Бореальна область
Бореа́льна о́бласть (лат. borealis, від грец. Βορέας, Βοῤῥᾶς — північний вітер, Борей) — зоогеографічний ареал Світового океану, розташований між Арктичною областю і Тропічною областю.
Зміст
Загальна характеристика
Вирізнена як окрема область у зоогеографічному районуванні Світового океану; охоплює води помірних широт, має особливі кліматичні умови та фауністичні характеристики.
На відміну від тропічних і приполярних океанічних ареалів Бореальну область характеризує виразна сезонність коливань температур води у діапазоні від +3 до +15 °С. Тому організми, що мешкають у Бореальній області, вирізняються здатністю витримувати значні коливання температур (див. Евритермні види).
Ще одна відмінність від Арктичної області — чергування дня і ночі упродовж усього року, що уможливлює розвиток рослин упродовж більшої частину року, а отже, забезпечення їжею тварин.
Межі Бореальної області змінюються з глибиною. Зокрема, південну межу для субліторальної фауни (шельфової зони морського дна) проводять між 30 і 40° південної широти, що загалом співпадає з середньорічною ізотермою +15 °С, а північна — приблизно відповідає середньорічній ізотермі +4–5 °С. Бореальна область просторово звужується у напрямку з заходу на схід, що пов’язано зі впливом теплих і холодних течій, які зустрічаються біля східних берегів материків Північної Америки та Євразії.
Поверхневі межі Бореальної області умовні, оскільки поступовий перехід до сусідніх областей увиразнює існування проміжних зон, де мешкають одночасно арктичні та бореальні, бореальні та тропічні організми. Такі зони часом називають Субарктичною та Субтропічною областю відповідно.
Фауна Бореальної області не така багата за різноманіттям видів як область тропічних вод. Проте за масштабами продуктивності життя та біомасою Бореальна область — перша з-поміж інших зоогеографічних областей Світового океану.
Найактивнішою ділянкою зі сприятливими для розвитку фітопланктону умовами є смуга сходження теплих і холодних течій («полярний фронт»), де відбувається інтенсивне перемішування всієї товщі води. Відповідно, до цих місць приурочені і скупчення зоопланктону, бентосу і риб. Ця смуга — район інтенсивного морського риболовецького промислу (Ньюфаундлендська банка, узбережні води Ісландії, південна частина Баренцового моря, узбережні води Камчатки).
Назагал у Бореальній області повсюдно поширені: морські ссавці — беззубі кити, дельфінові, тюленеві; з-поміж птахів — алькові, із риби — осетрові та лососеві. Для альгофлори типовими є бурі водорості. Окремо розрізняють амфібореальні ареали поширення певних підвидів морських організмів. Присутні ендеміки.
Характерною особливістю Бореальної зони є чисельність морських птахів, що селяться пташиними базарами.
Фауна
За відмінностями у складі фауни Бореальну область географічно поділяють на атлантичну (Бореоатлантичну, або Північноатлантичну) і тихоокеанську (Бореотихоокеанську, або Північнотихоокеанську) частини (підобласті).
Бореотихоокеанська підобласть
Бореотихоокеанська підобласть охоплює води північної частини Тихого океану від Берингової протоки до 40о пн. ш., зокрема Берингове море, Охотське море і більшу частину Японського моря. Температури вод цієї підобласті значно вищі за температури арктичних вод, проте порівняно холодними є північні та західні ділянки. Так, Берингове та Охотське моря взимку часто вкриваються льодом.
Ця підобласть має багатшу фауну, ніж Бореоатлантична. У тихоокеанській частині розташований центр видоформування і розселення різних груп морських рослин і тварин, зокрема молюсків, ракоподібних і голкошкірих, а з-поміж риб — бичків, морських лисиць, ліпарових.
Специфічними для тихоокеанської частини є певні види бурих водоростей — роду макроцистис та родини ламінарієвих.
Ендемічні види риб представлені далекосхідними лососевими — кетою, горбушею, чавичею. З-поміж ссавців типовими ендеміками для Бореоатлантичної області є вухаті тюлені: північний морський котик, сивуч, каліфорнійський морський лев (усі — тримаються великими колоніями). Поширені й інші види тюленів: тюлень звичайний, кільчастий тюлень (нерпа), морський заєць, смугастий тюлень. З родини куницевих трапляється калан (через цінне хутро практично винищений і охороняється біля Командорських островів). Китоподібні представлені ендеміками південним китом (занесений 2017 до списку зникомих) і сірим китом, а також зубатим китом, смугачем фінвалом, горбачем та ін.
