Біоклімат

Біоклі́мат (від біо… та клімат) — сукупність кліматичних умов, які впливають на життєдіяльність живих організмів (людей, тварин і рослини).

Історична довідка

Перші описові класифікації кліматів, уґрунтовані на залежності розподілу рослинності на Землі від кліматичних умов, з’явились наприкінці 19 ст. Перше районування рослинності Землі, яке відображало її зв’язок із кліматом, 1872 розробив ботанік А. Г. Р. Грізебах (1814−1879; Німеччина). Найтиповішою серед описових стала класифікація О. Зупана (1884): автором було виділено 35 кліматичних провінцій.

У 1874 ботанік О.П. де Кандоль помітив природну географічну зональність рослинності та виділив п’ять географічних зон:

• зону мегатермів, у якій рослини потребують постійних високих температур;
• зону ксерофілів (див. Ксерофіти), у якій поширені рослини, що витримують системний дефіцит вологи;
• зону мезотермів із рослинами, яким потрібна помірна температура повітря протягом усього року;
• зона мікротермів, у якій поширені рослини, що потребують мало тепла, здебільшого влітку;
• зона хекистотермів, у якій поширені рослини, що витримують температуру нижче нуля протягом більшої частини року.

Ця класифікація здебільшого правильно, хоч і схематично відобразила кліматичну поясність (див. Кліматичні пояси). Найгрунтовніше теорію класифікації кліматів розвинув В. Кеппен (1846–1940; Росія — Німеччина). Він уперше використав середньорічні та місячні температури повітря і річну кількість опадів. Ця класифікація адекватна ландшафтним зонам і набула значного поширення у багатьох країнах.

У середині 20 ст. кліматолог Р. Гейгер (1894−1981; Німеччина) удосконалив класифікацію В. Кеппена, яка тепер відома як класифікація кліматів Кеппена — Гейгера. Головним принципом цієї класифікації став біогеографічний, згідно з яким інтегральним показником кліматичних умов є природна рослинність (найкращою діагностичною ознакою типу клімату є рослини, які ростуть на певній території в природних умовах). Окрім ідентифікації кліматів, класифікацію Кеппена — Гейгера використовують для аналізу екосистемних умов та визначення основних типів рослинності в межах кліматів.

Характеристика

Біоклімат визначають як інтегральний показник кліматичних чинників, що мають біологічне значення. Біоклімат залежить від таких параметрів, як температура, вологість, опади, інтенсивність сонячного випромінювання, атмосферний тиск, вітер та інші чинники, що впливають на біологічні процеси та розподіл видів у певній місцевості.

Класифікація кліматів

Об’єктивну подібність або відмінність кліматичних умов на всій території земної кулі чи її частині визначають за допомогою класифікації кліматів. Під класифікацією кліматів розуміють їхній розподіл по Землі за різними ознаками, умовами виникнення або зв’язками з іншими географічними явищами на кліматичні зони та області, що мають однотипні кліматичні умови.

В Україні найпоширенішими є кліматичні класифікації В. Кеппена та Р. Гейгера, Л. Берга (1876−1950; тепер Молдова — Росія), Б. Алісова (1891−1972; Росія), М. Будико і А. Григор’єва (1883−1968; Росія).

Класифікація має вагоме практичне значення, оскільки клімат впливає на життя рослин і тварин, життя та господарську діяльність людини, характер ґрунтового та рослинного покривів, гідрологічний режим тощо.

Класифікація заснована на кількісних характеристиках температурного режиму та режиму зволоження. Виділяють 5 основних кліматичних зон:

• А — волога тропічна зона без зими;
• В — 2 сухі зони, по одній в кожній півкулі;
• C — 2 помірно теплі зони без регулярного снігового покриву;
• D — 2 зони бореального клімату на материках з різко вираженими відмінностями взимку і влітку;
• Ε — 2 полярні області снігового клімату.

Межі між зонами встановлюють на основі ізотерм екстремальних місяців та гідротермічного коефіцієнта, що враховує річний хід опадів. Внутрішньозональну диференціацію в типах A, C і D здійснюють за ознакою сезонності зволоження (індекси w — суха зима, s — сухе літо, f — рівномірне зволоження).

Аридні клімати (тип В) поділяють на степові (BS) та пустельні (BW) на основі співвідношення опадів і температури, тоді як полярні клімати (тип Е) включають тундровий (ЕТ) та кріоклімат (EF).

Для вирішення практичних завдань у сільському господарстві, лісівництві, курортології тощо, застосовують кліматичне районування, наприклад агрокліматичне районування. В Україні найбільшого поширення набуло агрокліматичне районування Т. Селянінова (1887−1966; Росія) та М. Іванова (1906−1959; Росія).

