Бір, Сюзанна

Бір, Сюза́нна (дан. Bier, Susanne; 15.04.1960, м. Копенгаген, Данія) — кінорежисер, сценарист, продюсер, лауреат чотирьох найпрестижніших премій — «Оскара», «Еммі», премії Європейської кіноакадемії та «Золотого глобуса».

Бір, Сюзанна (Bier, Susanne)
Народження	15.04.1960
Місце народження	Копенгаген
Alma mater	Єврейський університет у Єрусалимі
Місце діяльності	Данія
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Премії	Оскар, Еммі, Золотий глобус, Європейської кіноакадемії

Життєпис

Народилася в ортодоксальній єврейській сім’ї. Батько був режисером, мати — художницею та фотографом. Сім’я матері переїхала до Данії з Російської імперії на початку 1900-х, а сім’я батька — з Німеччини в 1933 після приходу до влади А. Гітлера.

Навчалась у копенгагенській приватній єврейській школі, потім в єзуїтській гімназії імені Н. Стенсена. У 1978 кілька місяців вивчала релігію в Єврейському університеті у Єрусалимі, згодом — архітектуру в Академії мистецтв і дизайну «Бецалель». З 1980 продовжила навчання в приватній школі Архітектурної асоціації. Зацікавилася словесністю та сценарною творчістю, подала документи в школу для кіносценаристів, але зрозуміла, що хоче бути режисером, і вступила на режисерську програму Національної данської кіношколи (1983). Завершила навчання дипломним релігійно-мелодраматичним короткометражним фільмом «Острів блаженних» (1986), який отримав нагороду на Мюнхенському фестивалі кіношкіл (1987).

Творчість

Режисерський доробок

Працювала асистентом режисера на зйомках стрічки «Записки про кохання» (1989, режисер Й. Лет). Це експериментальний фільм, знятий за мотивами етнографічних досліджень антрополога, етнографа Б. Маліновского (1884, тепер Польща — 1942, США), зокрема його спостережень сексуальних аспектів життя аборигенів.

На межі 1980–1990-х набувала режисерського досвіду, знімаючи відео для музичних груп та рекламні ролики.

Режисерським дебютом у повнометражному кіно стала шведсько-данська комедійна драма «Фройд йде з дому» (1991). Фільм розповідає про єврейську сім’ю з м. Стокгольма, яка планує святкування 60-ліття матері сімейства. Втім, у ювілярки несподівано виявляють рак, що призводить до обговорення членами родини раніше табуйованих тем. Її молодшу дочку Анжеліку кличуть «Фройд», оскільки вона має звичку пояснювати поведінку і вчинки кожного з погляду психології. Фільм був успішно представлений на міжнародних фестивалях і отримав кілька нагород, серед яких Гран-прі Гетеборзького кінофестивалю.

Короткометражний (45 хв.) фільм «Лист до Йонаса» (1992) знятий за її сценарієм у співавторстві з Л. Кєллгором (1956–2010; Данія), іноді як сценарист також вказується Ф. Занден (нар. 1954; Швеція). У стрічці йдеться про перебування двох дівчат з Данії в ізраїльському кібуці та їхнє складне й невизначене особисте життя. Бір з’явилася у цьому фільмі у ролі-камео режисера.

У другому повнометражному фільмі — драмі «Це залишиться в сім’ї» (у прокаті також «Сімейні справи»; 1993) продовжила дослідження складних і табуйованих сімейних стосунків.

Набула першого невеликого досвіду у режисурі телевізійного кіно під час зйомок фільму «Луїзхен» (1993) за романом Т. Манна. Дансько-шведська драма «Пансіонат “Оскар”» (1995) розповідає про кризові стосунки в сім’ї середнього класу. Зокрема, зачіпається тема гомосексуальності. Психологічний трилер «Секта» (в англомовному прокаті «Кредо»; 1997) досліджує, серед іншого, психологічні основи маніпулятивних форм впливу у сектантстві.

Безумовним лідером данського прокату 1999 стала романтична комедія «Єдиний» (1999). Її вважають одним із найуспішніших данських комедійних фільмів усіх часів, вона посіла перше місце під час голосування серед данців щодо найкращого фільму Данії (2014). За фільм Бір здобула свої перші нагороди «Роберт» та «Боділь» за найкращий данський фільм.

У центрі подій комедії «Життя — це хіт» («Рука на серці»; 2000) — пісенний конкурс «Євробачення», яким захоплена головна героїня. У фільмі є ролі-камео популярних шведських співаків.

