Бранль

Бранль (фр. branle — хитання, рух тіла вперед і назад, від branler — рухати, хитатися) — французький веселий, хороводний танець народний раннього середньовіччя, основним рухом якого є похитування.

Зміст

1 Історична довідка і характеристика
2 Бранль в Україні
3 Література
4 Авто ВУЕ

Історична довідка і характеристика

Первісні витоки бранля невідомі. За припущеннями, у 15 ст. він виокремився з бас-дансу, завершальною частиною якого був. За іншими даними, відомий з 12–13 ст. як селянський танець.

Першим описав рухи і характер бранля канонік і композитор Туано Арбо (справжнє прізвище — Ж. Табуро; 1520–1595; Франція) у книзі «Орхезографія та трактат у формі діалогу, за допомогою якого всі люди можуть легко навчитися шляхетному мистецтву танцю та практикувати його» (1589). Згодом бранлю приділяли увагу у підручниках інші хореографи 16 ст., його вивчали у танцювальних школах.

Спочатку танець мав колоподібну або лінійно-шеренгову систему. Пізніше з’явився дуетний бранль. Часто танцювали під акомпанемент волинки або ансамблів інструментів, до яких входили флейта, лютня, тамбурин тощо. Майже завжди танцюристи супроводжували хоровод вигуками або веселим співом. Крім похитування під час танцю, підскакували, притупували, плескали в долоні.

В епоху Відродження з’явилося близько 20 різновидів бранля. Класифікація залежала від провінції побутування (бранль де Пуату, бранль де Бургонь), складності (простий бранль, подвійний), професій виконавців (танець булочників, чоботарів, прачок, селян, військових тощо), пародіювання рухів тварин чи птахів (щурячий, кінний, гусячий). Існував навіть дитячий бранль.

Темп танцю був помірний. Розмір коливався: 2/4, 3/4, 4/4, 6/8. Ритм чіткий з опорою на першу долю такту. Мелодія мала просту лінію, пожвавлену пунктирами та затактами. Переважала форма рондо.

Танець швидко поширювався. В Англії мав назву броул, Італії — брандо, Іспанії — бран. У 16 ст. з’явилися сюїти бранлів. Епоха бароко — розквіт придворного бального бранля. Він набув пишності, урочистості, манірності. Веселі стрибки і притупування замінили численними реверансами, поклонами. Темп став повільним. У більшості випадків танець супроводжувався грою струнного оркестру (наприклад, «24 скрипки короля» при дворі Людовика XIV під керуванням Ж. Б. Люллі). Інколи бранль виконували у поєднанні зі світловими ефектами — феєрверками, свічками, факелами (таку традицію відтворив І. Стравінський у балеті «Агон», 1957). Деякі палацові бранлі отримали назви: «Венера і Завр», «Жорстка доля», «Купідон» тощо.

Ноти бранлів публікували у музичних збірниках.

На початку 18 ст. бранль переродився в інші танці: гавот, пасп’є (пассе-п’є), бурре, куранту. У них з’явилися нові витончені па: шассе, гліссад (обидва — ковзні кроки), «зефірний» (чи «повітряний») крок. Деякі елементи бранля покладено в основу менуету, павани. Ці танці є у спадщині композиторів тієї епохи — Ж.-Ф. Рамо, Ф. Куперена, Л.-К. Дакена, Й. С. Баха, Г. Ф. Генделя та інших.

Бранль в Україні

Бранлі виконували і на балах у маєтках аристократів (див. Аристократія) на теренах України — Потоцьких, Старженських, Чарторийських та інших.

У 2-й половині 20 — на початку 21 ст. спостерігалося відродження бранля та його похідних. По всій Європі відкривали школи старовинних танців. Вони діяли також і в Україні.

У творчості композитори України використовують жанри старовинних західноєвропейських танців. Започаткував цю традицію М. Лисенко в «Українській сюїті у формі середньовічних танців», опус 2 (1867–1869), збагативши кожен танець інтонаційними зворотами з українських народних пісень. Засновника української національної класичної музики наслідують інші митці: В. Косенко, М. Скорульський, І. Шамо, Ф. Надененко (1902, Росія — 1963, тепер Україна), О. Яковчук (нар. 1952, тепер Україна), Ю. Рожавська (1923–1982; тепер Україна), А. І. Рудницький, М. Скорик та інші.

Література

Netti P. The Story of Dance Music. New York : Philosophical Library, 1947. 370 p.
Dolmetsch M. Dances of England and France from 1450 to 1600. 2nd ed. New York : Da Capo Press, 1959. 163 p.
Dance and Instrumental Diferencias in Spain During the 17th and Early 18th Centuries : in 3 vol. Stuyvesant : Pendragon Press, 1992–1994.
Guilcher J.-M. Rondes, Branles, Caroles. Le chant dans la danse. Brest : Centre de recherche bretonne et celtique, 2003. 437 p.
Ілечко М. П. Тенденції розвитку сюїти в творчості українських композиторів: діалог «бароко — ХХ століття» // Молодий вчений. 2018. № 2 (2). С. 513–516.