Ашгабат

Мечеть "Хезреті Омар"

Ашгаба́т (туркм. Aşgabat — буквально місто кохання, місто відданості) — місто, столиця Туркменістану. Має статус окремої адміністративно-територіальної одиниці (вілаєту).

Ашгабат (Aşgabat)

Країна Туркменістан
Засновано 1881
Чисельність населення (тис.осіб) 1000000
Територія (кв.км.) 920


Географічне положення

Місто розташоване на півдні країни в оазі пустелі Каракуми, у передгір’ї Копетдагу на висоті 214–240 м над рівнем моря, приблизно за 30 км від кордону з Іраном.

Територія — 0,92 тис. км2.

Історична довідка

Ашгабат засновано 1881 як російський військовий форт на місці перського аулу Асхабад. Того ж року у складі Російської імперії утворено Закаспійську область із центром в Ашгабаті. 1885 через поселення прокладено Закаспійську залізницю, що сполучала Середню Азію з Каспієм (див. Каспійське море). 1897 область включено до Туркестанського генерал-губернаторства.

1917 в Ашгабаті встановлено радянську владу. У липні 1918 унаслідок повстання її витіснено та згодом встановлено правління Закаспійського тимчасового уряду. Деякий час тут також перебували британські війська. 09.07.1919 радянська влада повторно встановила контроль над Ашгабатом. 17.07.1919 місто названо на честь комісара П. Полторацького (1888–1918).

Від 1921 Ашгабат був центром Туркменської області у складі Туркестанської АРСР. 27.10.1924 утворено Туркменську РСР зі столицею в Ашгабаті. 1927 місту повернули оригінальну назву, але дещо видозмінену — Ашхабад.

06.11.1948 Ашгабат зруйновано землетрусом (магнітуда — 7,3 бала за шкалою Ріхтера). За різними оцінками, загинуло понад 100 тисяч осіб, зруйновано понад 90 % будівель. Ашгабат поступово відновлювали: здійснювали розширення вулиць, створювали нові мікрорайони, озеленювали територію тощо. 1962 місто підключили до Каракумського каналу, у такий спосіб розв’язали проблему з дефіцитом води.

1939–1959, 1973–1988 Ашгабат був центром Ашхабадської області.

Від 1991 — столиця Туркменістану.

1992 прийнято традиційну версію назви міста — Ашгабат.

Населення

Загальна кількість населення (2018, оцінка) — близько 1 млн осіб, густота — понад 1 тис. осіб/км2. За оцінкою ООН (2019), кількість населення становить 828 тисяч осіб.

Склад населення за етнічними групами: туркмени, росіяни, вірмени тощо.

Більшість вірян — мусульмани-суніти ханафітського мазхабу. Є лічені православні християнські парафії, нечисельні громади п’ятидесятників, євангельських християн-баптистів, адвентистів. Представлена також релігійна меншина бахаї. Наявні незареєстровані релігійні об’єднання, зокрема Вірменської апостольської церкви, мусульман-шиїтів, буддистів та інших. З 1997 діє католицька місія, підпорядкована Святому престолу. 2010 офіційно зареєстровано Римо-католицький центр.

Склад за статевими групами (2018, оцінка): чоловіки (49,6 %), жінки (50,4 %).

Населення зростає: 2015 в Ашгабаті проживало 746 тисяч осіб (ООН, оцінка).

Клімат

Клімат семіаридний, посушливий, зі спекотним сухим літом і прохолодною зимою.

Середня температура січня — +3 °С, липня — +30 °С.

Середньорічна кількість опадів — до 230 мм, максимум у березні — квітні.

Господарство

Промисловість

Ашгабат — промисловий, фінансовий, торговий і транспортний центр Туркменістану. Розвинені легка (текстильна, шкіряно-взуттєва, хутрова, швейна), харчова, скляна, електротехнічна промисловості, а також машинобудування й металообробка.

Серед провідних промислових підприємств — «Ашнефтемаш», «Туркменкабель», електротехнічний завод тощо.

Сфера послуг

Популярне килимарство й торгівля.

Транспорт

Функціонує міжнародний аеропорт. Через Ашгабат проходить низка залізничних маршрутів. Діє міжнародний автовокзал.

Є канатна дорога 4 км завдовжки. 2016 в Олімпійському містечку Ашгабата відкрито монорейкову лінію.

Основний міський транспорт — автобуси.

Наука, освіта, культура

Наука і освіта

Ашгабат — науковий, освітній та культурний центр країни. У місті базується Академія наук Туркменістану (засновано 1951) та центр технологій при ньому (засновано 2014).

Станом на 2017 діє 21 заклад вищої освіти, кількість студентів — понад 35 тисяч осіб. Найбільшим університетом країни є Туркменський сільськогосподарський університет імені С. А. Ніязова (заснований 1930). Серед інших закладів — Туркменський державний медичний університет (заснований 1931), Туркменський державний університет імені Махтумкулі (заснований 1950), Туркменська національна консерваторія (заснована 1993), Державна академія мистецтв Туркменістану (заснована 1994), Інженерно-технологічний університет Туркменістану імені Огуз-хана (заснований 2016) тощо.

