Бернштейн, Едуард

Бернште́йн, Едуа́рд (нім. Bernstein, Eduard; 06.01.1850, м. Шенеберг, тепер у складі м. Берліна, Німеччина — 18.02.1932, м. Берлін) — політичний діяч, економіст, публіцист, ідеолог реформістської течії в німецькому марксизмі, відомої як бернштейніанство.

Бернштейн, Едуард (Bernstein, Eduard)
Народження	06.01.1850
Місце народження	Берлін
Смерть	18.02.1932
Місце смерті	Берлін
Місце поховання	Берлін
Місце діяльності	Німеччина
Напрями діяльності	Політика, економіка
Традиція/школа	марксизм

Життєпис і діяльність

Народився в єврейській робітничій сім’ї. Батько — машиніст потяга. 1866 залишив навчання у гімназії через потребу працювати.

1866–1878 працював дрібним клерком у банках. Під час завершення Франко-прусської війни 1871 зацікавився політикою. Під впливом політичних промов і статей А. Бебеля й В. Лібкнехта захопився соціалізмом. 1872 вступив до Соціал-демократичної робітничої партії Німеччини. Група, до якої приєднався Бернштейн також відома як ейзенахці; крило в соціал-демократичному русі Німеччини, очолюване А. Бебелем і В. Лібкнехтом. 1875 ця партія об’єдналася з лассальянцями (див. Ф. Лассаль) в єдину Німецьку соціал-демократичну партію.

Після двох замахів на кайзера Вільгельма І 1877 (Німецька соціал-демократична партія не брала участі в організації цих замахів) та ухвалення надзвичайних законів проти соціалістів 1878 Бернштейн змушений виїхати з Німеччини. Оселившись у м. Цюриху, працював секретарем К. Гехберга (1853–1885) — підприємця, видавця й ідеолога соціал-реформізму. Брав участь у виданні редагованого К. Гехбергом журналу «Щорічник соціальних наук і соціальної політики» (нім. «Jahrbuch für Sozialwissenschaft und Sozialpolitik»; 1879–1881), а також друкувався в газеті «Соціал-демократ» (нім. «Der Sozialdemokrat»). 1880–1890 — її редактор. Налагодив контакти з Ф. Енгельсом і здобув репутацію одного з чільних теоретиків марксизму.

1887 через тиск Німеччини на Швейцарію з вимогою заборонити газету «Der Sozialdemokrat» і вислати німецьких емігрантів-соціалістів виїхав до м. Лондона і переніс туди видання газети. Після переїзду ще більше зблизився з Ф. Енгельсом.

1891 був одним зі співавторів «Ерфуртської програми» Німецької соціал-демократичної партії (разом із К. Й. Каутським). Цей документ є своєрідним компромісом між ортодоксальним марксизмом і окремими положеннями ревізіонізму — у ньому постулюється неминучість заміни капіталізму соціалізмом і власності приватної на засоби виробництва соціалістичною, але водночас відсутні гасла боротьби за диктатуру пролетаріату. Це зумовило критику «Ерфуртської програми».

На початку 1890-х Бернштейн перейшов на ревізіоністські позиції, перейнявши з ідеології фабіанців (див. Фабіанське товариство) ідею мирного переходу до соціалізму шляхом соціальних реформ.

1895 разом із К. Й. Каутським підготував до друку нове видання праці Ф. Енгельса «Класова боротьба у Франції 1848–1850» (нім. «Die Klassenkämpfe in Frankreich 1848–1850»). Бернштейн вніс до передмови автора довільні змістові правки, які створювали у читача враження прихильності Ф. Енгельса до еволюційного переходу до соціалізму. Ці правки стали причиною конфлікту між Ф. Енгельсом (з одного боку) і Бернштейном і К. Й. Каутським (з іншого) в останні місяці життя Ф. Енгельса. Поглиблював ревізіоністські погляди, полемізуючи з К. Й. Каутським, А. Бебелем і Р. Люксембург. У цей період сформулював свій вислів: «Соціалізм як кінцева мета для мене нічого не означає, рух — це все» (нім. «Sozialismus als Endziel bedeutet mir nichts, die Bewegung ist alles»).

