Боберський, Іван Миколайович

Бобе́рський, Іва́н Микола́йович (14.08.1873, c. Доброгостів, тепер Дрогобицького району Львівської області, Україна — 17.08.1947, м. Тржич, тепер Гореньський регіон, Словенія) — педагог, фундатор, теоретик і практик, популяризатор спортивного руху на Галичині, член Наукового товариства ім. Шевченка (1902–1904).

Боберський, Іван Миколайович
Народження	14.08.1873
Місце народження	Доброгостів
Смерть	17.08.1947
Місце смерті	Тржич
Напрями діяльності	фізичне виховання та спорт

Життєпис

Народився в сім’ї греко-католицького священника, був старшим із восьми дітей. Походив з давнього шляхетсько-священницького роду з Бойківщини.

Навчався у Народній школі м. Самбора (1879–1883), цісарсько-королівській самбірській гімназії (1883–1891). Закінчив філософський факультет Львівського університету (1895; тепер Львівський національний університет імені Івана Франка).

Удосконалював знання з німецької філології в університетах міст Граца (1895–1897) та Відня (1897–1898). У м. Граці був членом українського товариства «Русь» і захопився фізичною культурою. У м. Відні пройшов однорічний курс і склав іспит з фаху вчителя фізкультури середньої школи.

Подорожував Францією, Швецією, Німеччиною, Чехією (1898–1899), ознайомився з роботою осередків фізкультури та вивчив нові форми та методи фізичного виховання. Цікавився різними методиками «тіловиховання» та спорту, зокрема ідеями та напрацюваннями Я. Фрідріха (1778–1852; тепер Німеччина) та засновника чеського «Сокола» М. Тирша (1832; тепер Чехія — 1884; тепер Австрія).

Після повернення до Галичини працював у цісарсько-королівській гімназії імені Франца Йосифа у м. Дрогобичі заступником учителя, а згодом учителем. У гімназії викладав німецьку мову, завідував німецькомовною бібліотекою. Вів уроки гімнастики в 1–6-х класах, де вперше запровадив досі невідомі або малознані в українському середовищі ігри, зокрема, футбол.

Мешкав у м. Львові (1900–1918). Викладав з 1901 німецьку мову та класичну філологію, а з 1903 — фізкультуру у Першій академічній гімназії (називав фізкультуру «руханкою»). Активно впроваджував засади фізичного виховання («тіловиховання») серед педагогів. Водночас викладав німецьку мову та фізкультуру в гімназії сестер василіянок.

З початком Першої світової війни долучився до формування легіону Українських січових стрільців, 1914 увійшов до складу Бойової управи стрілецтва. Член Головної української ради, згодом Загальної української ради (від 1915), був скарбником Української бойової управи (1914–1918). Працював референтом пропаганди у відділі військової преси Державного секретаріату ЗУНР (1918–1919).

1919 за дорученням Державного секретаріату ЗУНР — ЗОУНР виїхав повноважним представником до США, у листопаді 1920 — до Канади для організації допомоги стрілецькому війську, пізніше став представником Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді.

Від 1932 мешкав у Югославії, у словенському м. Тржичі.

Відвідав Зимові Олімпійські ігри 1936 у м. Гарміш-Пантеркірхен та Літні Олімпійські ігри 1936 у м. Берліні (обидва — Німеччина), з яких надіслав низку репортажів до журналу «Сокільські Вісти» та газети «Діло».

Останні роки життя хворів на туберкульоз. Похований на кладовищі у м. Тржичі.

Спортивна діяльність

Спортивною діяльністю активно розпочав займатися під час роботи у Першій академічній гімназії у м. Львові. У червні 1901 був одним із засновників гуртка для підготовки вчителів гімнастики. Згодом в гуртку відкрився також жіночий відділ, де жінок навчали катанню на ковзанах, гімнастики з елементами хореографії.

Заснував у гімназії «Український спортивний гурток» («Український спортовий кружок»; 1906), членами якого були учні пʼятих класів. У березні 1909 гурток поділили на сім відділень, зокрема й футбол, було утворено футбольну команду УСК. У вересні 1909 Боберський запросив колишнього гравця чеського футбольного клубу «Славія» В. Льомоза (1886–1930; тепер Чехія), який проводив навчальні тренування з командами УСК.

Спортивна діяльність Боберського пов’язана також із Спортивним товариством «Сокіл», членом якого він став у жовтні 1901. У листопаді 1901 Боберського обрано другим заступником голови товариства, у серпні 1908–1918 був головою товариства та його центрального осередку «Сокіл-Батько». Довкола товариства гуртувалися гнізда-осередки в містах та селах Галичини. У 1914 їх налічувалося вже 974, майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства.

