Бер, Карл Ернст фон

Бер, Карл Ернст фон (нім. Karl Ernst Ritter von Baer Edler von Huthorn; рос. Бэр, Карл Макси́мович; 28.02.1792, c. Пієп Вейсенштейнського / Єервенського повіту Естляндської губернії, Росія; тепер с. Піібе Вяйке-Маарʼяської волості повіту Ляяне-Вірумаа, Естонія — 28.11.1876, м. Дерпт; тепер м. Тарту, Естонія) — учений, природознавець, біолог, геолог, ембріолог, географ, професор, засновник ембріології.

Бер, Карл Ернст фон (Karl Ernst Ritter von Baer Edler von Huthorn)
Народження	28.02.1792
Місце народження	Піібе
Смерть	28.11.1876
Місце смерті	Тарту
Alma mater	Тартуський університет
Місце діяльності	Естонія
Напрями діяльності	ембріологія, географія

Життєпис

Народився у дворянській родині. Лицар за правом народження. Предки по батьківській лінії походили з Німеччини (земля Північний Рейн — Вестфалія та м. Оснабрюк у Нижній Саксонії). Раннє дитинство провів у маєтку Ласіла, тепер Естонія. Освіту здобув у Лицарсько-кафедральній школі в м. Ревелі (тепер м. Таллінн) та Імператорському Дерптському університеті (тепер Тартуський університет), де вивчав медицину. Продовжував освіту в містах Берліні, Відні та Вюрцбурзі. У Вюрцбурзькому університеті (див. Вюрцбурзький університет Юліуса та Максиміліана) І. Деллінгер (1770–1841; Німеччина) познайомив його з дослідженнями в новітній галузі біології — біології розвитку. 1814 захистив дисертацію «Про ендемічні хвороби в Естляндії» («Об эндемических болезнях в Эстляндии») й отримав ступінь доктора медицини. 1817 — професор Кенігсберзького університету, повний професор зоології (1821) та анатомії (1826). У 1829 недовго викладав у м. Санкт-Петербурзі, згодом повернувся до м. Кенігсберга (тепер м. Калінінград; Росія), де зосередився на ембріологічних дослідженнях, 1834 знову приїхав до м. Санкт-Петербурга. Приєднався до Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (тепер Російська академія наук): спочатку працював на факультеті зоології (1834–1846), потім — на факультеті порівняльної анатомії та фізіології (1846–1862). Сферою його наукових інтересів були анатомія, іхтіологія, етнографія, антропологія, географія. Останні роки життя (1867–1876) провів у м. Дерпті (тепер м. Тарту), став головним критиком Ч. Дарвіна; заперечував теорію добору природного.

Наукова діяльність

Вивчав ембріональний розвиток тварин, відкрив стадію бластули й хорду. 1826 відкрив яйцеклітину ссавців, 1827 уперше спостерігав яйцеклітину людини. Разом із К. Г. Пандером (1794–1865; Росія) на основі праці К. Ф. Вольфа описав теорію розвитку зародкового листка (ектодерми, мезодерми й ентодерми) у праці «З історії еволюції тварин» («Über Entwickelungsgeschichte der Thiere»; 1828). Заклав основу порівняльної ембріології. Сформулював ембріологічний закон, відомий також як закон Бера. Дослідив і описав розвиток усіх головних органів хребетних тварин: головного мозку й спинного мозку, очей, серця, видільної системи, легенів, травної системи тощо. На основі ембріологічних досліджень запропонував власну модель філогенетичних відносин (див. Філогенетичне дерево) в еволюції тварин.

