Борко, Ігор Миколайович

Бо́рко, І́гор Микола́йович (11.06.1961, м. Київ, тепер Україна) — оперний співак (тенор), майстер бельканто, народний артист України (з 2012).

Борко, Ігор Миколайович
Народження	11.06.1961
Місце народження	Київ
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Відзнаки
Ордени	святого Рівноапостольного Князя Володимира Української православної церкви (ІІ ст.), Архистратига Михаїла Православної церкви України
Премії	імені О. Білаша; імені Е. Дестінової; імені Ф. Віньяса; імені В. Белліні

Життєпис

У шкільні роки був солістом дитячого хору «Дзвіночок» (тепер Хорова капела хлопчиків і юнаків «Дзвіночок).

Закінчив музичний факультет Київського педагогічного інституту імені О. М. Горького (1982; тепер Український державний університет імені Михайла Драгоманова) та Національну музичну академію України імені П. І. Чайковського (1998; тепер Національна музична академія України), клас вокалу К. Огнєвого.

Брав участь у майстер-класах Р. Фальтин, професора Берлінської вищої школи музики імені Г. Айслера, та Ф. К. Форті (нар. 1925; Італія), солістки театру «Ла Скала».

Служив в армії в Ансамблі пісні і танцю військ Червонопрапорного Західного прикордонного округу КДБ при РМ СРСР (1982–1984; тепер Академічний ансамбль пісні і танцю України Державної прикордонної служби України).

Згодом працював у Заслуженому академічному українському народному хорі імені Г. Г. Верьовки (1984–1986; тепер Національний заслужений академічний український народний хор України імені Г. Г. Верьовки). 1986–1989 — соліст Державної капели бандуристів УРСР (тепер Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. Майбороди). Працював у Ансамблі пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині (1989–1994). Співав у квартеті «Явір» (1995–1996), був солістом Національного будинку органної та камерної музики України (1999‒2000).

Оперну кар’єру розпочав як соліст Одеського національного академічного театру опери та балету (2000–2001), згодом — соліст Національного академічного театру опери та балету України імені Т. Г. Шевченка (2001–2020).

Упродовж 6 років працював за контрактом у США. Співав на сценах театрів і концертних зал: Бостонського оперного театру (штат Массачусетс), концертної зали «Століття» (м. Вічіта, штат Канзас), Балтиморського оперного театру (штат Меріленд), Центру виконавських мистецтв Кравіса (м. Вест-Палм-Біч, штат Флорида), Центру виконавських мистецтв Серрітоса (м. Серрітос, штат Каліфорнія).

Популяризував українське вокальне мистецтво в численних зарубіжних гастролях, зокрема у Франції, Нідерландах, Іспанії, Бельгії, Німеччині, Данії, Японії, Китаї, Австрії, Угорщині, Канаді, Румунії, РФ, Польщі, Молдові, Азербайджані.

Працює в Національній музичній академії України: викладач кафедри сольного співу (з 2013), доцент, в. о. професора кафедри оперного співу (з 2017). Автор низки наукових статей.

Творчість

Володіє ліричним тенором широкого діапазону, яскравого світлого тембру, який вільно і невимушено звучить у всіх регістрах. Партії у виконанні Борка бездоганно музикальні, з чудовим фальцетом і безмежно теплими верхами. Співак інтерпретує оперні образи з особливою задушевністю, тремтливістю, проникністю.

Виконував оперні партії: Фауст (однойменна опера Ш. Гуно), Герцог, Альфред («Ріголетто», «Травіата» Дж. Верді), Артуро («Пуритани» В. Белліні), Таміно («Чарівна флейта» В. А. Моцарта), Тоніо, Неморіно, Едгар («Дочка полку», «Любовний напій», «Лючія ді Ламмермур» Г. Доніцетті), Рудольф («Богема» Дж. Пуччіні), Надір («Шукачі перлин» Ж. Бізе), Італійський співак («Кавалер троянди» Р. Штрауса), Ленський («Євгеній Онегін» П. Чайковського), Володимир Ігорович («Князь Ігор» О. Бородіна), Берендей («Снігуронька М. Римського- Корсакова). У репертуарі були також партії тенора у «Реквіємі» Дж. Верді та однойменному творі В. А. Моцарта, «9 симфонії» та «Урочистій месі» Л. ван Бетховена, «Te Deum» Г. Берліоза, «Stabat Mater» А. Дворжака, «Meccі» («Коронація Наполеона») Дж. Паїзієлло, «Дзвонах» С. Рахманінова тощо. У концертному репертуарі співака — українські та італійські народні пісні.

