Будико, Михайло Іванович

Будико, Михайло Іванович (Будыко, Михаил Иванович)
Народження	20.01.1920
Місце народження	Гомель
Смерть	10.12.2001
Місце смерті	Санкт-Петербург
Alma mater	Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого
Місце діяльності	Росія
Напрями діяльності	геофізика, кліматологія

Відзнаки
Ордени	Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани, За заслуги перед Вітчизною II ступ.
Премії	Ленінська премія, премія ім. А. П. Виноградова, премія ім. А. О. Григор’єва
Почесні звання	Почесний член Географічного товариства Росії, почесний член Американського метеорологічного товариства

Буди́ко, Миха́йло Іва́нович (білорус. Будыка, Міхаіл Іванавіч; рос. Будыко, Михаил Иванович; 20.01.1920, м. Гомель, тепер Білорусь — 10.12.2001, м. Санкт-Петербург, Росія) — вчений у галузі геофізики і кліматології, академік Російської академії наук (РАН; від 1992), один із фундаторів фізичної кліматології.

Життєпис

1929 із сім’єю переїхав у м. Ленінград (тепер м. Санкт-Петербург, Росія). 1942 закінчив Ленінградський політехнічний інститут (тепер Санкт-Петербурзький політехнічний університет Петра Великого) і був скерований на роботу до Головної геофізичної обсерваторії (тепер Головна геофізична обсерваторія ім. Воєйкова, Санкт-Петербург).

1947 захистив кандидатську дисертацію, за рік — докторську. Від 1954 — директор Головної геофізичної обсерваторії, від 1975 — очільник відділу досліджень змін клімату в Державному гідрологічному інституті (тепер Санкт-Петербург).

Наукова діяльність

Вплинув на становлення та розвиток розділу глобалістики, присвяченого кліматичним змінам на Землі, зокрема у результаті діяльності людини. 1956 у співпраці з академіком РАН А. Григор’євим (1883–1968; тепер РФ) сформулював періодичний закон географічної зональності, що встановлює повторення на різних широтах географічних зон, які мають певні спільні властивості. Створив енергобалансову модель клімату, яка стала базовою у сучасних дослідженнях глобального потепління. Роботи вченого співпали із розвитком у 2-й половині 20 ст. приладової бази метеорології і кліматології та появою тривалих спостережень за різними компонентами енергетичного балансу. Продовженням робіт із класифікації клімату і природних зон стали дослідження енергетичного балансу земної поверхні та публікація атласу теплового балансу земної поверхні. Робота колективу Головної геофізичної обсерваторії, виконана під керівництвом Будики, удостоєна Ленінської премії 1958 [за наукові праці «Тепловий баланс земної поверхні» (1955) і «Атлас теплового балансу» (1956)].

У 1971 одним із перших висловив переконання про початок глобального потепління, внаслідок якого вже у 21 ст. середньорічна температура поверхні Землі підвищиться на кілька градусів. Тоді такий погляд на зміни клімату не отримав підтримки, хоча в середині 1970-х дані метеорологічних спостережень свідчили про тенденцію до потепління у високих широтах.

1975–1992 під час роботи в Державному гідрологічному інституті в межах Міжурядової угоди з охорони навколишнього середовища та змін клімату між СРСР і США створив робочу групу (РГ-8) і був її незмінним керівником. РГ-8 проводила міжнародні наради з питань змін клімату, спонсорувала спільні публікації радянських та американських кліматологів.

Автор 24 монографій, понад 200 наукових статей, двох науково-популярних книг зі всесвітньої історії та історії літератури.

Нагороди та відзнаки

Ордени: Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, Знак Пошани, За заслуги перед Вітчизною II ступ.

Лауреат Ленінської премії (1958; СРСР), премії ім. А. П. Виноградова (1981; АН СРСР) премії Всесвітньої метеорологічної організації (1987), премії ім. А. О. Григор’єва (1995; РАН), почесної премії «Блакитна Планета» Фонду Асахи (1998; Японія).

Медаль Роберта Хортона (1994; Американський геофізичний союз), Золота медаль Всесвітньої метеорологічної організації.

Почесний член Географічного товариства Росії та Американського метеорологічного товариства.

2020 у пам’ять про вченого уряд Санкт-Петербурга заснував щорічну премію імені Михайла Івановича Будики за видатні наукові результати в галузі науки і техніки у номінації «географія, науки про атмосферу і гідросферу».

Праці

Климат и жизнь. Ленинград : Гидрометеоиздат, 1971. 470 с.
Глобальная экология. Москва : Мысль, 1977. 328 с.
Изменения термического режима атмосферы в фанерозое // Метеорология и гидрология. 1981. № 10. С. 5–10.
Global Climatic Catastrophes. New York : Springer, 1988. 98 p. (у співавт.).
On the Causes of the Extinction of Some Animals at the End of the Pleistocene // Soviet Geography. 1998. № 8 (10). P. 783–793.
Эпизоды истории. Санкт-Петрбург : Наука, 2001. 474 с.

Література

Oliver J. E. Budyko, Mikhail Ivanovich // Encyclopedia of World Climatology. Dordrecht : Springer, 2005. P. 179–180.
Лапенис А. Г. Выдающийся российский климатолог: памяти М. И. Будыко // Век глобализации. 2011. № 1. С. 182–189.
Анисимов О. А. Климат — это не всегда константа. К 100-летию со дня рождения академика РАН М. И. Будыко // Вестник Российской академии наук. 2020. Т. 90. № 1. С. 71–81.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Будико, Михайло Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Будико, Михайло Іванович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.09.2025