Бастарни
Баста́рни [ лат. Bastarnae (Basternae), грец. Βαστάρναι (Βαστέρναι) ] — спільна назва для конгломерату племен, що мешкали в Карпато-Дністровському регіоні в 3 ст. до н. е. — 3 ст. н. е.
Термін «бастарни» використовували для позначення різних етносів, що населяли територію від Дніпра до Дунаю.
1) Більшість учених вважає бастарнів нащадками германських племен, які проживали на території сучасної Північної Німеччини в басейні річки Одер. У 5–4 ст. до н. е. ці племена потрапили під вплив кельтів, тому їх часто кваліфікують як племена латенської (кельтської) культури. У другій половині 3 ст. до н. е. вони осіли на території від Прикарпаття до гирла Дністра аж до міста Тіри. Найдокладніше в античних джерелах окреслено роль бастарнів у протистоянні македонського царя Філіппа V (238–179 до н. е., тепер Греція) з античним Римом. За свідченнями історика Тита Лівія цар вів із бастарнами переговори (182–179 до н. е) і уклав угоду про спільні бойові дії проти дарданців. Племена бастардів часто воювали з фракійцями та даками. У середині 1 ст. до н. е. вони разом з Мітридатом VІ Євпатором вели спільні бойові дії проти Риму. 29 до н. е. племена бастарнів перейшли Дунай і вторглися на землі, які належали Римській імперії. Римський полководець Марк Ліциній Красс розгромив війська бастарнів, завдавши їм нищівної поразки.
2) Римські хроністи описували бастардів як воїнів та найманців, які живуть з військових походів та грабунків, але археологічні джерела свідчать, що ці народи вели осілий спосіб життя. У них було розвинуто орне землеробство, скотарство, обробка заліза, гончарство. Ранній період існування бастарнів у цьому регіоні пов’язують із поєнешті-лукашівською культурою на південь від Карпат, уздовж річок Дністра, Пруту та Серету. Історик Страбон називав бастарнами населення на схід від Дністра, помилково зараховуючи до них племена пшеворської та зарубинецької культури. У джерелах функціонує також етнонім «певкіни», за назвою одного з місцевих племен, яке мешкало на острові Певка в гирлі Дунаю. 280 за наказом римського імператора 100 тисяч бастарнів переселили у Фракію, ліквідувавши загрозу імперії на східних кордонах. Племена бастарнів-певкінів утратили свою політичну могутність, але згадки про них трапляються в джерелах аж до 4 ст. Імовірно, залишки бастарнів були асимільовані ранньослов’янськими племенами.
Література
- Щукин Б. М. Забытые бастарны // Stratumplus. Археология и культурная антропология. 1999. № 5. С. 75–90.
- Казакевич Г. М. Балканский поход бастарнов в 29 г. до н.е. и одно погребение пшеворской культуры Верхнего Поднестровья // Stratumplus. Археология и культурная антропология. 2010. № 4. С. 131–136.
- Казакевич Г. М. Кельти на землях України. Археологічна, мовна та культурна спадщина. Київ : Сергій Наливайко, 2010. 324 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Борисенко М. В. Бастарни // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бастарни (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.03.2021