1901 повернувся до Німеччини. Став лідером правої течії в соціал-демократичному русі. 1902–1914 — автор статей ідеологічного змісту в ревізіоністському журналі «Соціалістичний місячник» (нім. «Sozialistische Monatshefte»). Крім зміни в поглядах на природу переходу від капіталізму до соціалізму, в його працях простежуються зміни у ставленні до зовнішньої політики Німеччини. Зокрема Бернштейн почав прихильно висловлюватися про окремі аспекти німецької експансії економічної та територіальної, передусім за межами Європи, підкреслюючи цивілізаторську роль німецьких колоній. У той самий час він виступав проти запроваджених німецьким урядом протекціоністських розмірів мита на сільськогосподарську продукцію, виступаючи за вільний ринок сільськогосподарської продукції.

1902–1907, 1912–1918 і 1920–1928 обирався депутатом Рейхстагу. Під час Першої світової війни висловлювався проти війни, проте через дотримання партійної дисципліни разом із більшістю фракції своєї партії проголосував на воєнні кредити.

Крім короткої перерви 1917–1919, коли він став членом Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини, Бернштейн до 1932 залишався членом Соціал-демократичної партії Німеччини. Він провадив полеміку щодо ключових питань ідеології й тактики всередині партії і уникаючи інституціоналізації своєї течії у формі окремої політичної сили.

В останні роки життя відійшов від політичної активності. Помер і похований у м. Берліні. На початку 20 ст. теоретичні праці Бернштейна, його публікації з історії революційних рухів активно поширювали в українських губерніях у складі Російської імперії (переважно в російських перекладах).

Праці

Die Voraussetzungen des Sozialismus und die Aufgaben der Sozialdemokratie. Stuttgart : J. H. W. Dietz, 1899. 188 p.
Zur Geschichte und Theorie des Socialismus gesammelte Abhandlungen. 2 aufl. Berlin : Akademischer Verlag für soziale Wissenschaften, 1901. 426 p.
Die Geschichte der Berliner Arbeiterbewegung : in 3 teil. Berlin : Buchhandlung Vorwärts, 1907–1910.
Der Streik. Sein Wesen und sein Wirken. Frankfurt am Main : Rütten & Loening, 1920. 154 p.
Was ist Sozialismus? Streitfragen des Sozialismus in Vergangenheit und Gegenwart. Berlin; Stuttgart : J. H. W. Dietz, 1922. 142 p.
Ein revisionistisches Sozialismusbild / Hrsg. von H. Hirsch. Hannover : J. H. W. Dietz, 1966. 184 p.
А н г л. п е р е к л. — Eduard Bernstein on Social Democracy and International Politics / Ed. by M. S. Ostrowski. Cham : Palgrave Macmillan, 2018. 442 p.
Eduard Bernstein on the German Revolution / Ed. by M. S. Ostrowski. Cham : Palgrave Macmillan, 2019. 429 p.
Eduard Bernstein on Socialism Past and Present / Ed. by M. S. Ostrowski. Cham : Palgrave Macmillan, 2021. 722 p.
У к р. п е р е к л. — Спомини про Михайла Драгоманова та Сергія Подолинського // З починів українського соціялістичного руху. Михайло Драгоманов і женевський соціялістичний гурток. Відень : Закордонне бюро Українського Соціологічного Інституту, 1922. С. 154–161.

Джерела

Marxism and Social Democracy: The Revisionist Debate, 1896–1898 / Ed. by H. Tudor, J. Tudor. Cambridge : Cambridge University Press, 1988. 384 p.

Література

Steger M. B. The Quest for Evolutionary Socialism: Eduard Bernstein and Social Democracy. Cambridge : Cambridge University Press, 1997. 287 p.
Löwe T. Der Politiker Eduard Bernstein. Eine Untersuchung zu seinem politischen Wirken in der Frühphase der Weimarer Republik 1918–1924. Bonn : Historisches Forschungszentrum, 2000. 157 p.
Ostrowski M. S. Eduard Bernstein and the Lessons of the German Revolution // The German Revolution and Political Theory / Ed. by J. Muldoon, G. Kets. Cham : Palgrave Macmillan, 2019. P. 137–158.
Ostrowski M. S. «Reform or revolution», redux: Eduard Bernstein on the 1918–19 German Revolution // Historical Research. 2022. Vol. 95. № 268. P. 213–239.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бернштейн, Едуард // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бернштейн, Едуард (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 24.07.2024