На Норвезькому міжнародному кінофестивалі 2002 відбулась прем’єра мелодрами «Люблю тебе вічно» («Відкриті серця»). Від цієї кінокартини режисерка почала співпрацю зі сценаристом та режисером А. Т. Єнсеном (нар. 1972; Данія). У головних ролях знялись М. Міккельсен (нар. 1965; Данія), С. Ріхтер (нар. 1974; Данія), Н. Лі Кос (нар. 1973; Данія). Стрічку вважають 28-м фільмом, відзнятим з урахуванням принципів авангардистського напряму «Догма 95», започаткованого 1995 данськими кінорежисерами. Зйомки велись ручною камерою на стандартну 35‑мм кіноплівку з класичним співвідношенням сторін 1,37:1. У титрах не вказано ім’я Бір як режисерки фільму (вказана як авторка ідеї). Під час зйомок не використовувались декорації. Іноді критики звертають увагу на недотримання деяких принципів «Догми» — зокрема, використання у фільмі музики, не зумовленої самою сценою (фонової).

Військовий психологічний трилер «Брати» (2004) Бір зняла за спільним з А. Т. Єнсеном сценарієм. Головні ролі виконали Н. Лі Кос, К. Нільсен (нар. 1965; Данія) та У. Томсен (нар. 1963; Данія). Більшість зйомок проходили в Данії, афганські епізоди відзняті в провінції Альмерія (Іспанія). Фільм досліджує складні етичні проблеми виживання в умовах війни та наслідки пов’язаних із нею посттравматичних стресових розладів для сімейних взаємин і соціуму загалом.

На Міжнародному кінофестивалі в Торонто 2006 відбулась прем’єра дансько-шведської драми «Після весілля», у якій головну роль виконав М. Міккельсен. Фільм мав успіх у критиків та глядачів і був номінований на премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, премію Європейської кіноакадемії за найкращу режисуру тощо.

Перший фільм Бір англійською мовою «Те, що ми втратили у вогні» (2007) — драма про кохання, дружбу, втрату, залежність, довіру з Г. Беррі, Б. дель Торо (нар. 1967; Пуерто-Ріко) та Д. Духовни (нар. 1960; США) у головних ролях. Фільм знімався у м. Ванкувері (Канада). Світова прем’єра відбулася на Міжнародному кінофестивалі в Сан-Себастьяні.

Найбільш визнаний та премійований фільм Бір — драма «Помста» (у прокаті США «У кращому світі»; 2010). Драматичні колізії руйнують ідеалізований образ Данії як «блаженного місця», де жертва нападу завжди безумовно захищена, та порушують проблему адекватної відповіді на насильство. Зйомки фільму проходили на данському острові Лангеланн у Балтійському морі та у Кенії. Стрічка здобула визнання критиків, глядачів та численні номінації й нагороди, серед яких номінація на премію «Давид ді Донателло» за найкращий фільм Європейського Союзу, призи за найкращу режисуру й найкращий сценарій Севільського кінофестивалю, приз за творчу досконалість на Міжнародному кінофестивалі в Салоніках, Великий приз журі та Приз глядацьких симпатій Римського кінофестивалю та найпрестижніші премії: Європейської кіноакадемії за найкращу режисуру, «Золотий глобус» за найкращий фільм іноземною мовою, «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою (усі — 2011).

Прем’єра мелодраматичної комедії «Лиса перукарка» («Все, що потрібно тобі, — це любов», 2012) з П. Броснаном (нар. 1953; Ірландія) та Т. Дюрхольм (нар. 1972; Данія) у головних ролях відбулась у позаконкурсному показі МКФ у Венеції. Фільм, зйомки якого проходили в Італії у м. Сорренто, насичений привабливими пейзажами та романтичними й дещо сентиментальними ситуаціями. Стрічка отримала приз глядацьких симпатій за найкращу комедію данської національної кінопремії «Роберт».

Драма «Серена» (2014) з Дж. Лоуренс та Б. Купером (нар. 1975, США) у головних ролях, події якої розгортаються у 1930-ті у Північній Кароліні, порушує питання як суспільного та соціального рівня (корупція, гендерна рівність), так і особистісного, психологічного.

