Біогенетичний закон

Біогенети́чний зако́н, біогенети́чний зако́н Ге́келя–Мю́ллера — теорія, за якою індивідуальний розвиток особини (онтогенез) є коротким і видозміненим відтворенням (рекапітуляцією) основних етапів історичного розвитку (філогенезу) виду. Прикладом такого повторення є рибоподібна форма ембріонів ссавців, птахів, плазунів упродовж перших днів або тижнів розвитку їхніх особин і наявність у них зябрових борозен.

Історична довідка

Повторення етапів історичного розвитку в ембріогенезі, за якого стадії формування зародка відтворюють далекі предкові форми, досліджували К. Е. фон Бер і Ч. Дарвін. Докладніше принципи рекапітуляції обґрунтували Ф. Мюллер (1864) і Е. Гекель (1866). Вони розширили пояснення принципів і сформулювали біогенетичний закон, що уможливило використання даних ембріології у відтворенні ходу філогенезу. На початку 20 ст. частина дослідників у галузі ембріології піддали критиці й поступово стали відмовлятися від концепції рекапітуляції. На противагу біогенетичному закону Гекеля–Мюллера вони прийняли ембріологічний закон К. Е. фон Бера (останній вважали обґрунтованішим щодо викладених уявлень про ранні етапи розвитку органічного світу). Водночас широка популярність концепції рекапітуляції зумовила подальше застосування біогенетичного закону Гекеля–Мюллера. Розвинули уявлення про рекапітуляцію І. Шмальгаузен, згодом у теорії філембріогенезів — О. Сєверцов.

Поширеність

У зв’язку зі стрімким розвитком біології протягом 19–20 ст., теорій походження життя на Землі, еволюційних теорій тощо, а також виникненням і розвитком численних нових напрямів суспільних наук, відбувалися неодноразові спроби механічного перенесення біологічних закономірностей і законів у інші царини, насамперед психологію, педагогіку, соціологію (див. Біологізм) тощо. Значна популярність теорії рекапітуляції зумовила таке перенесення біогенетичного закону Гекеля–Мюллера з природи на людське суспільство. Зокрема, у психології і педагогіці за допомогою цього закону дослідники намагалися пояснити психічний розвиток людини від народження до зрілого віку як процес, окремі періоди якого є повторенням основних етапів історичного розвитку психіки людства. У психології були спроби (психологи Г. С. Голл, Дж. М. Болдуїн, П. Блонський (1884–1941) та ін.) за допомогою біогенетичного закону пояснити механізм зміни стадій у розвитку психічних функцій і форм поведінки тварин і людини.

Література

Бровдій В. Д. Еволюційне вчення. Київ : ВЦ «Академія», 2013. 336 с.
Olsson L., Levit G., Hoßfeld U. The «Biogenetic Law» in Zoology: from Ernst Haeckel’s Formulation to Current Approaches // Theory in Biosciences. 2017. № 136. P. 19–29.
Bazhora Yu. I., Bulyk R. Ye., Chesnokova M. M. et al. Medical Biology. 2nd ed., rev. and upd. Vinnytsia : Nova Knyha, 2019. 448 p.
Martín-Durán J. M., Hejnol A. A Developmental Perspective on the Evolution of the Nervous System // Developmental Biology. 2021. № 475. P. 181–192.
Bergman J., Bakaric R., Brcic-Kostic K. Parallelism Between Phylogeny and Ontogeny // BioRxiv. 2024. URL: https://www.biorxiv.org/content/10.1101/2024.06.27.600990v1.abstract

Автор

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Біогенетичний закон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біогенетичний закон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.01.2025