Берут, Болеслав

Бе́рут, Боле́слав (пол. Bierut, Bolesław; справжнє прізвище — Бернацький (Biernacki); псевдоніми: Яновський, Іванюк, Томаш, Беньковський, Рутковський; 18.04.1892, с. Рури Єзуїцьке поблизу м. Люблін, тепер Польща — 12.03.1956, м. Москва, тепер РФ) — політичний та державний діяч. Президент і голова Державної Ради Республіки Польща (з 1949 — Польської Народної Республіки, ПНР).

Берут, Болеслав (Bierut, Bolesław)
Псевдоніми	Яновський, Іванюк, Томаш, Беньковський, Рутковський
Справжнє прізвище	Бернацький
Народження	18.04.1892
Місце народження	Рури Єзуїцьке
Смерть	12.03.1956
Місце смерті	Москва

Життєпис

Народився в селянській родині. Отримав неповну середню освіту. Виключений зі школи за участь у виступах проти примусової русифікації викладання. Навчався в ремісничому училищі.

З 1912 брав участь у революційному русі. Був членом лівого крила Польської соціалістичної партії (ПСП-лівиця). З грудня 1918 — член Комуністичної робітничої партії Польщі (КРПП, з 1925 — Комуністична партія Польщі, КПП). 1915–1919 працював у робітничих кооперативах міст Любліна та Варшави. 1919–1926 — на еміграції в Радянській Росії. 1926–1927 — член Виконавчого комітету повітової партійної організації КПП у Заглемб’є Домбровському (тепер Польща).

Після арешту й ув’язнення знову емігрував до СРСР. 1927–1930 — слухач Міжнародної ленінської школи Комінтерну в м. Москві. У 1930-і — діяч Комінтерну, співробітник Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) СРСР. 1930–1932 за завданням Комінтерну — на революційній роботі в Болгарії, Чехословаччині, Австрії. 1932–1933 — секретар Лодзинського окружкому КПП. 1933 заарештований й засуджений до 7 років ув’язнення. 1938 звільнений за амністією.

Працював бухгалтером у м. Варшаві, пізніше втік до СРСР. 1939–1941 працював у НКВС, очевидно, беручи участь у «фільтрації» колишніх членів комуністичних партій Польщі, Західної України та Білорусі, розпущених 1938 Комінтерном за вказівкою Йосипа Сталіна. Агентурну роботу маскував участю у будівництві 1940–1941 Дарницького залізничного вузла в м. Києві, з травня 1941 — вузла зв’язку в м. Білостоці (Польща).

Після окупації міста захоплений у полон німецькими військами, втік до м. Мінська. Завдяки володінню німецькою мовою влаштувався на роботу в Мінській міській управі німецької окупаційної влади. Використовував службове становище для створення і керівництва антинімецьким підпіллям (1941–1943).

Політична діяльність

1943 повернувся до окупованої Польщі, брав активну участь у встановлені над країною комуністичного контролю. Належав до керівництва Польської робітничої партії (ППР). 1943–1944 — член Секретаріату, 1944–1948 — член Політбюро ЦК ППР. 1943–1944 — редактор газети ППР «Трибуна свободи». 01.01.1944–04.02.1947 — голова Президії Крайової Ради Народової. Брав участь у створенні 21.07.1944 Польського комітету національного визволення, який 31.12.1944 проголосив себе Тимчасовим польським урядом. Брав безпосередню участь у фальсифікації результатів народного референдуму 30.06.1946, який відкрив шлях до правового й інституційного закріплення комуністичного режиму. 1947–1952 — президент Республіки Польща (з 1949 — ПНР) й голова Державної Ради; 1952–1954 — голова Ради міністрів. Від вересня 1948 — генеральний секретар ЦК ППР, змінив на цій посаді Владислава Гомулку. У грудні 1948 змусив Польську соціалістичну партію об’єднатися з ППР у рамках Польської об’єднаної робітничої партії (ПОРП), що сприяло монополізації нею політичної влади в країні. Член Політбюро ЦК й голова ЦК ПОРП.

Домігся правового закріплення встановленого тоталітарного комуністичного режиму ухваленням Конституції 1952, за якою Польща оголошувалася Народною Республікою. Від березня 1954 — перший секретар ЦК ПОРП. У внутрішній і зовнішній політиці відкидав будь-які «національні особливості» в побудові соціалізму й цілковито орієнтувався на запровадження в усіх країнах Центральної Європи соціалізму на радянський взірець, що передбачало максимально повну націоналізацію народного господарства, форсовану індустріалізацію, стрімке збільшення видатків на оборону й розбудову збройних сил, швидку колективізацію сільського господарства, цілковите придушення будь-якої опозиції і масове знищення політичних противників, розгром релігійних інституцій і всеохоплююче запровадження ідеології державного атеїзму, боротьбу з проявами «буржуазної» культури тощо. У вересні 1947 взяв активну участь в організації в містечку Шклярська Заремба поблизу м. Вроцлава наради представників дев’яти європейських комуністичних партій та створення Інформаційного бюро комуністичних партій (Комінформу) для насадження сталінської моделі соціалізму в країнах Центральної Європи і Балкан.

Несе політичну відповідальність за організацію в Польщі політичних репресій, зокрема за масове примусове виселення з «повернутих земель» німецького населення (3,5 млн осіб); репресії проти українського націоналістичного підпілля; спрямовану проти української меншини на Холмщині, Надсянні й Підляшші операцію «Вісла» («Wisła», квітень 1947, переселення 156 тисяч осіб зі східного кордону на «повернуті землі»); показові процеси проти опозиції й лідерів несоціалістичних партій; репресії проти Римо-католицької церкви; цілковитий розгром Української греко-католицької церкви.

У країні насаджувався культ особи Берута як «польського Сталіна», тоталітарний режим поступово набував здебільшого радянських рис.

Помер від інсульту у м. Москві відразу після 20 з’їзду Комуністичної партії Радянського Союзу.

Твори

О partii. Warszawa : Książka i Wiedza, 1954. 340 p.

Література

Garlicki Bolesław Bierut. Warszawa : Wydawnictwa Szkolne i Pedagogiczne, 1994. 90 p.
Chyliński J. Jakibył Bolesław Bierut: wspomnienia syna. Warszawa : Oficyna Drukarska, 1999. 236 p.
Lipiński Bolesław Niejasny. Warszawa : Wydawnictwo Prószyński i S-ka, 2001. 117 p.
Lipiński Towarzysze Niejasnego. Warszawa : Prószyński i Spółka, 2003. 215 p.
Залесский К. А. Кто был кто во Второй мировой войне. Союзники СССР. Москва : Астрель, 2004. 702 с.
Lipiński Ofiary Niejasnego. Warszawa : Prószyński i Spółka, 2004. 314 p.
Яровий В. Новітня історія Центральноєвропейських та Балканських країн. ХХ століття. Київ : Генеза, 2005. 816 с.
Eisler J. Siedmiu wspaniałych. Poczet pierwszych sekretarzy KC PZPR. Warszawa : Czerwone i Czarne, 2014. 560 p.

Автор ВУЕ

Р. А. Кривонос

Покликання на цю статтю: Кривонос Р. А. Берут, Болеслав // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Берут, Болеслав (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.04.2021