Був одним із засновників Російського географічного товариства. Цікавився географією північних частин Росії, 1837 досліджував Нову Землю. Здійснив подорожі до субарктичних регіонів мису Нордкап і Лапландії, Каспійського моря. В арктичних середовищах вивчав морфологічні особливості перигляціальних відкладів, збирав біологічні зразки, започаткував у Росії наукове дослідження мерзлоти вічної. Зафіксував важливість дослідження вічної мерзлоти ще до 1837: докладно спостерігав за градієнтом геотермічним у стовбурі 116,7 м завглибшки у м. Якутську. Наприкінці 1830-х рекомендував відправити експедицію для дослідження вічної мерзлоти Сибіру й запропонував, щоб її керівником був О. Міддендорф. Експедиційні інструкції, написані для Міддендорфа, складали понад 200 сторінок. Із 1838 опублікував більшість статей про вічну мерзлоту. 1842–1843 узагальнив свої знання в рукописі «Матеріали для пізнання багаторічного ґрунтового льоду в Сибіру» («Materialien zur Kenntniss des unvergänglichen Boden-Eises in Sibirien»). Машинопис цієї праці понад 150 років зберігався в архіві бібліотеки Гіссенського університету імені Юстуса Лібіха; його віднайдення й публікація 2001 стали науковою сенсацією. Цю працю вважають першим у світі підручником із вічної мерзлоти.

Морфологічні описи перигляціальних відкладів Бера досі вважають здебільшого правильними. Дослідник розрізняв «континентальну» й «острівну» вічну мерзлоту, бачив тимчасове існування вічної мерзлоти, а її утворення і подальший розвиток уважав результатом складних фізико-географічних, геологічних і флористичних умов місцевості. Своєю класифікацією вічної мерзлоти Бер заклав основу сучасної термінології Міжнародної асоціації вічної мерзлоти.

1857 cформулював положення про закономірності розвитку ерозії річкових берегів у північній і південній півкулях, відомий також як Бера закон (спростований згодом завдяки відкриттям інших дослідників).

Нагороди й визнання

Іноземний почесний член Американської академії мистецтв і наук (з 1849), іноземний член Шведської королівської академії наук (з 1850), Нідерландської королівської академії мистецтв і наук (з 1875). Президент Естонського товариства природодослідників (1869–1876), співзасновник і перший президент Російського ентомологічного товариства. Дослідникові встановлено памʼятники на пагорбі Тооме в м. Тарту, в садибі Ласіла в Естонії та в Зоологічному музеї в м. Санкт-Петербурзі. У м. Тарту діє Будинок-музей Бера; портрет дослідника зображено на банкноті в 2 крони (до переходу Естонії на євро). На його честь названо птаха чернь зеленоголову (Aythya baeri) з родини качкових. За важливий внесок у дослідження арктичної метеорології протягом 1830–1840 імʼя вченого присвоєне острову в Карському морі.

Праці

On the Ground Ice or Frozen Soil of Siberia // The Journal of the Royal Geographical Society of London. 1838. № 8. P. 210–213.
Beiträge zur Kenntniss des Russischen Reiches und der angränzenden Länder Asiens : in 26 bd. St. Petersburg : Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften, 1839–1871.
Welche Auffassung der lebenden Natur ist die richtige? und Wie ist diese Auffassung auf die Entomologie anzuwenden? Berlin : Hirschwald, 1862. 57 p.

Література

Вернадский В. И. Памяти академика К. М. фон Бэра. Ленинград : Академия наук СССР, 1927. 9 с.
Lorenz K. Materialien zur Kenntniss des unvergänglichen Boden-Eises in Sibirien, compiled by Baer in 1843 // Berichte und Arbeiten aus der Universitätsbibliothek und dem Universitätsarchiv Giessen. 2001. № 51. P. 1–315.
Riha O., Schmuck Th. «Das allgemeinste Gesetz»: Karl Ernst von Baer (1792–1876) und die grossen Diskurse des 19. Jahrhunderts. Aachen : Shaker Verlag GmbH, 2011. 299 p.
Stieda L. Karl Ernst von Baer: eine biographische skizze. London : Forgotten Books, 2022. 326 p.

Автор

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бер, Карл Ернст фон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бер, Карл Ернст фон (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 28.03.2024