Бертвісл, Гаррісон

Бе́ртвісл, Га́ррісон (Бертвістл; англ. Birtwistle, Harrison; 15.07.1934, м. Аккрингтон, графство Ланкашир, Велика Британія — 18.04.2022, м. Мере, графство Вілтшир, Велика Британія) — композитор, кларнетист, почесний професор Королівського коледжу Лондона (з 1994), почесний член Королівського філармонічного товариства (з 1991), Королівської академії мистецтв (з 1994), іноземний почесний член Американської академії мистецтв і літератури (з 2007).

Бертвісл, Гаррісон (Birtwistle, Harrison)
Народження	15.07.1934
Місце народження	Аккрингтон
Смерть	18.04.2022
Місце смерті	Мере
Alma mater	Прінстонський університет
Місце діяльності	Велика Британія
Напрями діяльності	музичне мистецтво

Відзнаки
Ордени	Мистецтв і Літератури (кавалер), Кавалерів Пошани
Премії	Е. фон Сіменса, Гравемаєра, Сібеліуса фонду Вігурі

Життєпис

Народився у сім’ї пекаря. З 7 років навчався грі на кларнеті. З 1948 виступав як кларнетист у складі аматорських музичних колективів.

Вивчав кларнет і композицію в Королівському північному музичному коледжі Манчестера (1952–1955) у кларнетиста Ф. Дж. Терстона (1901–1953; Велика Британія) та композитора Р. Голла (1903–1982; Велика Британія). Деякий час грав на кларнеті в Королівській ліверпульській філармонії.

Разом із групою митців — композиторами П. М. Девісом (1934–2016; Велика Британія), А. Гером (1932; Німеччина — 2024; Велика Британія), піаністом Дж. Е. Г. Огдоном (1937–1989; Велика Британія), трубачем Е. Говартом (1935–2025; Велика Британія) та іншими заснував групу «Нова манчестерська музика» (1953). Музиканти співпрацювали протягом усієї кар’єри та стали відомими як композитори і виконавці «Манчестерської школи». Були вихідцями з Північної Англії, не обмеженими лондонськими традиціями, повністю прийняли модернізм.

Проходив військову службу кларнетистом у Королівському артилерійському оркестрі (1955–1957). Навчався у кларнетиста Р. К. Келла (1906; Велика Британія — 1981; США) у Королівській академії музики у м. Лондоні (1957–1958). До цього періоду належать перші твори Бертвісла. Перша відома композиція — «Приспіви та хори для духового квінтету» (1957). Після того як Товариство сприяння новій музиці відібрало цей твір для виконання на Челтнемському фестивалі (1959), Бертвісл продав свої кларнети та вирішив цілковито присвятити себе композиції.

Викладав музику у школі Крейнбон Чейз у графстві Дорсет (1962–1965). Разом з А. Гером і П. М. Девісом заснував там літню музичну школу.

Продовжив навчання у Прінстонському університеті (США) за стипендією Гаркнесса (1966), вивчав серіалізм і музику електронну у М. Б. Беббітта (1916–2011; США).

Після повернення до Великої Британії заснував разом із П. М. Девісом камерний ансамбль «Виконавці П’єро» (1967), первісно для виконання композиції А. Шенберга «Місячний П’єро» (звідси назва), згодом музиканти виконували класичну музику 20 століття.

Був запрошеним професором у Свортмор-коледжі в Пенсільванії (1973–1974), а потім в Університеті штату Нью-Йорк у м. Буффало (1975–1976).

Після повернення до Великої Британії був призначений музичним керівником, а потім заступником директора Королівського національного театру в м. Лондоні (1975–1982), де створив музику для численних вистав.

Викладав композицію в Королівському коледжі в м. Лондоні (1994–200) і водночас також був директором відділу сучасної музики в Королівській музичній академії та постійним композитором Лондонського філармонічного оркестру.

Продовжував писати музику навіть після 80 років. Помер унаслідок інсульту.

Творчість

Музика Бертсвісла не належить до якогось певного напряму. Вона складна, написана в модерністській манері.

Інструментальний твір «Трагедія» для ансамблю (1965) символізує захоплення композитора давньогрецькою трагедією, зокрема формальними структурами та ритуальними циклами грецьких од. Ця п’єса заклала основу для його першої опери «Панч і Джуді» (1966–1967), написаної в США. Прем’єра відбулася 1968 на Альдебурзькому фестивалі музики та мистецтв.

