академія наук УРСР, 1957. 192 с.
Оліферов А. М. Біюк-Карасу // Географічна енциклопедія України : в 3 т. Київ : «Українська Радянська Енциклопедія» імені М. П. Бажана, 1989. Т. 1. С. 107.
Копьева Т. А. Курганы эпохи бронзы долины реки Биюк-Карасу // Материалы по археологии, истории и этнографии Таврии. 2010. Вып. 16. С. 12–36.

Автор ВУЕ

І. А. Байдіков

Покликання на цю статтю: Байдіков І. А. Біюк-Карасу (І. А. Байдіков) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біюк-Карасу (І. А. Байдіков) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.06.2025