Білокур, Катерина Василівна

Катерина Белокур.jpg

Білоку́р Катери́на Васи́лівна (07.12.1900, с. Богданівка, тепер Яготинського району Київської області, Україна — 10.06.1961, там само) — майстер народно-декоративного живопису, народний художник УРСР (з 1956).

Білокур, Катерина Василівна

Народження 1900
Місце народження Богданівка
Смерть 1961
Місце смерті Богданівка
Напрями діяльності майстер народно-декоративного живопису

Життєпис

Народилася в селянській сім’ї. Читати й писати навчилася самотужки. Малювати почала з дитинства, спочатку вуглем на клаптях старих сорочок, потім на полотні. Сама навчилася ґрунтувати полотна та виготовляти пензлі й фарби.

З кінця 1930-х Білокур стала учасницею обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок.

Творчість

У творчості Білокур органічно поєднуються безпосередність індивідуального сприйняття й оригінальність образного його відтворення, пластична досконалість композицій та висока майстерність.

У творчому доробку художниці — натюрморти, пейзажі, портрети, автопортрети (1950, 1955, 1957).

Глибоко психологічні портрети («Оля Білокур», 1928; «Тетяна Бахмач», 1932–1933) продовжують традиції української парсуни 18 ст. Пейзажі Білокур тяжіють до реального відтворення конкретних куточків природи, натюрморти — фантастичні алегорії.

Художниця не робила ескізів і начерків, великі полотна починала писати з найдрібніших деталей.

Білокур — майстер досконалої композиції («Квіти увечері», 1942; «Привіт урожаю», «Колгоспний достаток», обидві — 1946; «Колгоспне поле», 1948–1949; «Кавун, морква, квіти», 1951). У творах простежується своєрідна «драматургія» кольору. Фарби полотен часом феєричні: пишні сонячно-золотаві хвилі з переливами темно- і світлобузкового. У хвилястих контурах зображень відчувається особливо тонкий декоративний ритм. Білокур добре володіла малюнком як основою образотворчої мови («Гарбузи цвітуть», 1950; «Гілка яблуні», 1955; «Напровесні», 1958), в лінії уміла передавати напружену душевну експресію і відточену співучість ритму.

В картинах Білокур реально відтворені квіти — соняшники, жоржини, рожі, півонії, волошки (всього понад 100 назв) — здаються персоніфікованими. В її композиціях органічно поєднані квіти різних пір року, часто разом із плодами («Жоржини», 1940 і 1957; «Сніданок», 1950; «Рожі та троянди», 1954–1958; «Півонії», 1958; «Букет квітів», 1959 і 1960; «Квіти та овочі», «Бурячок», обидві — 1959; «Натюрморт з хлібом», 1960). Створюється своєрідна живописна модель «мікрокосмосу»: квіти начебто обертаються навколо соняшника — символу сонця, солярного знаку народної міфології («Цар-колос», 1949).

Діапазон емоційно-ліричного сприйняття Білокур широкий і різноманітний. У картині «Квіти» (1943) звучать трагічні ноти, викликаючи асоціації з своєрідним музичним реквіємом; твори «Буйна» (1944–1947) та «Декоративне панно» (1945) полонять радістю Перемоги, мирного буття. Часом життєствердні мотиви поєднуються з темою журби, смутку («Осінь», 1960).

Більшість творів зберігається у Полтавському художньому музеї (галереї мистецтв) імені М. Ярошенка, Національному музеї українського народного декоративного мистецтва та Яготинському історичному музеї (понад 70).

Білокур залишила епістолярну спадщину — листи, маленькі поеми у прозі.

Визнання

1977 у с. Богданівці створено садибу-музей К. Білокур. Образ Білокур увічнено в скульптурі (І. Гончар, 1961; Г. Кальченко, 1972; І. Білокур, 1986), живопису (С. Кириченко, 1962), літературних творах М. Бажана, О. Гончара, повісті М. Чабанівського «Рожева заметіль», романі В. Яворівського «Автопортрет з уяви» (1980), телеспектаклі «Катерина Білокур» (у головній ролі — Н. Матвієнко, 1980), короткометражному документальному фільмі «Чарівний світ Катерини Білокур» (1986), художньому фільмі «Буйна» (1991, обидва — «Укртелефільм»), документальному фільмі «Катерина Білокур. Послання» (2001), спектаклі О. Білозуба «Дві квітки кольору індиго» (2009). За мотивами творчості художниці 1983 Л. Дичко створила одноактний балет. 1989 встановлено премію імені К. Білокур, яку присуджують народним майстрам. З 2012 щороку в селі Богданівці проводять фестиваль народної творчості «Катеринина пісня», присвячений Білокур.

Твори

[Листи] // Вітчизна. 1982. № 3. С. 18–47; 1984. № 12. С. 19–56; 1986. № 1. С. 194–199.

Література

  1. Куницька М. Творчість Катерини Білокур // Образотворче мистецтво. 1970. № 4. С. 16–17.
  2. Макаров А., Найден О. Барви щедрої землі. Київ : Наукова думка, 1970. 264 с.
  3. Катерина Білокур очима сучасників: спогади, есеї, розвідки з архіву художників / Упоряд. М. Кагарлицький. Київ : Томіріс, 2000. 432 с.
  4. Червоних сонць протуберанці / Упоряд. О. Найден. Київ : АртЕк, 2001. 128 с.
  5. Велігоцька Н. І., Генералюк Л. С., Горбачов Д. О. та ін. Катерина Білокур: філософія мовчазного бунту. Київ : Стилос, 2011. 254 с.
  6. Катерина Білокур. Kateryna Bilokur / Упоряд. Н. Розсошинська, М. Кагарлицький. Київ : Мистецтво, 2015. 152 с.

Автор ВУЕ

Н.І. Велігоцька


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Велігоцька Н.І. Білокур, Катерина Василівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Білокур, Катерина Василівна (дата звернення: 13.04.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
01.04.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