Бункер (військова справа)
Бу́нкер (від нім. Bunker) — укріплена та спеціальним чином обладнана захисна споруда або система споруд переважно підземного типу, призначена для укриття керівного складу, розміщення командних центрів, вузлів зв’язку, складів, військової техніки.
Історична довідка
Винахід у 1880-х потужних вибухових речовин (бездимний порох, мелініт, кордіт) створили революцію в артилерії (значне збільшення швидкості снаряда, вибухового й пробивного ефекту). Це потребувало нових типів і конструкцій фортифікаційних споруд. Бункери, які створювали як сховища від ударів артилерії (пізніше — і від авіаційних бомбардувань) передбачали використання підземного простору з надійним перекриттям покрівлі потужними залізобетонними конструкціями або використання захисних властивостей гірських масивів в умовах відповідного рельєфу. Бункери широко використовували з часів Першої світової війни як складники великих оборонних комплексів: «Кайзер Вільгельм ІІ» (м. Мютціг, Німеччина), «Кронпринц» (м. Мец, Франція) та інші. Найширше застосовувались в роки Другої світової війни:
- підземний бункер А. Гітлера під рейхсканцелярією (1936, добудова 1943; площа 250 м2, залізобетонне перекриття стелі товщиною 4,5 м, стін — 3 м, глибина закладання — до 17 м);
- комплекси бункерів Майбах І (1936–1939) і Майбах ІІ (1940) поблизу м. Цоссен, Німеччина (складалися відповідно з 12 та 11 будівель, що мали до 7 підземних поверхів глибиною до 18 м і були поєднані тунелем);
- головна ставка А. Гітлера «Вовче лігво» (нім. «Wolfs Versteck») за 8 км від м. Растенбурга (тепер — м. Кентшин, Вармінсько-Мазурське воєводство, Польща) була комплексом із понад 80 бункерів і укріплених будівель у лісовому масиві на площі 250 га, товщина залізобетонних стін надбудов складала 4–6 м, стелі — 6–8 м;
- система підземних транспортних комунікацій і бункерів «Метро–2» в м. Москві забезпечувала безпеку мешканців Московського Кремля (отримала подальший розвиток після Другої світової війни);
- резервна ставка верховного головнокомандувача в м. Куйбишеві (тепер — Самара, РФ), відома як бункер Й. Сталіна, споруджена 1942 під будівлею обласного комітету КПРС на глибині 37 м, об’єм вилученого ґрунту — близько 25 тисяч м3.
Із появою ядерної зброї основна тенденція будівництва систем бункерів ґрунтується на використанні підземних споруд глибокого закладання та об’єктів у гірських масивах. Значно зросла масштабність (розміри й протяжність) таких об’єктів. З урахуванням ядерної загрози 1951–1956 створено Запасний командний пункт «Таганський» (тепер Музей холодної війни, м. Москва) — глибина закладання близько 60 м, загальна площа понад 7 тисяч м2, штат співробітників 2 500 осіб.
1975 за проектом архітектора Є. Розанова (1925–2006; РФ) у московському районі Раменки (поблизу головного корпусу Московського державного університету імені М. В. Ломоносова) на глибині 180–200 м збудовано підземний бункер для розміщення 15 тисяч осіб, який поєднано тунелями в системі «Метро–2».
Підземний комплекс Центру об’єднаного командування повітряно-космічної оборони Північної Америки (англ. North American Aerospace Defense Command, NORAD) збудований у гірському масиві Шайєн поблизу м. Колорадо-Спрінгс (штат Колорадо, США). Основа бункера — система тунелів великого перерізу у вигляді решітки. Глибина закладання — 610 м. Три тунелі (довжиною 180 м, висотою 20 м, шириною 15 м) перетинаються чотирма тунелями (довжиною 100 м, висотою 17 м, шириною 10 м). Тунелі споруджені в стійких базальтах та гранітах і закріплені анкерами довжиною від 2 до 9 м (загальна кількість — 115 тисяч). Усередині тунелів розміщено металеві конструкції етажерок, які спираються на 1 319 великі пружини (висотою 1 м, діаметром 0,6 м, вагою 450 кг), що здатні компенсувати коливання до 30 см, забезпечуючи стійкість до сейсмічних впливів можливого ядерного удару.
Система захисних підземних споруд у гірському масиві Ямантау (найвища гора Південного Уралу, Башкортостан, РФ), відома як «бункер Путіна», споруджена 1996–2002, має масштаби військового підземного міста з необхідною інфраструктурою життєзабезпечення.
Бункери в Україні
Серед об’єктів історичного значення виділяють бункери ставки А. Гітлера «Вовкулака» (нім. «Werwolf»), розташовано у 8 км на північ від м. Вінниці, де А. Гітлер перебував тричі, сумарно 156 днів (більше, ніж у будь-якій іншій ставці). Збудовано у 2 етапи: жовтень 1941 — вересень 1942 і грудень 1942 — липень 1943. Під час будівництва ставки загинуло близько 2 тисяч полонених. Ставка включала 3 підземні залізобетонні бункери: загальний (7 × 17 м), для офіцерів (8 × 11 м) і бункер фюрера (8,5 × 8,5 м). Усі вони були масивної конструкції: товщина стін — 2,5 м, перекриття — 4,5 м. Об’єкти були підірвані німцями у березні 1944. У липні 2011 на місці розташування ставки А. Гітлера «Вовкулака» відкрито «Історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв нацизму».
Бункер підводних човнів (Об’єкт 825 ГТС) у м. Балаклаві (Автономна Республіка Крим) збудовано 1953–1961 у г. Таврос для протиатомного захисту, ремонту та обслуговування підводних човнів та зберігання боєприпасів для них. У пройденому в горі каналі довжиною 602 м могли розміститися 7 підводних човнів. Вхідні канали (штольні) перекривали батопортами вагою 150 т. У процесі будівництва бункера вивезено близько 120 тисяч т гірської породи. 2002 військовий об’єкт перетворено на філіал музею Збройних Сил України «Військово-морський музейний комплекс “Балаклава”». Після окупації АР Крим Росією діяльність музею припинено.
Література
- Загородній І. М. Руїни «Вервольфу» свідчать. Вінниця : Консоль, 2002. 208 с.
- Kaufmann J. E., Kaufmann H. W. Fortress Third Reich: German Fortifications and Defense Systems in World War II. Cambridge : Da Capo Press, 2003. 369 p.
- Дяков С. І., Колос О. Л., Верстівський А. А. та ін. Військові фортифікаційні споруди. Львів : Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, 2018. 318 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Гайко Г. І. Бункер (військова справа) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бункер (військова справа) (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.03.2022
