Белфастська угода (Редакція ВУЕ)

Бе́лфастська уго́да 1998 (англ. Belfast Agreement, ірл. Comhaontú Bhéal Féirste), Угода Страсної п’ятниці (англ. англ. Good Friday Agreemen, ірл. Comhaontú Aoine an Chéasta) — договір про мирне врегулювання конфлікту щодо статусу Північної Ірландії, укладений 10.04.1998 між Ірландією, Великою Британією й основними політичними силами Північної Ірландії.

Передісторія

Енополітичний конфлікт у Північній Ірландії зі змінною інтенсивністю тривав з часу закінчення Війни за незалежність Ірландії (1919–1921) і поділу острова Ірландія на дві частини — Ірландської Вільної Держави (на правах домініону) і Північної Ірландії у складі Об’єднаного Королівства Великої Британії й Північної Ірландії. Найбільшої інтенсивності протистояння набуло з 1960-х. Упродовж наступних десятиліть відбувалися численні сутички між ірландськими націоналістичними й протестантськими (юніоністськими) парамілітарними формуваннями. Обидві сторони протистояння вдавалися як до індивідуального терору (вбивства діячів із протилежного табору), так і до терористичних актів (вибухи в людних місцях). Дії ірландських націоналістів-католиків навіть у формі мирних протестів, як правило, жорстко придушували поліція й війська. Натомість дії юніоністських парамілітарних груп часто не мали серйозних покарань. З метою припинення протистояння уряд Великої Британії кількаразово домовлявся з ірландськими націоналістами про припинення вогню (передусім з Ірландською республіканською армією [ІРА]).

Під час дії останнього за часом припинення вогню сторони провадили інтенсивний переговорний процес. Результатом став текст угоди про мирне розв’язання конфлікту, підготовлений авторитетними діячами обох релігійних груп регіону: католика Дж. Г’юма (1937–2020; Велика Британія) і протестанта Д. Трімбла. Дж. Г’юм представляв Соціал-демократичну й лейбористську партію Північної Ірландії (афілійована з Лейбористською партією Великої Британії), Д. Трімбл — Юніоністську партію Ольстера (у блоці з Консервативною партією Великої Британії).

Основні положення

Згідно з угодою Північна Ірландія зберігала статус частини Великої Британії, а питання про її майбутню приналежність мало бути вирішене на референдумі. Ірландія зі свого боку офіційно відмовлялася від закріплених у її конституції претензій на Північну Ірландію.

Автономні права Північної Ірландії розширювалися. Утворювався новий парламент регіону — Асамблея Північної Ірландії. Утворювалися спеціальні міжурядові структури з представників урядів Ірландії й Великої Британії, а також частин Великої Британії і коронних володінь британської корони, які повинні займатися питанням розвитку Британських островів загалом.

Як націоналістичні, так і юніоністські парамілітарні групи остаточно відмовлялися від насильницької боротьби й роззброювалися. За цієї умови пов’язані з ними партії можуть брати участь у виборах. Учасників цих організацій звільняли з ув’язнення. Одночасно з цим мала відбутися реформа поліції.

Затвердження

Угоду затверджено шляхом референдуму в Північній Ірландії й Ірландії. Голосування відбувалося в один день — 22.05.1998, причому всім мешканцям надано можливість ознайомитись із текстом угоди.

За затвердження Белфастської угоди висловилися 94,4 % громадян Ірландії й 71,1 % мешканців Північної Ірландії.

З метою реалізації Белфастської угоди Парламент Великої Британії 19.10.1998 ухвалив Акт про Північну Ірландію 1998.

Визнання

Актом визнання угоди стало присудження авторам її тексту Дж. Г’юму і Д. Трімблу Нобелівської премії миру за 1998 з формулюванням «За зусилля в пошуку мирного розв’язання конфлікту в Північній Ірландії».

Значення

Незважаючи на збереження конфліктогенних факторів у Північній Ірландії й окремі випадки силових дій після укладання Белфастської угоди, її підписання стало поворотним моментом в історії конфлікту. З часу її укладення випадки масового насильства в регіоні не фіксуються.

Влада Великої Британії кількаразово обмежувала автономні права Північної Ірландії у відповідь на невиконання ІРА умов про роззброєння, участь окремих членів партії Шинн-Фейн у шпигнустві, у зв’язку з урядовою кризою тощо. Роботу Асамблеї Північної Ірландії призупиняли 2000 (три з половиною місяці), 2001 (двічі на одну добу), 2002–2007 (зі створенням 2006 Тимчасової Асамблеї з обмеженими повноваженнями з числа депутатів, обраних 2003) і 2017–2020.

Станом на 2024 одним зі складних питань дотримання положень Белфастської угоди є ймовірне поновлення прикордонного контролю на кордоні між Північною Ірландією й Ірландією внаслідок виходу Великої Британії з Європейського Союзу (ЄС). При цьому митний контроль на кордоні не здійснюють від 1993, паспортний контроль тимчасово запроваджували лише під час Другої світової війни, а кордон на більшості ділянок не позначений на місцевості. Тепер ні Велика Британія, ні Ірландія не оголошують про плани відновлення прикордонного чи митного контролю. Північна Ірландія як виняток входить до внутрішнього ринку ЄС (хоча і не є його частиною).

Література

McSweeney B. Interests and Identity in the Construction of the Belfast Agreement // Security Dialogue. 1998. Vol. 29. № 3. P. 303–314.
O’Flynn I. The Problem of Recognising Individual and National Identities: A Liberal Critique of the Belfast Agreement // Critical Review of International Social and Political Philosophy. 2003. Vol. 6. № 3. P. 129–153.
Gormley-Heenan C. Political Leadership and the Northern Ireland Peace Process. Role, Capacity and Effect. Basingstoke; New York : Palgrave Macmillan, 2007. 200 p.
The Northern Ireland Question: The Peace Process and the Belfast Agreement / Ed. by B. Barton, P. H. Roche. Basingstoke; New York : Palgrave Macmillan, 2009. 286 p.
The Changing Constitution / Ed. by J. Jowell, D. Olever. 9th ed. Oxford : Oxford University Press, 2019. 480 p.

Автор ВУЕ

Редакція_ВУЕ

Покликання на цю статтю: Белфастська угода (Редакція ВУЕ) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Белфастська угода (Редакція ВУЕ) (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.12.2024