Бенедикт XIII

Портрет папи Бенедикта ХІІІ (Орсіні). Невідомий художник, 18 ст.

Бенеди́кт ХІІІ [Венедикт ХІІІ; лат. Benedictus ХІІІ; світське ім’я — П'єтро Франческо Орсіні де Ґравіна (італ. Pietro Francesco Orsini de Gravina), чернече ім’я — Вінченцо Марія (італ. Vincenzo Maria); 02.02.1649, м. Ґравіна-ін-Пулья, тепер регіон Апулія, Італія — 21.02.1730, м. Рим, Італія] — церковний діяч, Папа Римський у 29.05.1724 — 21.02.1730, беатифікований Католицькою церквою.

Бенедикт XIII (Benedictus ХІІІ)
Справжнє ім’я	П'єтро Франческо Орсіні де Ґравіна
Народження	02.02.1649
Місце народження	Ґравіна-ін-Пулья
Смерть	21.02.1730
Місце смерті	Рим
Місце поховання	Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі
Напрями діяльності	церковне управління
Традиція/школа	католицизм

Життєпис

Походив з давнього аристократичного роду Орсіні (третій член цієї родини, який став понтифіком). Був старшим сином в родині, проти волі батьків у юнацькому віці відмовився від спадщини, 1668 вступив до домініканського ордену (див. Домініканці).

1671 був висвячений на священника, 1672 призначений кардиналом-священником. 1675 піднесений у сан єпископа і призначений єпископом Манфредонським (1675–1680). Призначення отримав за власним вибором — обрав цю єпархію як біднішу (за Салернську) й таку, що потребувала більшої пастирської опіки. Уславився внеском у розбудову єпархії: відновлював церкви, засновував лікарні для бідних тощо.

З 1680 — єпископ Чезени, з 1686 до обрання — архієпископ та Апостольський адміністратор Беневенто, залишив за собою управління архієпархією до кінця життя. За внесок у відбудову міста, яке двічі постраждало від сильних землетрусів (1688, 1702), отримав прізвисько «другого засновника» Беневенто.

У 1715–1724 — віце-декан Колегії кардиналів.

На конклаві Орсіні початково відмовлявся прийняти папський титул, але потім дав згоду, узяв ім’я Бенедикта XIV (на честь папи-домініканця Бенедикта XI). Після оголошення Бенедикта ХІІІ (Педро Мартінес де Луна, бл. 1342 — 1423) антипапою змінив порядковий номер імені.

Похований у домініканській базиліці Санта-Марія-сопра-Мінерва в Римі.

Понтифікат

Вів скромний, аскетичний спосіб життя. Переважну увагу приділяв чернечим і пастирським обов’язкам, прагнув зміцнити церковну дисципліну, протидіяти розкошествам церковної еліти. Разом з тим схарактеризований як слабкий політик і державець. Необачність і довірливість папи сприяла зловживанням серед його ближнього оточення. Реальне керування церковними і фінансовими справами перебрав на себе кардинал-секретар Нікколо Кошіа (який, задовольняючи власні інтереси, спустошив папську казну). Постать та аморальні дії Кошіа завдали тяжких репутаційних втрат понтифікату, спричинили вибухи невдоволення після смерті папи, а пізніше стали на заваді канонізації Бенедикта ХІІІ.

Папа сприяв розвитку духовної освіти: буллою 1725 зобов’язав єпископів засновувати семінарії у своїх єпархіях, утворив Конгрегацію семінарій (тепер Конгрегація католицької освіти), надав право всім головним домініканським освітнім закладам (зокрема Римському коледжу св. Томи, тепер Папський університет святого Томи Аквінського) присвоювати наукові ступені з теології студентам поза орденом. 1727 реформував на університет освітній заклад в Камерино (тепер державний заклад вищої освіти Università degli Studi di Camerino, UNICAM). Апостольська конституція «Maxima vigilantia» (1727) встановлювала обов’язок для кожного єпископа і монастиря в Італії створити архів.

У зовнішній політиці намагався залагодити стосунки з Королівством Обох Сицилій, надавши церкві широку автономію у духовних справах; конфліктував з королем Жуаном V Великодушним з питань призначення кардиналів, боровся з янсенізмом у Франції.

Висвятив близько 140 єпископів для кафедр у Німеччині, Франції, Англії та Нового світу. Канонізував багатьох святих (зокрема Бориса Київського, 1724). Втручання Бенедикта ХІІІ вирішило суперечку щодо мощей св. Августина, що спалахнула в м. Павії (Італія).

1726 видав фундаментальну працю «Opera liturgica», присвячену оновленню літургійного церемоніалу.

Визнання

Процес беатифікації й канонізації папи кількаразово відкривали (1755, 1931, 2004) й двічі відкладали. Після офіційного процесу 2012–2017 Бенедикт ХІІІ отримав титул Слуги Божого.

У містах Ґравіна-ін-Пулья та Беневенто встановлено статуї понтифіка на площах, названих на його честь.

Література

Rendina С. I Papi. Storia e segreti. Roma : Newton & Compton, 1983. 863 р.
Enciclopedia dei Papi : in 3 vol. Roma : Istituto dell'Enciclopedia Italiana, 2000.
Phillips Ch. The Illustrated History of the Рopes: an Authoritative Guide to the Lives аnd Works of the Рopes of the Catholic Church, with 450 images. London : Lorenz Books, 2018. 256 p.