Бунге, Микола Християнович

Файл:Bunge NKh.jpg

Бу́нге, Мико́ла Христия́нович (нім. Nikolai Karl Paul von Bunge; повне ім’я — Ніколай-Карл-Пауль фон Бунге; 23.11.1823, м. Київ, Російська імперія, тепер Україна — 15.06.1895, Царське Село, тепер м. Пушкін, Росія; похований у м. Києві) — вчений у галузі економіки, фінансів, ректор Імператорського Київського університету святого Володимира (1859–1862, 1871–1875, 1878–1880; далі — університет св. Володимира; тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), ординарний академік Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук (від 1890, далі — Петербурзька АН; тепер Російська академія наук), дійсний таємний радник (1885), міністр фінансів (1882–1886), голова Комітету міністрів Російської імперії (1887–1895).

Бунге, Микола Християнович (Nikolai Karl Paul von Bunge)
Народження	23.1.1823
Місце народження	Київ
Смерть	15.06.1895
Місце смерті	Царське Село
Місце поховання	Байкове кладовище
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Місце діяльності	Російська імперія
Напрями діяльності	юридичні науки, право поліцейське, економіка, фінанси

Життєпис

Народився у київській дворянській родині німецького походження. Онук вихідця зі Східної Пруссії Георга-Фрідріха Бунге (1722; тепер Німеччина — 1792; тепер Україна), який у 18 ст. переселився у Київ, заснував у місті першу приватну аптеку і німецьку євангелічно-лютеранську громаду (див. Лютеранство). Батько — ветеринарний лікар Християн-Георг Бунге (1776–1857; тепер Україна), мати — Катерина Миколаївна Ізюмова.

Здобув початкову домашню освіту. Від 1836 навчався у Першій київській гімназії; закінчив із золотою медаллю (1841). Поступив на юридичний факультет університету св. Володимира, який закінчив зі ступенем кандидата законознавства (1845). Від 31.10.1845 — викладач кафедри казенного управління ліцею ім. Безбородька у м. Ніжині. Захистив магістерську дисертацію «Дослідження започаткування торговельного законодавства Петра Великого». 1847 затверджений магістром державного права і професором кафедри.

Від жовтня 1850 переведений в університет св. Володимира на кафедру політичної економії та статистики історико-філологічного факультету: викладав політичну економію, статистику, право поліцейське. 1852 захистив дисертацію «Теорія кредиту» на ступінь доктора політичних наук, затверджений екстраординарним, згодом — професором ординарни (1854). Декан юридичного факультету (14.01–01.07.1867), якому підпорядкували кафедру політекономії та статистики (від 1863). Професор кафедри поліційного (поліцейського) права (1869). Тричі обіймав посаду ректора (1859–1862, 1871–1875, 1878–1880), заслужений ординарний професор (від 1876), почесний член університету св. Володимира (від 8.05.1880).

Очолював Київську контору Держбанку (1862–1866). Заснував у м. Києві кілька приватних кредитних установ. 1874 отримав чин таємного радника. Обіймав посади товариша міністра фінансів (1880), члена комітету фінансів і керуючого Міністерства фінансів (1881), міністра фінансів (січень 1882 — грудень 1886) та одночасно члена Державної ради (усі — Російської імперії). Після відставки з посади міністра призначений головою Комітету міністрів Російської імперії (1887). Віцеголова Комітету Сибірської залізниці (від 1892).

Викладав економічні дисципліни в родинах російських імператорів: синам Олександра ІІ [1863–1864 старшому — цесаревичу Миколі Олександровичу (1843; тепер Росія — 1865; Франція), та майбутньому імператору Олександру ІІІ]; сину Олександра ІІІ (1886–1889 майбутньому імператору Миколі ІІ).

Член-кореспондент [від 1859 за розрядом історико-політичних наук (політична економія та статистика) історико-філологічного відділення], почесний член (1881), ординарний академік (1890) Петербурзької АН.

Помер раптово. За заповітом похований на лютеранській дільниці Байкового кладовища у м. Києві (20.06.1895).

Діяльність

Засновник Київської економічної школи. Виразник інноваційних ідей реформування й удосконалення вищої освіти, соціально-орієнтованого напряму діяльності університетів, організації та вдосконалення освіти професійної і жіночої тощо. Один із організаторів технічних курсів у м. Смілі, школи будівельних справ і ремісничого училища у м. Києві. Виховав плеяду учнів, серед яких Г. Цехановецький, І. Патлаєвський (1839–1883; тепер Україна), Д. Піхно (1853–1913; тепер Україна), А. Антонович.

Автор численних наукових праць у галузі політичної економії, фінансів, статистики, поліцейського права. Його незавершений підручник «Поліцейське право» (Київ 1869, 1877) був першим із цієї дисципліни не лише в університеті св. Володимира, а й Україні післяреформеного періоду загалом. Хоча підручник піддавався критиці, його поява заклала підвалини для зростання нових лідерів Київської університетської школи поліцейського права, таких як А. Антонович та М. Цитович.

Член Історичного товариства Нестора Літописця, Київського юридичного товариства та ін.

