Бове, Данієль

Бове́, Даніє́ль (італ. Bovet, Daniel; 23.03.1907, с. Флер’є, тепер муніципалітет Валь-де-Траверс, кантон Невшатель, Швейцарія — 08.04.1992, м. Рим, Італія) — біохімік, фізіолог, фармаколог, лауреат Нобелівської премії з фізіології або медицини (1957), іноземний член Американської академії мистецтв і наук (з 1960), Лондонського королівського товариства (з 1962), Французької академії наук (з 1964).

Бове, Данієль (Bovet, Daniel)
Народження	23.03.1907
Місце народження	Флер'є
Смерть	08.04.1992
Місце смерті	Рим
Alma mater	Женевський університет
Місце діяльності	Італія
Напрями діяльності	біохімія, фізіологія, фармакологія

Життєпис

Народився в сім’ї професора психології Женевського університету, мав трьох сестер. Рідними мовами від народження були французька мова та (завдяки педагогічним інноваціям батька) есперанто.

Середню освіту здобув у м. Женеві. 1927 закінчив факультет природничих наук Женевського університету. 1929 здобув ступінь доктора наук за дисертацію з зоології та порівняльної анатомії.

1929‒1947 працював у Інституті Пастера в м. Парижі: асистент хіміка й фармаколога Е. Фурно (1872–1949, Франція), керівника лабораторії хіміотерапії (з 1929); керівник лабораторії (з 1939).

Прийняв запрошення переїхати до Італії та заснувати лабораторію хіміотерапевтичних засобів у Вищому інституті здоров’я у м. Римі (провідна науково-дослідна установа в галузі охорони здоров’я та медицини), яку й очолював 1947–1964. Отримав італійське громадянство (1947).

Упродовж 1964‒1971 працював професором фармакології в Університеті Сассарі (обл. Сардинія, Італія). 1969‒1971 очолював лабораторію психобіології та психофармакології Національної дослідницької ради (громадська організація з підтримки наукових і технічних досліджень, діє з 1923). Від 1971 — професор Римського університету ла Сап’єнца. 1982 вийшов на пенсію.

Наукова діяльність

У 1930-х в Інституті Пастера досліджував сульфаніламіди. 1935 уперше показав антибактеріальну дію пронтозилу (синтетичний препарат із групи сульфаніламідів) in vitro (з лат. — у склі, тобто у пробірці) та розкрив механізм його антистрептококової дії в організмі. Брав участь у відкритті бактеріостатичної активності сульфаніламідів та їхніх похідних. Результати цього відкриття проклали шлях для терапії сульфаніламідами стрептококових (див. Стрептокок), пневмококових (див. Пневмокок) та інших інфекцій.

1937 створив перший антигістамінний засіб, ефективний у лікуванні алергічних реакцій (тімоксідиетиламін, який, проте, був надто токсичним). Це відкриття сприяло розробці першого нетоксичного антигістамінного препарату для людини (1942) та його впровадженню як лікарського засобу (піриламін, 1944).

Ще до переїзду в м. Рим досліджував міорелаксантну дію кураре (здійснив подорож до Бразилії, де вивчав застосування цієї речовини індіанцями), винайшов (разом із дружиною) перший синтетичний аналог кураре — галамін.

У Вищому інституті охорони здоров’я в м. Римі колектив учених під його керівництвом вів пошук надійних та недорогих синтетичних міорелаксантів (альтернативних кураре). До 1954 створив бл. 400 аналогів, з-поміж яких найширшого застосування набув сукцинілхолін (синтезований Бове 1949, уведений в клінічну практику 1951). Вивчав різні аспекти дії симпатолітиків, шукав нові препарати для зниження артеріального тиску, розладів симпатичної нервової системи тощо.

Опублікував понад 300 праць з біології, загальної фармакології, хіміотерапії, фармакології симпатичної нервової системи, терапії алергічних станів; присвячених питанням синтезу антигістамінних препаратів, дії сульфаніламідів, кураре та курареподібних препаратів тощо. Важливі аспекти цих досліджень висвітлені в книзі «Хімічна структура і фармакодинамічна активність ліків для вегетативної нервової системи» (1948, у співавт.). Автор науково-популярної книги «Перемога над мікробами: історія одного відкриття» (1991).

Був членом різних наукових товариств в Італії, Франції, Великій Британії, США, Бразилії, Аргентині та Індії.

Нагороди та премії

Нобелівську премію здобув «за відкриття, пов’язані із синтетичними сполуками, які пригнічують дію певних речовин в організмі, та особливо їхню дію на судинну систему та скелетні м’язи».

Кавалер ордена Почесного легіону (1946). Великий офіцер (1959), Кавалер Великого хреста (1966), ордена «За заслуги перед Італійською Республікою».

Мав почесні ступені від університетів Палермо, Ріо-де-Жанейро, Женеви, Монпельє, Парижа, Нансі, Праги та Страсбурга. Нагороджений преміями: Плантамура від факультету природничих наук Женевського університету (1934), М. Дамуретта від Академії наук Інституту Франції (1936), Генерала Муто від Італійської академії наук (1941), Камерона (Единбурзький університет,1949), Бюргі (Бернський університет, 1949) та ін. Золота медаль Університету Лідса (1952); мав інші нагороди.

Додатково

Біограф А. Оліверіо схарактеризував ученого як «швейцарця за народженням, француза за науковою освітою та італійця за власним вибором», «громадянина Європи».

У м. Парижі Бове познайомився з Філоменою Нітті (донька політика, державного діяча, колишнього прем'єр-міністра Італії Ф. С. Нітті), побралися 1938. Дружина стала відданою науковою соратницею чоловіка, разом з ним провадила експериментальні дослідження, була співавтором його праць.

Праці

Une chimie qui guérit : Histoire de la découverte des sulfamides. Paris : Payot, 1988. 322 р.
Vittoria sui microbi. Storia di una scoperta. Torino : Bollati Boringhieri,1991. 284 р.
У с п і в а в т. — Structure et activité pharmacodynamique des médicaments du système nerveux végétatif: adrénaline, acétylcholine, histamine et leurs antagonists. Bâle : Karger, 1948. 849 р. *Curare and curare-like agents. Amsterdam : Elsevier Publishing Co., 1959. 478 р.
Relations between avoidance and activity: A diallel study in mice // Behavioral Biology. 1972. Vol. 7. Is. 5. P. 733–742.

Джерела

Bovet, Daniel // ІSS. it. URL: https://arch.iss.it/detail/IT-ISS-EACCPF0001-000039/bovet-daniel
Daniel Bovet. Facts // The Nobel Prize. URL: https://www.nobelprize.org/prizes/medicine/1957/bovet/biographical/

Література

Bignami G. (ed.) Ricordo di Daniel Bovet // Annali dell'Istituto Superiore di Sanità. 1993. Vol. 29. Is. 1. P. 1‒104.
Shampo M. A., Kyle R. A. Daniel Bovet — Nobel Laureate in Medicine // Mayo Clinic Proceedings. 1999. Vol. 74. Is. 10. P. 1016.
Oliverio А. Daniel Bovet, 23 March 1907 – 8 April 1992 // The Royal Society. 1994. URL: https://royalsocietypublishing.org/doi/10.1098/rsbm.1994.0004
Cozanitis D. A. Daniel Bovet, Nobelist: muscle relaxants in anaesthesia: The role played by two neglected protagonists // Wiener Medizinische Wochenschrift. 2016. Vol. 166. Is. 15. 487–499.