Ступінь сприятливості клімату для розвитку лісових насаджень визначають за співвідношенням тепла й вологи. Це дозволяє виділяти регіони, найпридатніші для лісорозведення. З цією метою використовують різні показники, зокрема наступні:

• омброевапараметричний корелятив Г. Висоцького (характеризує лісорослинні зони за співвідношенням між річною кількістю опадів та випаровуваністю);
• гідротермічий коефіцієнт Селянінова (застосовують для визначення теплозабезпеченості та вологості території);
• показник вологості клімату Воробйова (відношення суми опадів за певний період до суми випаровування за той самий період, яке показує, наскільки кількість опадів переважає над випаровуванням).

Удосконалив характеристику клімату і опрацював лісокліматичне районування Східно-Європейської рівнини Д. Лавриненко (1913−1979; Україна). Зокрема, разом із вологістю він застосував теплоту клімату, упровадив у вжиток поняття «кліматоп» (континентальність клімату), що визначається поєднанням термотопа (Т) і контрастотопа (А). Де термотоп — це сума додатних середніх за місяць температур, а контрастотоп — алгебраїчна різниця середньої за місяць температури липня і січня. За цими показниками на території Східно-Європейської рівнини ним виділено та охарактеризовано 32 кліматопи.

У курортології біоклімат розглядають як цінний природний лікувальний ресурс, а кліматичне районування допомагає виявити території з найкращими умовами для оздоровлення. Наприклад, морський біоклімат впливає через аерозолі, йод, високу вологість; гірський — завдяки зниженню атмосферного тиску та підвищенню сонячного випромінювання, лісовий — через наявність етерів, фітонцидів, прохолоднішого повітря.

Значення

Біоклімат місцевості є цінним природним ресурсом, що безпосередньо визначає рівень комфорту людини. Оцінка біоклімату дозволяє визначити ступінь сприятливості ландшафтно-кліматичних особливостей місцевості для підтримання здоров’я та відпочинку.

Важливим аспектом взаємодії людини та клімату є процес пристосування — природна здатність організмів реагувати у відповідь на зміну умов навколишнього середовища, зокрема кліматичних. Еволюційно сформовані адаптаційні механізми забезпечують реакцію організму на короткочасні коливання погоди та довготривалі зміни клімату.

Акліматизація ж є складнішим процесом пристосування до цілого комплексу природно-кліматичних чинників нового місця проживання або перебування. Успішність акліматизації залежить не лише від особливостей клімату, а й від низки соціально-економічних, гігієнічних та психологічних умов. Швидкість і легкість адаптації до нових кліматичних умов значною мірою визначають індивідуальні особливості людини (вік, фізичний тип, рівень загартованості, загальна фізична підготовка, стан здоров'я тощо). Розуміння цих чинників є основою планування як індивідуального відпочинку, так і розвитку курортних територій з урахуванням біокліматичної сумісності для різних груп населення.

Дослідження біоклімату в Україні

В Україні дослідження біоклімату проводять науковці Українського гідрометеорологічного інституту ДСНС України та НАН України, Одеського державного екологічного університету, Українського науково-дослідного інституту реабілітації та курортології, Українського ордена «Знак пошани» науково-дослідного інституту лісового господарства та агромеліорації ім. Г. М. Висоцького, Національного університету біоресурсів і природокористування України та ін. Біоклімат вивчають на різних рівнях: загальнодержавному, регіональному, локальному (окремих міст) за різними біокліматичними показниками. Оцінку біоклімату проведено для низки великих міст України: Київ, Ужгород, Луцьк, Чернівці, Харків, Полтава, Одеса. Досліджено показники теплового режиму будівель і теплового балансу людини, які є важливими складниками створення середовища, комфортного для проживання людини.

Література

1. Kottek М., Grieser J., Beck C. et al. World Map of the Köppen-Geiger Climate Classification Updated // Meteorologische Zeitschrift. 2006. Vol. 15. Is. 3. P. 259–263. URL: https://www.schweizerbart.de/papers/metz/detail/15/55034/World_Map_of_the_Koppen_Geiger_climate_classificat?af=crossref
2. Проценко Г. Д. Метеорологія та кліматологія. Київ : Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, 2007. 266 с.
3. Beck H. E., Zimmermann N. E., McVicar T. R. et al. Present and Future Köppen-Geiger Climate Classification Maps at 1-km Resolution // Scientific Data. 2018. Is. 5. № 180214. P. 1–12. URL: https://www.nature.com/articles/sdata2018214
4. Яворовський П. П., Сендонін С. Є., Левченко В. В. та ін. Лісівництво. Київ : Національний університет біоресурсів і природокористування України, 2021. 654 с.

Автор ВУЕ

В. О. Балабух

Покликання на цю статтю: Балабух В. О. Біоклімат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біоклімат (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2025