Барасинга

Бараси́нга (Rucervus duvaucelii) — вид ссавців родини оленевих ряду парнопалих (Artiodactyla) або оленеподібних.

Назва «барасинга» походить із мови гінді й означає «дванадцятизубчасті роги», адже дорослі олені мають роги завдовжки до 1 м переважно з 10–15 зубцями.

Таксономія і характеристика

Тривалий час вид розглядали у складі роду олень (Cervus); від початку 21 ст. він увійшов до роду Rucervus. Традиційно виділяють три підвиди: Rucervus duvaucelii duvaucelii (північна Індія, південний Непал і вимерла популяція у Пакистані), Rucervus duvaucelii branderi (центральна Індія) та Rucervus duvaucelii ranjitsinhi (північно-східна Індія й вимерла популяція у Бангладеш).

Барасинга — кремезна тварина з густою вовнистою шерстю, коротким хвостом і великими заокругленими вухами. Довжина голови й тулуба 180–190 см; самці заввишки 120–135 см в холці і вагою 170–200 кг, самиці дрібніші — 115 см і 140–145 кг відповідно. Волосяний покрив має забарвлення від червонувато-коричневого чи золотисто-коричневого до сірувато-коричневого, з білуватою нижньою частиною тіла і внутрішньою частиною вух; на спині є темно-коричнева смуга. У дорослих самців шерсть темніша, до майже чорної, є слабко розвинена грива на шиї. Шерсть оленят одразу після народження коричнева й плямиста, з віком плями зникають.

Спосіб життя

Барасинги — денні тварини, пік активності яких припадає на ранок і вечір, а в полуденну спеку вони відпочивають. Це соціальні тварини, які формують стада здебільшого з 10–20 членів однакових за статтю та віком. Однак стада з особин різного віку й статі теж трапляються. У вологий сезон тварини розосереджуються, у сухий — формують великі стада.

Барасинги здебільшого живляться наземними трав’яними рослинами, а підвиди Rucervus duvaucelii duvaucelii та Rucervus duvaucelii ranjitsinhi — ще й водними.

Барасинги полігінні (див. Полігінія): панівний олень збирає гарем до 30 самиць. Він бореться з іншими самцями за володіння гаремом і право розмножуватися. У розмноженні беруть участь самиці віком від 2-х–3-х років, а самці — від 4-х. Сезон розмноження — з жовтня до лютого. Вагітність триває 240–250 днів, більшість оленят народжуються протягом вересня та жовтня. Самиці народжують одне, зрідка двоє оленят, яких вигодовують молоком протягом 6–8 місяців. Самці не беруть участь у догляді дитинчат.

У дикій природі тривалість життя тварин становить до 20 років, у неволі — максимально 23 роки.

Гинуть барасинги здебільшого від нападів хижаків, а також від повеней; Rucervus duvaucelii duvaucelii і Rucervus duvaucelii ranjitsinhii — ще й через браконьєрство. Полюють на барасинг здебільшого тигр (Panthera tigris) і леопард (Panthera pardus), проте є повідомлення і про інших хижаків, таких як куон гірський або дхол (Cuon alpinus) і шакал звичайний (нападає на оленят).

Поширення

Тварини мешкають ізольовано, поширені локально в північній і центральній Індії та на південному заході Непалу. У Пакистані й Бангладеш їх популяції вимерли.

Середовище проживання: відкритий ліс (від листопадного до вічнозеленого), заплавні високі луки, узлісся мангрових лісів — найчастіше поблизу водойм. Тварини з популяцій віддалених географічно відрізняються особливостями використання середовища їхнього існування, що спричиняє появу морфологічних особливостей, зокрема відмінностей у будові їхніх копит.

Охорона

За класифікацією Міжнародного союзу охорони природи барасинга належить до категорії «Уразливий» (VU). Цілком імовірно, що ці тварини завжди мали нерівномірне поширення з огляду на обмежені площі типових для них середовищ проживання. Однак, саме зміна середовища призвела до суттєвого скорочення чисельності тварин і втрати значної частини природного ареалу.

Барасинг охороняють на державному рівні в Індії, Непалі, Бангладеш. Головним чинником збереження цього таксона є його охорона в межах заповідних територій, особливо зважаючи на приурочення цих тварин до водно-болотних угідь, сприятливих для сільськогосподарського використання.

Значення

Барасинги є важливою здобиччю для тигрів і леопардів. Як копитні тварини, суттєво впливають на структуру й сукцесії трав’яних рослинних угруповань.

Додатково

М’ясо барасинг не є делікатесом, але браконьєри все ще полюють на них задля рогів і м’яса на місцеві ринки; шкури тварин використовують для виготовлення батогів та інших виробів.

Література

  1. Mammal Species of the World / Ed. by D. E. Wilson, D. M. Reeder. 3rd ed. Baltimore : Johns Hopkins University Press, 2005. 2142 p.
  2. Menon V. Indian Mammals: A Field Guide. Gurgaon : Hachette, 2014. 528.
  3. Duckworth J. W., Kumar N. S., Pokharel C. P. et al. Barasingha. Rucervus duvaucelii // The IUCN Red List of Threatened Species. 2015. URL: https://www.iucnredlist.org/species/4257/22167675
  4. Волох А. Гібридизація у роді Cervus // Novitates Theriologicae. 2021. Вип. 12. С. 112–126.

Автор

С. В. Харчук


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Харчук С. В. Барасинга // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Барасинга (дата звернення: 10.10.2026).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
03.08.2023


Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