Прем’єра драматичного трилера «Другий шанс» (2014) відбулась у секції спеціальних презентацій Міжнародного кінофестивалю в Торонто. У ролях знялись актори Н. Костер-Вальдау (нар. 1970; Данія) та М. Бонневі (нар. 1973; Швеція). Одна з проблем фільму — дотримання етичних кордонів під час захисту дитини, яка перебуває в біді або зазнає жорстокого поводження. За «Другий шанс» Бір отримала «Золоту мушлю» Міжнародного кінофестивалю у Сан-Себастьяні як найкращий режисер.

Перший телесеріал Бір «Нічний адміністратор» (2016) присвячений темі незаконної міжнародної торгівлі зброєю. Сценарій заснований на однойменному шпигунському романі письменника (у минулому працівника британської розвідки) Дж. Ле Карре (1931–2020; Велика Британія). Головні ролі виконали Т. Гіддлстон (нар. 1981), Г. Лорі (нар. 1959), О. Колман (нар. 1974), Т. Голландер (нар. 1967; усі — Велика Британія) та Е. Дебікі (нар. 1990; Франція). Світова прем’єра двох перших епізодів відбулась на Берлінському кінофестивалі, прем’єра усіх шести — на телеканалі «Бі-Бі-Сі 1» (англ. «BBC One»). За версією британського тижневика «Радіо Таймс» (англ. «Radio Times») фільм визнано найкращим британським серіалом 2016. Компанія «Міжнародна група менеджменту» (англ. International Management Group), яка володіла правами на серіал, продала його у понад 180 країн світу. В Україні «Нічний адміністратор» було показано на телеканалі «AMC Україна» у травні 2016. Україномовна версія складалась з 8 серій близько 45 хв. кожна. «Нічний адміністратор» мав близько 40 номінацій на престижні премії та отримав більше 10 з них.

У новому для Бір жанрі постапокаліптичного фільму жахів знято фільм «Пташиний короб» (2018). Сценарій написано за мотивами однойменного дебютного роману письменника та співака Дж. Малермана (нар. 1965; США). Деякі образи та епізоди можуть розглядатись як алюзії до міфологічних мотивів (образ медузи Горгони, заборона оглядатись у міфі про Орфея тощо). Зловісні сутності можуть нагадати глядачам про дементорів з франшизи про Гаррі Поттера. З іншого боку, можливістю символічно-філософської інтерпретації бачення світу «Пташиний короб» нагадує притчу. Прем’єра відбулась на стримінговому сервісі «Нетфлікс» (англ. «Netflix»). За перший тиждень фільм переглянули 45 млн глядачів, що стало рекордом цієї платформи. Популярність фільму призвела до появи флешмобу, у якому люди намагались виконувати різні дії з зав’язаними очима. Під час флешмобу сталася низка аварій та нещасних випадків, тож компанія була змушена звернутись до глядачів із проханням не повторювати побаченого в реальному житті. Фільм дубльований українською мовою студією «Так Треба Продакшн» (2021).

Мінісеріал «Знищення» (2020) належить до жанру психологічного трилера. У головних ролях знялись Н. Кідман [вона ж виконала кавер-версію пісні «Dream a Little Dream of Me» («Помрій трохи про мене»), яка відкриває серії], Г. Грант (нар. 1960; Велика Британія), Д. Сазерленд. Зйомки проходили у м. Нью-Йорку.

У телесеріалі-антології «Перша леді» (2022) окремі епізоди розповідають про Е. Рузвельт (1884–1962; США), Е. Форд (1918–2011; США) та М. Обаму (нар. 1964; США).

Сюжет детективного мінісеріалу «Чудова пара» (2024) побудований на пошуку вбивці серед людей, що збираються на святкування під одним дахом. Певна передбачуваність фабули є результатом популярності такого детективного субжанру і компенсується видовищністю, якістю зйомки та акторської гри. Крім режисури, Бір належить також ідея танцювального флешмобу для початкових титрів усіх 6 серій.

Характеристика творчості

Загалом творчість Бір має доволі широку жанрову амплітуду: вона з однаковим творчим захопленням і вмінням працює над серіалами і фільмами, драмами і комедіями, психологічними трилерами і фільмами жахів, екранізаціями літературних творів і фільмуванням власних сюжетних ідей. Втім, попри жанрову багатоманітність, у її творах присутній індивідуальний авторський стиль.

У центрі уваги Бір завжди психологія людської поведінки, мотивація вчинків, питання моралі. Вона не виправдовує і не стигматизує своїх героїв, намагається їх зрозуміти і передати це розуміння своїм глядачам.