Окрім грецької трагедії, Бертвісл захоплювався середньовічною музикою, зокрема творчістю Г. де Машо, композиції якого він адаптував для оркестру (1988). Вплив середньовічних міфів, пасторалей та фольклору відчутний у його творчості, зокрема, у драматичній пасторалі «Униз стороною Грінвуд» (1968–1969), механічній пасторалі «Ян Тан Тетера» (1984), великому оркестровому творі «Тріумф часу» (1971–1972), заснованому на однойменній гравюрі П. Брейгеля (старшого), або в опері «Маска Орфея» (1983–1986).

Друга опера Бертвісла «Маска Орфея» була замовлена театром у 1970, але прем’єра відбулась у травні 1986 у м. Лондоні в Англійській національній опері. Твір отримав схвальні відгуки критиків і знаменує зеніт кар’єри Бертвісла. Опера поєднує в собі музику, драму, міфологію, пантоміму та електронну музику.

Серед інструментальних творів: «Повітря Сілбері» (1977), «Таємний театр» (1984; обидва — для камерного ансамблю), «Нескінченний парад» для труби, струнних і вібрафона (1986), «Панічне: Дифірамб для альт-саксофона, джазового барабанщика, духових інструментів та перкусії» (1995).

Найвідомішою музикою до театральних вистав була композиція до постановки режисера П. Голла (1930–2017; Велика Британія) «Орестеї» Есхіла (1981). Досвід цієї роботи став вирішальним у формулюванні театральної мови опер Бертвісла.

Оперні твори композитора часто засновані на міфологічних сюжетах. Опера «Друга місіс Конг» (1994) поєднала стародавню міфологію та історію. Прем’єра відбулась 24.10.1994 на щорічному Глайндборнському оперному фестивалі.

Опера «Таємна вечеря» (1998–1999) написана на лібрето драматурга Р. Блейзера (1925; США — 2009; Канада). Світова прем’єра відбулася в Німецькій державній опері 18.04.2000, постановка здійснена режисером М. Дунканом (1948, Велика Британія) та диригентом Д. Баренбоймом.

Інші опери Бертвісла 21 століття: «Мінотавр» (2008), «Коридор» (2009) і «Лікування» (2015).

Серед найвідоміших творів: цикл для голосу та змішаного ансамблю «Пульсові тіні. Медитації про П. Целана» (1996), «Гра Тесея» для ансамблю та двох диригентів (2002), «Ангел винищувач» для камерного хору, тенора, контртенора та ансамблю (2010); «У зламаних зображеннях» для ансамблю (2011), цикл пісень для тенора та фортепіано «Пісні з однієї землі» (2013), «Відповіді» для фортепіано з оркестром (2014), «Глибокий час» для оркестру (2017).

На британській класичній музичній сцені Бертвісл репрезентував чіткий і сміливий стиль, який позначився на міжнародному музичному полі. Твори поєднували модерністську естетику з міфічною силою та емоційним впливом. У його композиціях, написаних не для сцени, часто виявлявся театральний підхід.

Нагороди та визнання

Лауреат музичної премії Е. фон Сіменса (1995), премій Гравемаєра (1987), Сібеліуса фонду Вігурі (2015), нагород Королівського філармонічного товариства (1991, 1992).

Кавалер ордена Мистецтв і Літератури (1986; Франція), ордена Кавалерів Пошани (2001).

Посвячений у лицарі (1988).

Література

Cross J. Harrison Birtwistle. Man, Mind, Music. London : Faber & Faber, 2000. 295 p.
Adlington R. The Music of Harrison Birtwistle. Cambridge : Cambridge University Press, 2006. 242 p.
Welch Chr. 100 Years of British Music. London : Omnibus Press, 2014. 272 p.
Wihuri Sibelius Prize 2015 Awarded to Composer Sir Harrison Birtwistle // Wihurin kansainvälisten palkintojen rahasto. 2015. URL: https://wihuriprizes.fi/media-arkisto/wihuri-sibelius-prize-2015-awarded-to-composer-sir-harrison-birtwistle/
Cross J. Harrison Birtwistle: The Mask of Orpheus. Abingdon : Routledge, 2019. 196 p.
In memory of Sir Harrison Birtwistle, acclaimed composer // University of London. 2022. URL: https://www.london.ac.uk/news-events/news/memory-sir-harrison-birtwistle-acclaimed-composer
Tomlinson J. «How that music was created remains to me a complete mystery»: John Tomlinson on fellow Lancastrian Harrison Birtwistleс // TheArtsDesk.com. 2022. URL: https://theartsdesk.com/node/88156/view
Harrison Birtwistle // Boosey & Hawkes. URL: https://www.boosey.com/pages/cr/composer/composer_main?composerid=2729&langid=1&ttype=BIOGRAPHY&ttitle=Biography

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бертвісл, Гаррісон // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бертвісл, Гаррісон (дата звернення: 10.10.2026).

Оприлюднено: 06.03.2025