Біофармакологія

Біофармаколо́гія — розділ фармакології, який вивчає фізіологічні ефекти, зумовлені речовинами біологічного й біотехнологічного походження.

Зміст

1 Характеристика
2 Історична довідка
3 Література
4 Автор ВУЕ

Характеристика

Об’єктом біофармакологічних досліджень є вивчення біологічно активних препаратів, їхнього впливу на живі організми, проєктування нових препаратів із заданими властивостями і способів їх отримання, тестування, стандартизації та організації виробництва.

Біофармакологія поєднує принципи фармакології (вивчення механізму дії та впливу ліків на живі організми) із методами молекулярної біології, біохімії, генетики тощо та здобутками біотехнології й біоінженерії.

Виділяють такі причини, що посприяли виділенню біологічно активних речовин в окремий об’єкт дослідження:

такі речовини відносяться до високомолекулярних сполук;
їх вивчення є одним із найскладніших науково-дослідницьких завдань, а отримання вимагає застосування високотехнологічного обладнання;
використання лікарських засобів біологічного та біотехнологічного походження вимагає особливого підходу до суспільного, біоетичного визнання і правового регулювання.

Історична довідка

Значущими подіями в історії біофармакології стало отримання інсуліна (1923; Ф. Г. Бантінг і Дж. Дж. Р. Маклеод, Нобелівська премія з фізіології або медицини); відкриття (з кінця 1920-х) та промислове виробництво (1940-ві) пеніциліна (див. Фармацевтична промисловість).

На розвиток та інституалізацію біофармакалогії вплинули успіхи молекулярної біології, генетики, органічної хімії високомолекулярних сполук; виникнення технологій промислового культивування живих систем «ін-вітро» (лат. in vitro — у склі), очищення і фракціонування промислово отриманої біомаси; а також комерційні інтереси промисловців та інвесторів щодо виробництва нових лікарських засобів.

Біофармакологічні речовини (лікарські засоби і препарати для профілактики захворювань) отримують з використанням живих біологічних систем, тканин організмів та їхніх похідних із використанням засобів біотехнології. З-поміж них: компоненти крові, тромболітичні агенти, гормони, інтерферони, вакцини, моноклональні антитіла, фактори некрозу пухлин, терапевтичні ферменти тощо. Біофармакологічні речовини є вихідними для отримання біофармацевтичних препаратів (зокрема для лікування ендокринних, гематологічних, онкологічних захворювань, хвороб кістково-м’язової системи) та протимікробних препаратів.

В Україні фахівців із біофармакології готують Національний фармацевтичний університет (м. Харків), медичні заклади вищої освіти, аграрні університети тощо.

Література

Косуба Р. Г., Кучер В. І. Основи медичної рецептури. Чернівці : Буковинський державний медичний університет, 2000. 124 с.
Головенко М. Я. «Філософія» фармацевтичних інновацій // Вісник Національної академії наук України. 2012. № 3. С. 59–66.
Brody’s Human Pharmacology / Ed. by L. Wecker, S. Watts, C. Faingold et al. 6th ed. Philadelphia : Elsevier, 2019. 714 p.
Нековаль І. В., Казанюк Т. В. Фармакологія. 10-те вид., допов. та випр. Київ : ВСВ «Медицина», 2022. 552 с.