Болтенко, Михайло Федорович

Болте́нко Миха́йло Фе́дорович (14.09.1888, с. Осовець, тепер Підляське воєводство, Польща — 06.05.1959, м. Одеса, тепер Україна) — історик, археолог, музеєзнавець, педагог, дослідник пам’яток античних держав Північного Причорномор’я, усатівської археологічної культури, член-кореспондент Берлінської академії наук (з 1927).

Болтенко, Михайло Федорович
Народження	14.09.1888
Місце народження	Осовець
Смерть	06.05.1959
Місце смерті	Одеса
Місце поховання	Одеса
Alma mater	Одеський національний університет імені І. І. Мечникова
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	археологія, всесвітня історія, музейна справа, педагогіка

Життєпис

Народився у сім’ї військового топографа, з 1915 — генерал-майора у відставці. Через характер служби батька родина часто змінювала місце проживання, тому освіту набував у різних гімназіях Російської імперії — в містах Іркутську, Омську (обидва — тепер РФ), Варшаві, з 1904 — в Одесі.

Навчався 1907‒1912 на історико-філологічному факультеті Імператорського Новоросійського університету (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова). Опанував як історико-археологічну, так і лінгвістичну освіту. Окрім української та російської мов, володів латинською, давньогрецькою, французькою, німецькою, англійською, польською та болгарською мовами. Відтоді учителював (викладав класичні мови) у одеських гімназіях.

Одночасно від 1909 опрацьовував археологічні фонди в Одеському міському музеї старожитностей (тепер Одеський археологічний музей НАН України).

У 1909–1913 брав участь у розкопках археологічних античних міст Тіра (тепер на території м. Білгород-Дністровського) та острова Березань під керівництвом професора Е. Р. фон Штерна (справжнє ім’я — Ернст-Валльфрід; 1859, тепер Естонія — 1924, Німеччина).

Під час революційних подій долучився до політичної діяльності. У квітні 1917 року вступив до Конституційно-демократичної партії (кадети) та балотувався від неї до Одеської міської думи.

Від січня 1921 працював на різних посадах у Одеському історико-археологічному музеї: вчений хранитель, зав. відділом рабовласницького суспільства, керівник аспірантури при музеї, директор музею (1930‒1932), заступник директора з наукової частини (1933). Досліджував поселення усатівської археологічної культури. Викладав у Одеському інституті народної освіти (1921‒1923; тепер Південноукраїнський національний педагогічний університет імені К. Д. Ушинського).

Обраний 1926 професором Одеського державного технікуму кінематографії Всеукраїнського кіноуправління (ВУФКУ), читав курси з історії матеріальної культури та мистецтва.

Заарештований 28.01.1934, доправлений до Одеського обласного відділу ДПУ; обвинувачений у зв’язках із контрреволюційними організаціями та шпигунстві на користь іноземних держав (зокрема Японії). 25.05.1934 засуджений до 5 років виправно-трудових робіт. Відбував покарання у Середньобільському радгоспі Далекосхідного виправно-трудового табору (т. з. Дальлаг у структурі ГУЛАГу, тепер Хабаровський край, РФ).

Після звільнення (1939) через заборону мешкати в м. Одесі оселився неподалік від міста. Працював науковим консультантом, а згодом ученим секретарем Одеського історико-археологічного музею. Від 01.09.1939 викладав у Одеському державному університеті (ОДУ, тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова).

Під час Другої світової війни разом із родиною був евакуйований. У липні 1942 — вересні 1943 вчителював у с. Ново-Київка Чкаловської області (тепер Оренбурзька обл., РФ), відтоді приєднався до евакуйованого ОДУ в м. Байрам-Алі (тепер Байрамалі, Туркменістан).

Повернувся 1944 разом із університетом до м. Одеси, продовжив навчальну, наукову, музейно-організаційну діяльність. Рішенням Вченої ради університету М. Болтенку було присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук (1944). Цього ж року отримав звання доцента кафедри загального мовознавства. Завідував кафедрою стародавньої історії та археології ОДУ (1946–1947). Працював старшим науковим співробітником відділу археології Інституту археології АН УРСР (1946–1949; тепер Інститут археології НАН України), досліджував археологічні пам’ятки с. Усатово та о-ва Березані.