Безхребетні представлені багатьма видами. Відзначають великі розміри голкошкірих — морських їжаків, морських зірок, офіур (див. Офіури або змієхвістки).
Незвичним для регіону є формування колоніальних коралів, представлених як безскелетними восьмипроменевими коралами, м’якоскелетними горгонаріями (див. Рогові корали або горгонарії), так і справжніми мадрепоровими коралами з вапняковим скелетом.
У водах підобласті мешкає значна кількість різних видів риб, зокрема промислових: оселедцеві, тунець, анчоусові. Південніше океанічні води заселяють акула-молот звичайна, скат морський диявол (див. Манта, морський диявол), риби родини кефалевих лобань і піленгас (див. Піленгас, кефаль червоногуба), сардини івасі, мурени, камбала зірчаста. Іхтіофауна Японського моря дуже багата: із 34 рядів, властивих Бореотихоокеанській підобласті, в Японському морі мешкають представники 31 ряду (бл. 600 видів риб).
У межах підобласті дещо відмінна фауна азіатських і американських узбереж тихоокеанських вод.
Серед птахів є циркумполярні види — кам’янка строката, мартин полярний, пухівка горбатодзьоба та ендемічний вид — топорик.
Бореоатлантична підобласть
Бореоатлантична підобласть територіально охоплює північний схід Атлантичного океану, східну частину Гренландського моря, більшість Баренцового моря, Балтійське море, Північне море та Норвезьке море. На води підобласті впливає тепла течія Гольфстрім, вирівнюючи температури поверхні води.
Фауна підобласті бідніша, ендемічних видів менше. Тут трапляються як субтропічні, так і арктичні форми. Ендеміками є тюленеві — тюлень гренландський і тев'як довгомордий, лахтак бородатий, морська свиня звичайна, смугач та гринда з ряду китоподібних. Ще один ендемік — кит біскайський, натепер майже повністю винищений.
Птахи представлені гагаркою, буревісником, чайкою.
Для підобласті характерне різноманіття риб: морський язик, палтус, тріска, пікша, мерланг, сайда, південніше — кефаль, барабулі, губані. Серед найпоширеніших риб — оселедець атлантичний, а в Балтійському морі — салака (див. Салака, балтійський оселедець). Важливе місце в іхтіофауні посідають собачкові, а також скорпени (див. Скорпени, Морські йоржі) та морські окуні, морські півні. Поширена риба промислового значення — тунець скумбрієвий, пеламіда, тунець блакитний.
Ракоподібні представлені омарами, лангустами, крабами, раками-відлюдниками. Із голкошкірих часто трапляються морські їжаки, морські зірки, морські лілії, але без масових скупчень, як на півночі.
Із головоногих водяться восьминоги, каракатиці. Коралових поліпів багато, але рифів вони не утворюють.
Пташині базари в Бореоатлантичній підобласті мають інший склад, ніж на Далекому Сході. Характерні мартини (клуша, мартин сріблястий та ін.), кайри, гагарки, оригінальні види топориків, ендемічна гага. Трапляються гагара полярна, качурки.
Література
- Второв П. П., Дроздов М. М. Біогеографія. Київ : Вища школа, 1982. 240 с.
- Cox C. B. The Biogeographic Regions Reconsidered // Journal of Biogeography. 2001. Vol. 28. № 4. P. 511–523.
- Марисова І. Біогеографія. Регіональний аспект. 2-ге вид., перероб. і допов. Суми : Університетська книга, 2005. 128 с.
- Сологор К. А., Омельковець Я. А. Основи зоогеографії. Луцьк : Вежа, 2008. 148 с.
- Решетило О. Зоогеографія. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. 232 с.
- Holt B. G., Lessard J. Ph., Borregaard M. K. et al. An Update of Wallace’s Zoogeographic Regions of the World // Science. 2013. Vol. 339. № 6115. P. 74‒78.
- Іщук О. В., Світельський М. М., Федючка М. І. та ін. Біогеографія. Херсон : Олді-плюс, 2019. 336 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Холявчук Д. І. Бореальна область // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бореальна область (дата звернення: 11.10.2026).