У фільмах Бір часто присутні діти. Це робить художній світ фільмів Бір більш реалістичним і правдивим, наближеним до справжнього людського життя. Дітей Бір не ідеалізує, не узагальнює їх образи абстрактною «дитячістю», показує їх так само правдиво і різнобічно, як дорослих персонажів.

Візуальним авторським знаком Бір є використання надкрупного плану. Найчастіше це людське обличчя, точніше — його частина, одне око, яке займає ледь не весь екран, рідше — підборіддя або рот персонажа. Інколи — крупний план інших частин тіла, навіть речей. Такий надкрупний план на якийсь момент відволікає глядача від спостереження за насиченою численними деталями «картинкою», багатою візуальністю художнього світу фільму та допомагає більше зосередитись на психологічному переживанні, на психологічній, а не фізичній дії.

Деякі з фільмів Бір згадують у контексті руху «Догми 95». Увага данської режисерки до започаткованого данськими ж режисерами феномену цілком логічна і очікувана. Але принципи «Догми» Бір використовує вибірково і ситуативно, залежно від власних творчих цілей. Найпослідовніше вони дотримані у фільмі «Відкриті серця». Дехто з критиків згадує про Догму-95 у зв’язку з використанням ручної кінокамери в інших фільмах, — наприклад, у драмі «Те, що ми втратили у вогні». Однак у цілому творчість Бір зближується з «Догмою» з боку не суто технічних вимог (яким більшість її фільмів не відповідають), а правдивості духу й атмосфери фільму, психологічної глибини акторської гри, уваги до внутрішнього життя персонажів.

Нагороди та визнання

Лауреат премії «Оскар» і премії «Золотий глобус» за найкращий фільм іноземною мовою та премії Європейської кіноакадемії за найкращу режисуру (усі — 2011) за фільм «Помста», премії «Еммі» за найкращу режисуру мінісеріалу (2016) за серіал «Нічний адміністратор», почесної премії Європейської кіноакадемії за внесок у світовий кінематограф (2021), Міжнародної німецької кінопремії «Міст» за видатні кінематографічні досягнення (2011), премій «Боділь (1999, 2003) та «Роберт» за найкращий данський фільм (2000) та за найкращий короткометражний або документальний фільм (1993).

Нагороджена лицарським орденом Данії «Данеброг» (2010).

Увійшла до списку 50 найвпливовіших жінок у глобальній індустрії розваг за оцінкою журналу «Вараєті» («Variety»; 2021).

Додатково

У деяких джерелах фільм «Записки про кохання» помилково вказаний як перша власна режисерська робота Бір.

У межах отримання м. Орхусом (Данія) статусу Європейські культурної столиці 2017 на сценах міста були представлені прем’єри мюзиклу, балету та опери за фільмами Бір. Основою хореографічної вистави став фільм «Відкриті серця».

Композитор Д. Б’ярнасон (нар. 1979; Ісландія) написав оперу «Брати», засновану на сюжеті однойменного фільму Бір.

Література

1. Smaill B. The Male Sojourner, the Female Director, and Popular European Cinema: The Worlds of Susanne Bier // Camera Obscura. 2014. № 29 (1). P. 5–31.
2. Volquardsen E. Scandinavia and «the Land of Unswedish Freedom»: Jonathan Franzen, Susanne Bier and Self-Conceptions of Exceptionalism in Crisis // Crisis in the Nordic Nations and Beyond. London : Routledge, 2014. P. 31–50.
3. Højbjerg L. The Visual Style of Susanne Bier’s Films // Journal of Scandinavian Cinema. 2017. № 7 (3). P. 253–266.
4. Moore C. Position-in-frame: Gendered Mobility, Legacy and Transformative Sacrifice in the Screen Stories of Susanne Bier // Networking Knowledge. 2017. № 10 (2). P. 56–69.
5. Molloy M. Susanne Bier’s Nomadic Perspective on Home // Journal of Scandinavian Cinema. 2018. № 8 (3). P. 193–208.
6. ReFocus: The Films of Susanne Bier / Ed. by M. Molloy, M. Nielsen, M. Shriver-Rice. Edinburgh : Edinburgh University Press, 2019. 298 p.
7. Брюховецька Л. І. Життя, яке плине само собою. Сюзанна Бір // Кіно-Театр. 2022. № 4. C. 26–29.

Автор ВУЕ

Л. Л. Корнєєва

Покликання на цю статтю: Корнєєва Л. Л. Бір, Сюзанна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бір, Сюзанна (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 03.03.2025