Бліє, Бертран

Бліє́, Бертра́н (фр. Blier, Bertrand;14.03.1939, м. Булонь-Б'янкур, тепер регіон Іль-де-Франс, Франція — 20.01.2025, м. Париж, Франція) — кінорежисер, сценарист, письменник. Писав французькою мовою.

Бліє, Бертран (Blier, Bertrand)
Народження	14.03.1939
Місце народження	Булонь-Б’янкур
Смерть	20.01.2025
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Париж
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	кіномистецтво

Відзнаки
Премії	Оскар, Сезар, Срібне вітрило

Життєпис

Народився в акторський сім’ї. Виріс у артистичному середовищі, рано захопився кіно. Навчався у ліцеї Клода Бернара в м. Парижі, здобув ступінь бакалавра. Одним з учителів ліцею був письменник Ж. Грак (1910–2007; Франція).

Починав творчий шлях як асистент режисера у фільмі «О, що за мамбо» (1959, режисер Дж. Беррі). Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х працював асистентом режисерів Крістіана-Жака (1904–1994; Франція), Ж. Деланнуа та Ж. Лотнера (1926–2013; Франція).

Став відомим після знятого чорно-білого документального фільму «Гітлер? Не знаю такого» (1963). Фільм складається з одинадцяти інтерв’ю з молодими людьми (віком 15–22 років) різного соціального походження. Режисер показав невігластво та байдужість молоді, особливо у питаннях політики та історії. Фільм став провісником народження соціальної документалістики. Він був заборонений для перегляду особами молодше 18 років і вилучений з програми Каннського кінофестивалю.

Перший повнометражний художній чорно-білий фільм Бліє «Якби я був шпигуном» (1967) не мав комерційного успіху. Режисер ще не знайшов власного стилю. Він зняв фільм на сюжет однієї зі шпигунських історій. Відтоді працює в кіно як сценарист і режисер.

Творчість

Упродовж кар’єри Бліє досліджував широкий спектр тем, від драматичної комедії до соціальної сатири, включно з романтикою та фентезі.

Режисер-нонконформіст часто вдавався до цинізму, абсурду чи навіть провокації для ілюстрації власного бачення навколишнього світу. Під впливом руху «Французька нова хвиля» розробив кінематографічний підхід, який поєднував чорну комедію, соціальну сатиру та дослідження складних людських відносин.

Сценарист і автор діалогів для своїх фільмів (за винятком «Якби я був шпигуном...»), автор успішних романів, які екранізував для кіно. Бліє також завжди майстерно вибирав виконавців ролей для своїх фільмів. Творчість режисера порівнюють з театром абсурду. Дослідники виокремили кілька характеристик абсурду в фільмах Бліє: використання невідповідних сюжетів і відчуження аудиторії або відмова від традиційного вирішення конфліктів і розвитку персонажів.

Завдяки унікальному, сміливому та часто суперечливому стилю Бліє став символічною фігурою французького кіно та вплинув на багатьох сучасних режисерів.

Похований на цвинтарі Монмартр.

Творчий доробок

Фільм «Вальсуючі» (1974) привніс новий тон у французьке кіно. Провокаційна чорна комедія розповідає про свободу та безтурботність молодості, пригоди двох молодих дрібних злочинців Жан-Клода та П’єро, яких зіграли Ж. Депардьє та П. Девер. Вони подорожують Францією з метою уникнути в’язниці та знайомитися з дівчатами. Фільм режисер зняв за власним однойменним романом. Стрічка водночас шокувала й зачарувала глядачів та критиків, викликала жваву полеміку через свій незвичайний тон і зображення сексуальності. Фільм отримав визнання й досяг комерційного успіху (понад 5 млн переглядів і четверте місце на подіумі національного прокату 1974), він утвердив Бліє як одного з найоригінальніших режисерів покоління.

Відтоді Бліє зняв інші успішні фільми, серед них «Приготуйте ваші носовички» (1978), який отримав премію «Оскар» як найкращий фільм іноземною мовою, нагороду американського Національного товариства кінокритиків як найкращий фільм року (1978) і французьку кінопремію «Сезар». Газета «Нью-Йорк таймс» («The New York Times») включила фільм до списку 1000 найкращих фільмів усіх часів. Фільм був показаний на Нью-Йоркському кінофестивалі та мав успіх у США. Головні ролі зіграли Ж. Депардьє та П. Девер.