Займаючи міністерські посади був прихильником розгортання ліберальних реформ. Зокрема сприяв селянський реформі [зниженню викупних платежів селян; збільшенню податків на цукор, тютюн тощо; розробленню проєкту заснування державного іпотечного банку (див. Іпотека) для сприяння селянам у придбанні землі]; відкриттю Дворянського банку, розбудові залізниць. Проводив політику протекціонізму, урядового фінансування промисловості. Планував запровадити прибутковий податок, який вважав найдоцільнішим. Для імператора Миколи ІІ склав неофіційну записку «Потойбічні нотатки», де виклав власний проєкт перетворення державного управління. Був ініціатором і автором багатьох важливих нормативних актів (зокрема з питань податкової системи, фабрично-заводського законодавства, про працю дітей, підлітків і жінок, фабричну інспекцію тощо).

Діяльність Бунге на посту міністра фінансів зазнавала послідовної критики консервативних сил, зокрема оберпрокурора синоду К. П. Побєдоносцева та його підлеглих. Вченого звинувачували у «нерозумінні умов російського життя, доктринерстві, захопленні згубними західноєвропейськими теоріями».

Нагороди і визнання

Нагороджений орденами Російської імперії: Святого Станіслава 2 го ступеня (1857), Святого Володимира 3 го ступеня (1862), Святого Станіслава 1 го ступеня (1865), Святої Анни 1 го ступеня (1868), Святого Володимира 2-го ступеня (1873), Білого орла (1879), Святого Олександра Невського (1883), Святого Володимира 1 го ступеня (1895). Діамантові знаки до ордена Святого Олександра Невського (1889). Чорногорський орден князя Данила I 1 го ступеня (1883); Бразильський орден Троянди 1 го ступеня (1884); Бельгійський орден Леопольда I, великий хрест (1886).

Київська міська дума обрала Бунге почесним громадянином міста (1880).

Додатково

Проводив гнучку політику стосовно студентів, зокрема, не перешкоджав організації студентських сходок, сприяв створенню студентських їдалень і бібліотек. За його редакцією почав виходити друкований орган університету св. Володимира «Університетські відомості» (рос. «Университетские известия»; від 1861). Брав участь у розробленні проєкту університетського Статуту (1863), який передбачав для університету більшу самостійність і автономію.

Багато читав, власна бібліотека містила сотні праць з політекономії, статистики, правознавства, філософії, історії, педагогіки, географії та інших наук; Бунге називали «міністром-книжником», «книголюбом» та «книгоїдом». Нащадки вченого подарували частину особистої бібліотеки Бунге (5000 одиниць) університету св. Володимира.

Праці

Теория кредита. Киев : Университетская типография, 1852. 324 с.
Письма об изучении политической экономии // Русский вестник. 1857. Т. 11. № 17. Отд. 1. С. 5–64.
Об изменении юридических отношений в России вследствие предстоящего преобразования крепостного права // Отечественные записки. 1858. Т. 119. № 8. Отд. 4. С. 55–69.
Кредит и крепостное право // Русский вестник. 1859. Т. 19. № 2. Отд. 2. С. 125–136.
Письма к читателю о народном образовании // Отечественные записки. 1859. Т. 124. № 5. Отд. 1. С. 75–110.
Курс статистики : в 2 вып. Киев : Университетская типография, 1865.
Основания политической экономии. Киев : [б. и.], 1870. 136 с.
Полицейское право. Киев : Университетская типография, 1873. 358 с.
Банковые законы и банковая политика // Сборник государственных знаний : в 8 т. Санкт-Петербург : Д. Е. Кожанчиков, 1874. Т. 1. С. 67–96.
Государство и народное образование начальное и профессиональное, то есть ученое, реальное и художественное, в Германии, Англии и Франции. Киев : Университетская типография, 1877. 100 с.
Государственное счетоводство и финансовая отчётность в Англии. Санкт-Петербург : Типография Императорской академии наук, 1890. 95 с.
Загробные заметки // Река времен : в 5 кн. Москва : Эллис Лак, 1995. Кн. 1. С. 198–254.

Література

Кованько П. Л. Главнейшие реформы, проведенные Н. Х. Бунге в финансовой. системе России. Киев : Типография Императорского университета св. Владимира, 1901. 448 с.
Коропецький І.-С. Українські економісти ХІХ ст. та західна наука. Київ : Либідь, 1993. 185 с.
Степанов В. Л. Н. Х. Бунге: судьба реформатора. Москва : РОССПЭН, 1998. 389 с.
Усенко І. Б. Бунге Микола Християнович // Антологія української юридичної думки : в 6 т. Київ : Видавничий дім «Юридична книга», 2003. Т. 5. С. 70–73.
М. Бунге: сучасний дискурс / Ред. В. Д. Базилевич. Київ : Знання, 2005. 697 с.
Скопенко В. В., Короткий В. А., Табенська Т. В. та ін. Ректори Київського університету. 1834–2006. Київ : Либідь, 2006. С. 85–89.
Гриценко І. С. Поліцейське право в Університеті Святого Володимира в контексті Поліцейського (адміністративного) права західної Європи // Адміністративне право і процес. 2013. № 2 (4). С. 226–235.
Соломаха А. Г. Поліцейське право у наукових поглядах М. Бунге // Адміністративне право і процес. 2015. № 2 (12). С. 23–36.
Гайдай Т. О. М. Х. Бунге — видатний вітчизняний учений, педагог та державний діяч-реформатор (до 200-річчя від народження) // Історія народного господарства та економічної думки України. 2023. Вип. 56. С. 128–149.

Автор ВУЕ

О. О. Самойленко

Покликання на цю статтю: Самойленко О. О. Бунге, Микола Християнович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бунге, Микола Християнович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.11.2024