Виступав на сценах зарубіжних театрів і концертних зал: Королівського театру «Карре» і концертної зали «Концертгебау» (обидва — у м. Амстердамі), театру «Люксор» у м. Роттердамі (усі три — Нідерланди), Празької державної опери (м. Прага, Чехія), Національної опери Румунії у м. Бухаресті, Театру опери та балету імені О. Дановського у м. Констанці, Румунського національного оперного театру у м. Клуж-Напока (усі три — Румунія); Нового національного оперного театру у м. Токіо (Японія), муніципального театру «Ель Жарді» у м. Фігерас (Каталонія), театру Сервантеса у м. Малазі (Андалузія), Палацу конгресів м. Уески (Арагон; усі три — Іспанія) та інших.

Як соліст брав участь у зйомках музичних фільмів «Музика — моє життя» (1989, режисер Л. Сидорова) і «Мелодія для голосу» (1996, режисер Л. Довгополова).

Записи співака у співпраці з оркестром народних інструментів під керуванням С. Литвиненка (нар. 1942; тепер Україна) зберігаються у фондах АТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (понад 50 записів).

«Ігор Борко - Зелений дубочку, чого похилився».
Джерело ютуб канал «Ukrainian Opera Artists XX-th Century».

«IGOR BORKO - aria Arturo (A te, o cara) - Vincenzo Bellini - "I Puritani "».
Джерело ютуб канал «Різоль Юрій».

«Ігор Борко "Дума про Морозенка"».
Джерело ютуб канал «Різоль Юрій».

«G. Donizetti "Una furtiva lagrima" (L'elisir d'amore -Любовный напиток) Igor Borko».
Джерело ютуб канал «Різоль Юрій».

Нагороди

Лауреат мистецької премії імені О. Білаша (2017), а також міжнародних конкурсів оперних співаків: імені Е. Дестінової (Чехія, 1996, 2-а премія та спеціальний приз чеського радіо); імені Ф. Віньяса (м. Барселона, Каталонія, Іспанія, 1997; 3-я премія); у м. Марманд (тепер регіон Нова Аквітанія, Франція; 1997, диплом і спеціальний приз переможця серед тенорів); імені В. Белліні (м. Рагуза, Італія, 1999; 2-а премія та гастрольний тур по США — виступ у Карнегі-холі). Переможець Міжнародного великого турніру тенорів «Опера у Замку» (Польща, 2003; гран-прі).

Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2016), орденом святого Рівноапостольного Князя Володимира Української православної церкви ІІ ступеня (24.05.2006), Архистратига Михаїла Православної церкви України (01.06. 2021).

Праці

Оперна вокальна інтерпретація як предмет наукового дискурсу // Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Сценічне мистецтво, 2021. № 4(2). С. 109–122.
Особливості української виконавської школи оперного мистецтва в контексті еволюції європейських традицій // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2021. № 4. С. 161–167.
Інваріанти організаційно-економічної бізнесмоделі оперної сцени: історичний дискурс // Вісник Національної академії керівних кадрів культури і мистецтв : наук. журнал. 2024. № 2. С. 384–391. (у співавторстві)

Література

Борко Ігор Миколайович // Почесні імена України — еліта держави : [імідж.-презентац. вид.] / [автор-упоряд. Я. Білейчук]. Київ : Видавництво «Логос Україна», 2013. Т. 2. С. 132–133.
Голинська О. Музичні діалоги // «Музика». 2015. 15 травня. https://mus.art.co.ua/muzychni-dialohy/
Ігор Борко: «Українські пісні супроводжують мене з дитинства» / спілкувався Е. Овчаренко // Слово Просвіти. 2019. 26–31 грудня. С. 14. URL: http://slovoprosvity.org/2019/12/27/ihor-borkoukrains-ki-pisni-suprovodzhuiut-mene-z-dytynstva/
Антонюк В. Кафедра камерного співу — спадкоємиця традицій вокальної школи Київської консерваторії // «Музика». 2022. 4 грудня. URL: https://mus.art.co.ua/kafedra-kamernoho-spivu-spadkoiemytsia-tradytsiy-vokalnoi-shkoly-kyivskoi-konservatorii/

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Борко, Ігор Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борко, Ігор Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 02.09.2026