Стиль фільму «Холодні закуски» (1979) позначений сюрреалізмом (близьким до фільмів Л. Бунюєля й театру абсурду) та чорним гумором. Головний комічний ефект — у невідповідності очікуваного й того, що відбувається на екрані (критики знаходили у цьому суголосність з творами Б. Віана та Р. Кено).

Стрічка «Наша історія» (1984) не мала успіху в прокаті, але була відзначена двома преміями «Сезар»: виконавець головної ролі А. Делон — за найкращу чоловічу роль та Бліє — за найкращий оригінальний сценарій. А. Делон зіграв незвичну для себе роль — самотнього алкоголіка.

Фільм «Вечірня сукня» (1986) продовжив низку сюрреалістично-бунтарських комедій, він кидає виклик ставленню суспільства до гомосексуалізму. На Каннському кінофестивалі виконавець головної ролі М. Блан (нар. 1952; Франція) отримав приз за найкращу чоловічу роль.

Міжнародне визнання здобула стрічка «Надто гарна для тебе» (1989), присвячена темам кохання та зради; відзначена «Золотою пальмовою гілкою» на Каннського кінофестивалю. Цей фільм, високо оцінили критики за оригінальну режисуру та гру Ж. Депардьє.

Серед фільмів режисера: драматична комедія «Дякую, життя!» (1991), комедія-фарс «Раз, два, три.. замри» (1993), драма «Чоловік мого життя» (1996), сатира на світ шоу-бізнесу за участі кінозірок, що грають самих себе, «Актори» (2000), драма за власною п’єсою «Відбивні» (2003), комедії «Скільки ти коштуєш?» (2005) та «Шурхіт кубиків льоду» (2010), сатирична комедія «Винятковий маршрут» (2019).

Режисер багаторазово співпрацював з акторами: Ж. Депардьє — 8 фільмів, Ж. П. Мар’єлем (1932–2019; Франція) — 4 фільми, П. Девером — 3 фільми. Він зняв у 3 фільмах свого батька Бернара Бліє (1916, Аргентина — 1989, Франція).

Митець також є автором кількох літературних творів, зокрема автобіографічного роману про дитинство «Слабкі бронхи» («Fragile des bronchi»; 2022).

Нагороди та визнання

Лауреат премій «Срібне вітрило» Міжнародного кінофестивалю у м. Локарно (1963) за фільм «Гітлер? Не знаю такого», «Оскар» (1979) за фільм «Приготуйте ваші носовички», «Сезар» за найкращий сценарій (1980 і 1985) за «Холодні закуски» та «Нашу історію», Гран-прі Каннського кінофестивалю (1989), «Сезар» за найкращий фільм, найкращу режисуру та найкращий сценарій (1990), усе — за «Надто гарна для тебе», Гран-прі Європейської академії та «Бронзовий кінь» Стокгольмського міжнародного кінофестивалю (1993), обидві — за «Раз, два, три… замри», Почесної премії Стамбульського міжнародного кінофестивалю (1998), Премії Анрі Жансона Товариства драматичних авторів і композиторів (2001), премії «Срібний Святий Георгій» Московського міжнародного кінофестивалю (2006) за «Скільки ти коштуєш?», нагороди «Золота зірка кіно» Французької академії кінопреси за найкращий сценарій (2011) за «Шурхіт кубиків льоду».

Твори

Beau père. Paris : France Loisirs, 1983. 224 p.
Les Côtelettes. Paris : Actes Sud, 1997. 62 p.
Existe en blanc. Paris : Robert Laffont, 1998. 252 p.
Pensée et répliques. Paris : Cherche Midi, 2015. 185 p.
Les Valseuses. Paris : ‎Seghers, 2022. 448 p.
Fragile des bronches. Paris : ‎Seghers, 2022. 184 p.

Література

Jeancolas J.-P. Le cinema des Francais: la Ve Republique, 1958–1978. Paris : Stock, 1979. 477 p.
Haustrate G. Bertrand Blier. Paris : Edilig, 1988. 126 p.
Une histoire du cinéma français / La direction de Cl. Beylie. Paris : Larousse, 2000. 278 p.
Harris S. Bertrand Blier. Manchester : Manchester University Press, 2001.176 p.
Roussel V. Bertrand Blier, cruelle beauté. Paris : Marest, 2020. 352 p.

Автор ВУЕ

С. В. Глухова

Покликання на цю статтю: Глухова С. В. Бліє, Бертран // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бліє, Бертран (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 14.06.2024