Балі культурний ландшафт: система субак як прояв філософії «Три джерела блага»
Ба́лі культу́рний ландша́фт: систе́ма суба́к як про́яв філосо́фії «Три джерела́ бла́га» (індонез. Lanskap Kultur Provinsi Bali: Sistem Subak sebagai perwujudan dari filosofi Tri Hita Karana) — система іригації (зрошення) заливних рисових полів, яка є традиційною для острова Балі (Індонезія); пам'ятка всесвітньої спадщини ЮНЕСКО (з 2012).
У широкому сенсі — соціально-економічна модель балійської сільськогосподарської громади, об’єднаної єдиною системою іригації та релігійно-філософським ученням «Три джерела блага».
|
Балі культурний ландшафт: система субак як прояв філософії «Три джерела блага» | |
|---|---|
| Країна | Індонезія |
| Місце розташування | Балі |
| Площа | 19 500 га |
| Рік внесення | 2012 |
| Критерії | (ii)(iii)(v)(vi) |
Історична довідка
Субак відома від 9 ст. як спільна система управління водними ресурсами каналів і водозливів. Уже тоді були сформовані її господарська та ідеологічна компонента, які існують зараз. Характерною особливістю життя таких громад протягом періоду існування в межах різних державних утворень була їхня відносна автономність (влада не втручалася в питання внутрішнього устрою). Винятком був період перебування Балі у складі яванської держави Маджапагіт (14–15 ст.), коли були створені чиновницькі структури для нагляду за роботою землеробських громад. Господарська і громадська автономія субаків, законодавчо закріплена голландцями, зберігалася у період нідерландської колонізації Балі від початку 20 ст. до Другої світової війни.
У період японської окупації Балі (1942–1945) істотних змін общинного устрою та іригаційної інфраструктури субаків не відбулося.
Після проголошення незалежності влада Індонезії не робила цілеспрямованих кроків щодо ліквідації системи субака. Однак аграрна політика президента А. Сукарно в 1950-х — першій половині 1960-х, спрямована на централізацію управління сільським господарством за соціалістичним зразком, негативно позначилася на стабільності балійської традиційної громади. Субаки штучно об’єднували в сільськогосподарські підприємства вищого рівня. За президента Х. М. Сухарто відбувся перехід на капіталістичні методи господарювання, від 1966 існування субаків підтримано на законодавчому рівні. Однак розвиток на Балі плантаційного сільського господарства, промисловості, індустрії туризму призвели до підриву традиційних основ існування субака та до виведення значної частини земель із сільськогосподарського використання. Як наслідок — значне скорочення кількості субаків.
1981 на Балі створено Музей рису субак, де можна детально ознайомитися з системою іригації рисових полів.
У 1990–2000-х індонезійська влада запровадила низку заходів щодо збереження субаків і стимулювання їхньої діяльності. Широку законодавчу базу для захисту власності субаків створено Указом провінції 2008 щодо збереження та просторового планування запропонованих місць. Спеціальну правову базу для цих територій створено Меморандумом про взаєморозуміння між урядом Балі та регентствами Балі щодо створення стратегічної території Балі. Ця угода юридично кодифікує збереження та просторове планування для п’яти об’єктів, включаючи матеріальну та нематеріальну спадщину, а також сільськогосподарські та лісові екосистеми в межах території.
06.07.2012 субак внесено до списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.
Характеристика
Балі культурний ландшафт складається з п’яти рисових терас та їхніх водних храмів, які займають 19 500 га. Компонентами субака є ліси, які захищають водопостачання, терасовий рисовий ландшафт, рисові поля, з’єднані системою каналів, тунелів і гребель, села та храми різного розміру та важливості, які позначають або джерело води, або її прохід через храм для зрошення субакських земель. Вода з джерел і каналів протікає через храми і виходить на рисові поля.
Рис, вода, яка його підтримує, і субак, кооперативна соціальна система, що контролює воду, протягом останнього тисячоліття разом сформували сучасний ландшафт. Ці процеси у формі зрошуваного, терасового землеробства, організованого системою субак, залишаються дієздатними та стійкими. Сільськогосподарські території все ще обробляють місцеві громади екологічно, а водопостачання ними демократично управляють храми води.
Загалом на Балі близько 1200 водогосподарських колективів. Водопостачанням з одного джерела води управляють від 50 до 400 фермерів. Крім іригаційно-господарського складника, ще одним системоутворювальним чинником субака є релігійне об’єднання навколо єдиного общинного храму, який також здійснює управління водними ресурсами громади.
Загальна система субак є прикладом балійського філософського принципу «Три джерела блага», який об’єднує сфери духу, людський світ і природу. Ритуали водних храмів сприяють гармонійним стосункам між людьми та навколишнім середовищем через активне залучення їх до ритуальних концепцій, які підкреслюють залежність від життєзабезпечувальних сил природного світу. Рис розглядається як дар Бога, а система субак є частиною храмової культури.
Балійські водні храми є унікальними установами, які протягом тисячі років черпали натхнення з кількох стародавніх релігійних традицій, зокрема індуїзму Шайвасіддханта та Самкх’я, буддизму Ваджраяни та австронезійської космології.
Балі культурний ландшафт складається з п’яти ділянок, які є прикладом взаємопов’язаних природних, релігійних і культурних компонентів традиційної системи субак:
- Верховний храм води Пура Улун Дану Батур на березі озера Батур;
- озеро Батур, яке вважають першоджерелом усіх джерел і річок;
- ландшафт Субак на вододілі Пакерісан, найстаріша відома іригаційна система на Балі;
- ландшафт Катур Ангга Батукару з терасами, згаданими в написі 10 ст., що робить їх одними з найстаріших на Балі;
- Королівський водний храм Пура Таман Аюн, найбільший і найвидатніший регіональний водний храм, який є прикладом найбільшого розширення системи субак у складі Королівства Балі 19 ст.
Значення
Балі культурний ландшафт є частиною природної, релігійної та культурної спадщини Індонезії. Традиційні культурні терасові ландшафти й народні знання є цінним джерелом гармонійних способів взаємодії людини з природою у системі субак. Унікальність системи субак посилює самобутність образу регіону на національному і міжнародному рівнях, що сприяє розвитку туризму.
Джерела
- Salamanca A., Nugroho A., Osbeck M. et al. Managing a Living Cultural Landscape: Bali’s Subaks and the UNESCO World Heritage Site. Stockholm : Stockholm Environment Institute, 2015. 54 p. URL: https://mediamanager.sei.org/documents/Publications/SEI-PR-2015-05-Bali-Cultural-Landscape.pdf
- Cultural Landscape of Bali Province: the Subak System as a Manifestation of the Tri Hita Karana Philosophy // UNESCO. URL: https://whc.unesco.org/en/list/1194
Література
- Iwahara H. Cultural Landscape of Bali in Indonesia: World Heritage and Community Resilience // Japanese Journal of Cultural Anthropology. 2020. Vol. 21. № 2. Р. 101–108. URL: https://www.jstage.jst.go.jp/article/jrca/21/2/21_101/_pdf/-char/en
- Arndt G. Cultural Landscape of Bali Province // Everything Everywhere. URL: https://everything-everywhere.com/unesco-world-heritage-site-179-cultural-landscape-of-bali-province/
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мандрик І. П. Балі культурний ландшафт: система субак як прояв філософії «Три джерела блага» // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Балі культурний ландшафт: система субак як прояв філософії «Три джерела блага» (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.12.2022