Реабілітований 1990.

Діяльність

Науково-археологічна робота

Замолоду здійснив вибір спеціальності під враженням від музею Одеського товариства історії та старожитностей. Першим кроком у науковій роботі стала допомога засновнику Одеської школи археології проф. Е. Р. фон Штерну в укладанні стислого путівника по музею (1908, мав кілька перевидань).

На посаді вченого хранителя Одеського історико-археологічного музею поєднував роботу з колекціями, організацію виставок із польовими дослідженнями археологічних пам’яток; відновлював розгромлені у революційні роки музейні експозиції.

1921 під керівництвом проф. Б. В. Варнеке проводив археологічні розкопки поблизу с. Усатове (тепер Одеського району Одеської області), відкрив пам'ятки культури, що отримала назву усатівської. У 1924‒1931 керував розкопками на о-ві Березані; 1928–1929 фактично перебрав керівництво розкопками в Ольвії (через хворобу начальника експедиції С. С. Дложевського); 1931–1932 за наказом Народного комісаріату освіти УСРР офіційно очолив Ольвійську археологічну експедицію.

Доклав чимало зусиль для повернення в м. Одесу архіву розкопок, які упродовж 1904‒1913 проводив на о-ві Березань проф. Е. Р. Штерн. У результаті його багатолітніх пошуків, підтриманих Наркоматом зовнішніх справ СРСР та Німецьким археологічним інститутом, архів віднайдено в Університеті Галле (ректором якого в останні роки життя був Е. Р. Штерн) та передано М. Болтенку (1928).

Під час розкопок 1924, 1931 та 1933 на місці античних руїн Ольвії, виявив середньовічне поселення 14 ст.

Консультував аспірантів, які вивчали кераміку в Одеському історико-археологічному музеї.

У 1946–1948 продовжив археологічні дослідження в с. Усатовому. Керував археологічними розкопками на о-ві Березань (1946–1951). Дослідивши археологічні пам’ятки, довів гіпотезу про заселення острова ще до заснування давньогрецьких поселень, відкрив там пам’ятки 10–13 ст., що підтвердили значення острова в історії Давньої Русі.

Автор наукових праць з археології, музеєзнавства, пам’яткознавства.

Науково-організаційна робота

Разом із групою науковців виступив 1921 з ініціативою створення Одеського археологічного інституту (вищого навчально-наукового закладу з підготовки фахівців музеєзнавства та археології), який 1922 було приєднано до Одеського інституту народної освіти.

Вів вагому науково-організаційну роботу у складі Одеського товариства історії та старожитностей, Одеської краєзнавчої комісії при Всеукраїнській академії наук (ВУАН; з 1923 — секретар археологічної секції, з 1928 — заступник голови секції). Дійсний член Трипільської комісії Всеукраїнського археологічного комітету при ВУАН (з 1926). Став одним із засновників Одеської філії Всеукраїнської наукової асоціації сходознавства (ВУНАС), що діяла у 1926‒1930.

Учасник Всеукраїнської археологічної наради в м. Києві (1925), Всеукраїнської музейної наради у м. Харкові (1926). Брав участь у роботі Першого (1929), Другого (1930) і Третього (1931) пленумів Українського комітету охорони пам’яток культури, порушував питання збереження усатівських та березанських археологічних пам’яток.

На посаді директора докладав зусиль до перебудови експозиції музею, опікувався розвитком музейної справи.

Організатор Комбінату Чорноморської археологічної експедиції, який координував науково-археологічні дослідження узбережжя Чорного моря (з 1931).

Наукові здобутки вченого високо оцінили в міжнародних наукових колах. 1928 отримав персональне запрошення на конкурс істориків в Оксфордському університеті. Узяв участь в археологічному конгресі в м. Барселоні, відвідав заходи з нагоди святкування 100-річчя Німецького археологічного інституту в Берліні (усе — 1929). Виступив на з’їзді протоісториків у м. Лондоні (1932).

Визнання

Дійсний член Одеського товариства історії та старожитностей (з 1913). Дійсний член Німецького археологічного інституту (з 1927).