З метою популяризації спорту на Галичині Боберський регулярно проводив показові заняття, брав участь у міжнародних конгресах, Всесокільських злетах тощо. Серед активних членів Товариства «Сокіл-Батько» були сини І. Франка.

Для популяризації футболу в Галичині запросив до Львова футбольну команду УСТ «Поділля» з Тернополя. Товариський матч між «Україною» та «Поділлям» відбувся на стадіоні «Тор циклістів» («Велотрек») i завершився з рахунком 1:1.

В Австро-Угорщині українські діти не могли займатися спортом, оскільки їх не приймали у польські та єврейські спортивні клуби, у чиїй власності були спортивні майданчики. Тому за особистої ініціативи Боберського Товариство «Сокіл-Батько» купило земельну площу «Тору циклістів» для спорудження стадіону у м. Львові, який отримав назву «Український город». Товариство взяло позику і для збору коштів випустило спеціальні картки.

На стадіоні від 1911 відбувалися спортивні, гімнастичні та інші українські заходи, свята. 10.09.1911 на стадіоні проведено І Сокільський здвиг. 28.06.1914 відбувся «Шевченківський здвиг» — грандіозна маніфестація січових та стрілецьких товариств Галичини: «Українського Січового Союзу», «Львівської повітової Січі» та «УСС ІІ»; «Сокола-Батька». Багатотисячна колона пройшла вулицями центру міста до стадіону, де відбувалися вправи січовиків та спортсменів.

Восени 1911 Боберський ініціював проведення у м. Львові великих змагань з різних видів спорту, в яких брали участь представники численних тоді спортивних українських товариств Галичини (своєрідної локальної олімпіади). Назвали їх «Запорожськими ігрищами», щоб підкреслити поєднання древньоруських та козацьких спортивних традицій. Змагалися в стометрівці, бігу на англійську милю (1609 м), стрибках у висоту та довжину, метанні списа і диску. Переможці отримали своєрідні медалі, де були викарбувані досягнення спортсмена. У червні 1914 відбулися ще одні «Запорожські ігрища». Перша світова війна перервала традицію. Ігри відновилися 1923 за участю 73 спортсменів і відтоді проводилися регулярно до початку Другої світової війни.

Боберський був теоретиком спортивної справи. Редагував львівські спортивні журнали: «Вісти з Запорожа», «Сокільські вісти», «Січові вісти» і був автором статей. Уклав низку підручників і методичних посібників: «Забави й гри рухові» (1904–1905), «Копаний мʼяч» (1906), «Значення руханкових товариств» (1909) та інші.

Намагався упорядкувати українську спортивну термінологію, знайти українські відповідники назв різних видів спорту. Зокрема, запропонував такі терміни: «ситківка» (теніс), «відбиванка» (волейбол), «копаний м’яч» (футбол), «наколесництво» (велосипедний спорт), «кошиківка» (баскетбол), «гаківка» (хокей), «лещетарство» (лижний спорт), «стусан» (бокс), «булавка» (метальна граната) тощо, а також український відповідник слова «спорт» — «змаг». Займався активним впровадженням цієї термінології та цих видів спорту на Галичині.

Громадська діяльність

У США й Канаді провадив громадську та журналістську діяльність.

Зібрав 50 тис. канадських доларів для Українського Червоного Хреста. Читав лекції з історії та географії України, редагував українські часописи в Канаді. Від січня 1925 Боберський представляв у Канаді львівське Товариство опіки над українськими емігрантами. Очолював Товариство опіки імені св. Рафаїла. Основна діяльність канадської філії припала на 1925–1931.

Брав активну участь у житті української діаспори. У США долучився до популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю В. Авраменка в Нью-Йорку, займався збором матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі.

За його редакцією вийшли альманахи «Нове поле» (1927), «Прерія» (1928), «Кленовий лист» (1929). Статті публікував як в українських періодичних виданнях США і Канади, так і у львівських газетах «Діло», «Нова Зоря» тощо. Боберський зібрав велику колекцію фотографій, подарував книги, малюнки і фото Товариству опіки над українськими переселенцями імені Святого Рафаїла в Канаді (нині зберігається в бібліотеці його імені у м. Вінніпезі).

Нагороди та визнання

11.09.1911 громадськість Львова вручила Боберському срібну булаву, як символ проводу, а також надала йому почесний титул «Батько української фізичної культури».