Культура і мистецтво

Функціонує державний культурний центр Туркменістану (заснований 2007) — спеціальний культурно-музейний комплекс, до складу якого, зокрема, входять державна бібліотека (заснована 1895) і державний музей (заснований 1998).

Є також музеї туркменського килима (засновано 1993), образотворчих мистецтв (відкрито 2005) тощо. У містечку Гекдере, передмісті Ашгабата, 2010 засновано Національний музей природи Туркменістану (площа — 40 га), серед експозицій якого — «Світ тварин», «Африканська савана», «Територія копитних», «Пташиний базар», «Володіння хижаків»; загалом представлені всі види фауни Туркменістану, включно із занесеними до Червоної книги, види іхтіофауни Каспійського моря і Світового океану тощо.

Головний драматичний театр імені Сапармурата Туркменбаші Великого (заснований 2005) є найбільшим у країні. У місті також є державний російський драматичний театр імені О. Пушкіна (засновано 1926), державний ляльковий театр (заснований 2005). Діють цирк, філармонія, кінотеатри.

1920 організовано студію «Ударна школа мистецтв Сходу», що ознаменувало становлення радянського образотворчого мистецтва в місті. Досі культивують народне й декоративно-ужиткове мистецтво — безворсове килимарство, виготовлення візерункових кошм і тканин, виробів зі шкіри, в’язання, вишивка, ювелірна справа. Зберігаються традиції народної творчості, музики, співу й танцю.

Куштдепді, мистецтво, обряд співу й танцю, включено до репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО (2017).

Архітектура

Основні культові споруди: мечеті (Ертугрул Газі, Хезреті Омар, мучеників та інші), православні храми (святого Олександра Невського, святителя Миколи Чудотворця та інші). У передмісті 2004 споруджено найбільшу мечеть Туркменістану й Центральної Азії з білого мармуру — Туркменбаші Рухи, поряд із нею — мавзолей С. Ніязова.

2013 Ашгабат занесено до «Книги рекордів Гіннеса» як місто з найбільшою кількістю будівель із білого мармуру (тому Ашгабат часто називають білим містом).

Серед пам’яток — фонтанний комплекс (відкритий 2008; у 2010 увійшов до «Книги рекордів Гіннеса»), палацовий комплекс «Огузхан» (відкритий 2011). У місті багато скверів і парків, зокрема однойменний парк, закладений 1887. Є найстаріший у Центральній Азії ботанічний сад (заснований 1929; площа — близько 18 га), де представлено понад 3 000 видів, сортів і форм рослин із різних куточків світу.

Спорт

Спортивна інфраструктура міста досить розвинена. 2011 відкрито багатопрофільний стадіон «Ашгабат» (розрахований на 20 тисяч глядачів) із футбольним полем, тенісним кортом, спеціальними зонами для гімнастики й фітнесу, майданчиками для волейболу, баскетболу й бадмінтону тощо.

Того ж року завершено будівництво найбільшого в Туркменістані іподрому (площа — 90 га), спортивного комплексу зимових видів спорту, що може вмістити 10 тис. осіб.

Одним із найбільших стадіонів у регіоні є Ашгабатський олімпійський стадіон на 45 тисяч глядачів, що відкрито 2017, напередодні V Азійських ігор із бойових мистецтв і змагань у приміщеннях. Для події також спеціально збудовано Олімпійське містечко. Стадіон є домашньою ареною національної збірної Туркменістану з футболу.

2008 в Ашгабаті засновано футбольний клуб «Алтин Асир», який грає у Вищій лізі Туркменістану.

Україніка

Ашгабат — місто-побратим м. Києва.

Пам’ятник Т. Шевченку був одним із найстаріших в Ашгабаті (збудований 1926, зруйнований через землетрус 1948). Новий пам’ятник-погруддя відкрито 1972 (скульптор — М. Лисенко) у межах Днів культури України та реконструйовано й перенесено на нове місце 2009. На честь поета також названо вулицю поруч.

Література

  1. Хроника истории Ашхабада (1881–1975 гг.) / Под ред. Г. Г. Меликова. Ашхабад : Ылым, 1981. 144 с.
  2. Sullivan C. J. Pipeline Politics in the Post-Soviet Space: the View from Ashgabat // The Journal of Energy and Development. 2008. Vol. 34. № 1/2. P. 121–128.
  3. Subdivisions of Turkmenistan: Ashgabat, Districts of Turkmenistan, Provinces of Turkmenistan, Mary Province, Türkmenabat. Memphis : Books LLC, 2010. 192 p.
  4. Гумилев Л. Н. Древние тюрки. Москва : Айрис-пресс, 2014. 555 с.
  5. Koch N. The Violence of Spectacle: Statist Schemes to Green the Desert and Constructing Astana and Ashgabat as Urban Oases // Social & Cultural Geography. 2015. № 16 (6). P. 675–697.
  6. The 2016 Economic and Product Market Databook for Ashgabat, Turkmenistan. [W. p.] : ICON Group International, 2015. 654 p.
  7. Sidorin A. Ya. Effects and Lessons of the 1948 Ashgabat Earthquake // Seismic Instruments. 2019. Vol. 55. P. 271–282.

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Ашгабат // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ашгабат (дата звернення: 22.01.2022).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
19.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