Бустаманте, Антоніо

Файл:Antonio Sanchez de Bustamante about 1922.jpg

Бустаманте, Антоніо (Antonio Sánchez de Bustamante y Sirven)
Народження	13.04.1865
Місце народження	Гавана
Смерть	24.08.1952
Місце смерті	Гавана
Alma mater	Мадридський університет Комплутенсе, Гаванський університет
Місце діяльності	Куба (держава)
Напрями діяльності	юридичні науки, міжнародне право, приватне право

Бустама́нте-і-Сірве́н, Анто́ніо Са́нчес де (ісп. Antonio Sánchez de Bustamante y Sirven; 13.04.1865, м. Гавана, Куба — 24.08.1951, м. Гавана, Куба) — юрист-міжнародник, професор Гаванського університету, сенатор Куби.

Життєпис

Народився в родині лікаря, професора описової анатомії Гаванського університету.

Закінчив початкову та середню школу в Колегіо де Белен (ісп. Colegio de Belén) Товариства Ісуса в м. Гавані та в Інституті кардинала Сіснероса в м. Мадриді.

Вивчав право в Мадридському університеті Комплутенсе та Гаванському університеті. Здобув ступінь ліценціата цивільного та канонічного права (1884), доктора права (1885).

Юридична фірма Бустаманте, що від 1884 розташовувалася в районі Стара Гавана, протягом майже століття представляла інтереси впливових бізнесменів на Кубі.

1908 — член Постійного арбітражного суду у м. Гаазі. 1921 — суддя Міжнародного постійного суду, утвореного під егідою Ліги Націй (1930 переобраний на другий термін).

Діяльність

Педагогічна та наукова діяльність

1891–1951 — професор публічного та приватного міжнародного права Гаванського університету. Редактор «Журналу міжнародного права» (м. Гавана). Автор численних наукових публікацій, зокрема «Про публічний порядок у міжнародному приватному праві» (1893), «Про Панамський канал і міжнародне право» (1895), «Про початки автономії в міжнародному приватному праві» (1914), «Про постійну палату міжнародного правосуддя» (1923, 1925), «Про міжнародне повітряне право» (1945) та ін.

Розвиток адвокатської спільноти

Голова (декан) Гаванської колегії адвокатів (ісп. Colegio de Abogados de la Habana, 1913–1923). Організатор першої Національної юридичної конференції (1916), метою якої була модернізація кубинської правової системи (див. Модернізація політична).

Громадська діяльність

Перший президент Національної академії мистецтв і літератури Куби (ісп. Academia Nacional de Artes y Letras, 1910), один із засновників Кубинської академії іспанської мови (ісп. Academia Cubana de la Lengua Española), 1942–1951 — її президент. Засновник та президент Кубинської асоціації міжнародного права (ісп. Asociación Cubana de Derecho Internacional); засновник, віцепрезидент та президент Міжнародної академії міжнародного та порівняльного права в м. Гаазі.

Політична діяльність

Член Сенату Куби, представник провінцій Пінар-дель-Ріо та Гавана (1902–1916). Голова сенатського комітету з питань правосуддя та кодифікації, член комітету із зовнішніх відносин. Автор першого кубинського закону, що регулював процедури конституційного судового перегляду (1903). Підтримував прогресивні законопроєкти, зокрема закон про розлучення (1914).

Міжнародна діяльність

Учасник Другої Гаазької мирної конференції (1907), член Постійної палати третейського суду в м. Гаазі (від 1908), представник Куби на Паризькій мирній конференції 1919–1920, суддя Постійної палати міжнародного правосуддя (1921–1942). Член Комітету експертів Ліги Націй із прогресивної кодифікації міжнародного права. Учасник розробки багатьох міжнародних договорів, зокрема Кодексу міжнародного приватного права («Кодексу Бустаманте»). Його схвалила більшість латиноамериканських держав на Шостій Міжнародній конференції в м. Гавані (1928), яку очолював Бустаманте.

Теоретичні погляди

Внесок у розвиток міжнародного права (у сфері мирного врегулювання міжнародних спорів та кодифікації міжнародного права). Відомий зусиллями, спрямованими на створення єдиної загальноамериканської системи регулювання міжнародного приватного права. За його ініціативи в м. Гавані відбулася Шоста Панамериканська конференція (1928), наслідком якої стало укладення Гаванського договору з додатком — Кодексом міжнародного приватного права («Кодекс Бустаманте»).

Уважав міжнародне право важливим інструментом для підтримання миру та розвитку співробітництва між державами. Підкреслював необхідність дотримання міжнародних договорів та принципів міжнародного права для запобігання війнам та конфліктам.

Був прихильником мирного вирішення міжнародних спорів. Розробив концепцію «американського міжнародного права», яка передбачала обов’язкове звернення до арбітражу або міжнародного суду для вирішення спорів між американськими державами.

Підтримував право націй на самовизначення та незалежність. Уважав, що кожна нація має право вільно визначати свою політичну долю та обирати форму правління.

Виступав захисником прав людини та основних свобод. Підкреслював потребу створення міжнародних механізмів для забезпечення дотримання прав людини у всьому світі.

Визначив межі кримінальної юрисдикції щодо злочинів міжнародного характеру, наприклад піратство, злочини проти людства тощо, та принципи екстрадиції для злочинців, які переховуються в інших державах. Наголошував на необхідності врегулювання правовідносин між фізичними та юридичними особами, що належать до різних країн. Був прихильником застосування національних законодавств у випадках суперечок, пов’язаних з іншими країнами. Узагальнив принципи юрисдикції та визнання іноземних судових рішень.

Під час роботи над «Кодексом міжнародного приватного права» (1928) розробив правила для міжнародних судових процесів, процедури визнання та виконання іноземних судових рішень, а також питання, що стосуються взаємодії судів різних країн у випадках, що включають іноземні елементи.

Нагороди і вшанування

Нагороджений найвищою нагородою Куби — Хрестом Національного ордена Карлоса Мануеля де Сеспедеса.

Почесний доктор університетів Сорбонни, Колумбійського університету та Університету Сан-Маркос де Ліма (див. Сан-Маркос головний національний університет).

Номінований на Нобелівську премію миру (1949).

На його честь пошта Куби випустила марку поштову (1955).

Додатково

У шлюбі з Ісабель Пулідо Пахес виховував трьох синів: Густаво та Антоніо Артуро Санчес де Бустаманте Пулідо були знаними адвокатами, Даріо — помер у студентські роки. Онук, Антоніо Санчес де Бустаманте Монторо, також був юристом та професором філософії права в Гаванському університеті.

Твори

Codigo De Derecho Internacional Privado // Organization of American States. URL: https://web.archive.org/web/20100806144939/http://www.oas.org/juridico/mla/sp/gtm/sp_gtm-mla-leg-cdip.pdf

Література

Schoenrich O. Dr. Antonio Sánchez de Bustamante // American Journal of International Law. 1951. Vol. 45. Is. 4. Р. 746–749.
Research Handbook on International Courts and Tribunals / Ed.: by W. Schabas, Sh. Murphy. Cheltenham : Edward Elgar Publishing, 2017. 531 p.

Автор ВУЕ

О. А. Гавриленко

Покликання на цю статтю: Гавриленко О. А. Бустаманте, Антоніо // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бустаманте, Антоніо (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.08.2025