Ім’я Боберського присвоєне Дрогобицькій дитячо-юнацькій спортивній школі (2013), Львівському державному університету фізичної культури (2019).

Львівська обласна рада оголосила на Львівщині 2013 роком Боберського.

Пам’ятні дошки на честь Боберського відкрито у головному корпусі Львівського державного університету фізичної культури (2016) та в м. Тржич (2020).

Додатково

Серед творчої спадщини Боберського на особливу увагу заслуговують його афоризми. Вони широко використовувалися у різних виданнях, на відзнаках, прапорах, листівках, зверненнях та відозвах.

Цитата

«Школа без подвіря, без грища, бев рухівнї є закладом, в якім молоде тїло ученика робить ся кулявим, горбатим, короткозорим, сухітничим і тупоумним. Науковий плян мусить добороти ся до сеї основи, що не тільки історія, математика, латина, грека підносять вартість чоловіка, але також рисунки, музика, руханка, ручні роботи, рухові гри і спорт. Хто погляне безсторонним оком на скривлені, безсильні, боязкі, короткозорі постати учеників, сей мусить признати, що зайшла якась похибка в доборі предметів і виховуючих середників. Проймає мене моральний і тїлесний біль, коли виджу новий шкільний будинок з маленьким подвірцем, а до того при порошній, оживленій улици. Молодїж сидить шість до сім годин у вузких лавках, засуджена на “приличну” нерухливість, в шкільній задусї, серед оглушаючого уличного галасу. В перервах проходжуєть ся дещо по задушних, темних, вузких коритарях. Нема тут простору, нема сонця, нема воздуху, нема спокою»
(Боберський І. Нові шляхи до тїлесного вихованя. Львів: Накладом «Сокола-Батька», 1911. 8 с.).

Праці

Забави і гри рухові. Львів : Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1904. 31 с. *Ситківка. Львів : накладом товариства «Сокіл», 1909. 47 с.
Забави і гри рухові. Часть ІІ. Вісїмнайцять гор мячевих. Львів : Накладом товариства «Сокіл», 1905. 29 с. *Забави і гри рухові. Часть ІІІ. Копаний мяч. Львів, в друкарні Наукового товариства імені Шевченка: Накладом товариства «Сокіл», 1906. 36 с.
Копаний м’яч. Львів : Накладом товариства «Сокіл», 1906. 36 с.
Нові шляхи до тілесного виховання. Львів : накладом «Сокола-Батька», 1911. 8 с.
Рухові забави та ігри. Нью-Йорк : Накладом «Січового Базару», 1917. 72 с.
Рухові забави і гри. Львів : Накладом «Сокола-Батька», 1923. 87 с.
Помічення про англійський пласт. Львів : Видавець Сокіл-Батько, 1939. 18 с.

Література

Сова А., Тимчак Я. Іван Боберський – основоположник української тіловиховної і спортової традиції. Львів : Львівський державний університет фізичної культури ; Апріорі. 2017.
Сова А. Іван Боберський: суспільно-культурна, військово-політична та освітньо-виховна діяльність : монографія. Львів : Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України ; Львівський державний університет фізичної культури імені Івана Боберського ; Центр незалежних історичних студій, 2019. 512 с.
Українська тіловиховна традиція / Гол. ред. Андрій Сова. Львів, 2020. Вип. 1. 128 с.
Сова А. Афоризми професора Івана Боберського // Країна Спорту. Студентський часопис ЛДУФК. Спецвипуск: Рік Івана Боберського на Львівщині. Львів, 2013. С. 7.
Біографія І. М. Боберського // Видатні педагоги України та світу. Державна науково-педагогічна бібліотека України ім. В. О. Сухомлинського. URL: https://dnpb.gov.ua/ua/informatsiyno-bibliohrafichni-resursy/vydatni-pedahohy/boberskyy-i-m/biohrafiya/.
1873 – народився Іван Боберський, фундатор спортивного руху на Галичині // Український інститут національної пам’яті. URL: https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/serpen/14/1873-narodyvsya-ivan-boberskyy-fundator-sportyvnogo-ruhu-na-galychyni. # Іван Миколайович Боберський // Вікова спадщина Дрогобиччини. URL: https://drohobychyna.com.ua/section/osobistosti/ivan-mikolayovich-boberskiy/.
«Відомі львів’яни». Іван Боберський // Перший Західний. URL:https://www.youtube.com/watch?v=DKcXm0N1dnY.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Боберський, Іван Миколайович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Боберський, Іван Миколайович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.12.2025