На будинку в м. Одесі, де мешкав археолог, за ініціативою Одеського археологічного музею НАН України та Одеського археологічного товариства, встановлено меморіальну дошку (2019). На його честь у м. Олесі перейменовано вулицю.

Згаданий у серії біографічних видань «Миколаївські археологи», презентованої в рамках 23-ї Всеукраїнської виставки-форуму «Українська книга на Одещині» (2023).

Додатково

Переслідування та репресії. Став жертвою радянської політики репресій проти інтелігенції. Анонімний лист до Одеського відділу ДПУ (1931) обвинувачував ученого у причетності до «контрреволюційної організації музейників», що начебто діяла під прикриттям Одеської комісії краєзнавства та була пов’язана зі Спілкою визволення України (СВУ), «українськими націоналістами» та «іншими ворогами радянської влади». Після арешту М. Болтенка (28.01.1934) слідство за кілька місяців змінило напрям — діячу закидали шпигунство на користь Японії. Приводом стало знайомство вченого зі співробітниками Японського консульства в Одесі та зустрічі з консулом наукового й культурного характеру. Ключовою особою у справі обвинувачення Болтенка та фальсифікації доказів став учений секретар Одеського історико-археологічного музею Володимир Фоменко — агент ДПУ під агентурним псевдонімом «Токієць» (1932 заарештований і засуджений до розстрілу). Важкі умови перебування в таборах підірвали здоров’я вченого, отримав другу групу інвалідності (1936). Прохання про умовно-дострокове звільнення було відхилено. Перебував під загрозою нового слідства у справі «Восток» (пов’язане з діяльністю чергової «шпигунської організації»), проте через стан здоров’я уникнув допитів. Після звільнення на клопотання про перегляд його справи і скасування судимості (1949) отримав відмову. До реабілітації не дожив.

Праці

• Кераміка з Усатова // Трипільська культура на Україні. 1926. Вип. 1. С. 8‒30.
• До питання про час виникнення та назву давнішої йонійської оселі над Борисфеном // Вісник Одеської комісії краєзнавства. Секція археології. 1930. № 4‒5. С. 47–48.
• Стародавня руська Березань // Археологія. 1947. Т. 1. С. 39‒51.
• Про назву острова Березань // Вісті Одеського державного університету. 1949. Т. 2. Вип. 3. С. 35–38.
• Розкопки на острові Березані в 1946 р. // Археологічні пам’ятки УРСР. 1949. Т. 2. С. 31‒38.
• Епіграфічні замітки. CIG, v. II, п 2056-е. І. Проксенія херсонеського громадянина, знайдена в Томі // Материалы по археологии Северного Причерноморья. 1959. Вып. 2. С. 164‒166.
• Исторические судьбы острова Березани // Записки Одесского археологического общества. 1960. Т. 1. С. 38‒46.

Література

1. Нестуля О. О. Реабілітація прийшла посмертно (М. Ф. Болтенко) // Репресоване краєзнавство (20 — 30-і роки) / Гол. редкол. П. Т. Тронько. Київ : Рідний край, 1991. С. 146‒154.
2. Мезенцева Г. Дослідники археології України. Чернігів : Сіверянська думка, 1997. 228 с.
3. Маньковська Р. Болтенко Михайло Федорович // Українські історики ХХ століття: біобібліографічний довідник : в 3 вип. Київ : Інститут історії України НАН України, 2003. Вип. 2. Ч. 1. С. 27‒28.
4. Охотников С. Б. Археология в Одессе. 185 лет Одесскому археологическому музею (1825–2010). Одеса : СМИЛ, 2010. 158 с.
5. Котенко В. Історія української археологічної керамології (1918–1953). Опішне : Українське Народознавство, 2018. 240 с.
6. Гриськов А. Дослідник найсивішої давнини // Чорноморські новини. 2023. URL: https://chornomorka.com/archive/22459/a-16958.html

Автор ВУЕ

С. С. Павленко

Покликання на цю статтю: Павленко С. С. Болтенко, Михайло Федорович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Болтенко, Михайло Федорович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.02.2025