Атаманюк, Василь Іванович

Атаманюк Василь Іванович

Атаманю́к, Васи́ль Іва́нович (псевдоніми — Яблуненко В. та ін.; 14.03.1897, с. Яблунів, тепер смт Косівського району Івано-Франківської області, Україна — 03.11.1937, Сандармох, тепер Республіка Карелія, Російська Федерація) — журналіст, поет, прозаїк, літературознавець, громадський діяч. Писав українською мовою. Брат М. Атаманюка.

Атаманюк, Василь Іванович

Псевдоніми Яблуненко В.
Народження 14.03.1897
Місце народження Яблунів, Косівський район, Івано-Франківська область, Україна
Смерть 03.11.1937
Місце смерті Сандармох, Карелія, Росія
Alma mater Львівський національний університет імені Івана Франка
Напрями діяльності літературна творчість, проза, поезія, літературознавство

Життєпис

Походив із селянської родини. 1909‒1915 навчався в Коломийській українській гімназії. Тут вивчив мову есперанто і увійшов до складу Крайового товариства українських есперантистів «Прогресо» («Поступ»). Публікував свої переклади в есперантському журналі «Україна Стельо» («Ukraina Stelo», «Зоря України»).

Закінчив юридичний факультет Львівського університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка).

У роки Першої світової війни з 1915 служив в австрійській армії. Був перекладачем у Пресбюро, згодом — у легіоні Українських січових стрільців.

1918‒1921 мешкав у м. Катеринославі (тепер м. Дніпро). Був членом Української комуністичної партії (боротьбистів). За Центральної Ради ― секретар газети катеринославських боротьбистів «Боротьба», завідувач «трудової школи».

1922 переїхав до м. Києва. Був одним із ініціаторів створення в м. Києві літературної організації галицьких письменників «За плуг» (з 1923 — «Західня Україна»), що об’єднувала понад 40 письменників і художників.

З 1927 працював редактором літературно-мистецького і громадсько-політичного ілюстрованого альманаху «Західня Україна» та літературним редактором радіоцентру.

1926–1927 комуністична фракція письменницької організації «Західня Україна» піддала критиці діяльність Атаманюка за видання «буржуазної літератури»: повісті К. Макушинського (1884–1953) «Семен Хрущ»; чотирьох книг С. Цвейга (переклад із німецької), перекладів німецьких балад. Критикували також за те, що у своїх творах замість зображення класової боротьби «оплакує поневолену Західну Україну». 1930 виключений зі складу організації та звільнений з посади редактора журналу. 1933 закрито журнал «Західня Україна» та заарештовано найактивніших членів організації.

Атаманюк був заарештований 31.01.1933 у справі київської Української військової організації, обвинувачений у «контрреволюційній діяльності, спрямованій на знищення радянської влади й відновлення української буржуазно-демократичної республіки». 01.10.1933 судова «трійка» Колегії ОДПУ УРСР засудила його на 5 років ув’язнення за статтею 54-11 («участь у контрреволюційній організації»). Відбував покарання в «Карлазі» (Карагандинський виправно-трудовий табір на території Казахстану) та у Соловецькій в’язниці «ГУЛАГ» НКВС СРСР. 09.10.1937 «особлива трійка» УНКВС у справі № 103010/37 засудила його до розстрілу. 03.11.1937 покарання було виконано. 1965 реабілітований посмертно.

Творчість

Перший вірш «Лист малого синка до батьків на війну» опублікував 1915 в часописі «Українське Слово».

Перша збірка віршів «Як сурми заграли до бою» (1916) спрямована проти імперіалістичної війни.

Автор книг: «Чари кохання» (1921), «Хвилі життя» (1922), «Жовтень: Акварелі» (1924), «Дума про Степана Мельничука» (1924), «В кігтях білого орла» (1924), «Галичина» (1925), «Над Дністром» (1927), «За Збручем грози» (1930), «Тяжкі роки» (1930), «Між меж і ґрат» (1931), «Батіг і багнет», «Крізь кривду і кров» (обидві 1932), темою яких було життя західноукраїнського села під польською владою, наростання бунтарських настроїв серед галичан. Писав також інтимну лірику: «В чаду любови», «Вона моя! В моїх обіймах», «Жінці», «Насолода кохання», «Не зови, не мани…» та ін.

Із прозового доробку найпомітніші збірки оповідань і повістей «Василько й інші оповідання» (1922), «Каламар» (1929), «На кордоні» (1930), «Галицькі ночі» (1932). В основі оповідання «Василько» ― сирітська доля хлопчика. Шкільній тематиці, спогадам із дитинства присвячено оповідання «Каламар», «Товариші», «Святий вечір», «Друкар». До збірки «На кордоні» ввійшло три оповідання («Танасійчучка», «На кордоні», «Наймит») антивоєнного спрямування. У збірці «Галицькі ночі» п’ять оповідань соціально-патріотичної тематики («Галицькі ночі», «Тринадцятий сніп», «Право переможця», «Брат», «На кордоні»).

Більшість творів позначені рисами регіональності, автобіографізму, пошуками власного стилю. В оповіданнях 1921‒1922 Атаманюк наслідував розлого-описову, деталізовану манеру А. Тесленка, С. Васильченка; згодом наблизився до жанру короткої психологічної новели В. Стефаника.

Атаманюк — автор невеликих п’єс та інсценізацій для сільських читалень, клубів, шкільних гуртків. Темі «пацифікації» присвятив книгу радіокартин «Батіг і багнет: 12 сцен з кривавої пацифікації Західної України та з інтервенційного готування Польщі» (1932), що була першою експериментальною спробою нового жанру художньої літератури ― творів для радіо.

Переклав українською мовою твори С. Єсеніна, А. Шніцлера, лібрето опери Ш. Гуно «Фауст». Писав і перекладав українською тексти до музики композитора М. Іванова. Перекладав російською мовою поезії Олександра Олеся, німецькою — поезії П. Тичини і М. Рильського, мовою есперанто — гуцульські коломийки.

Готував до видань тематичні збірники, упорядковував антології тощо. 1923 уклав першу збірку нової єврейської поезії, до якої дібрав вірші Д. Гофштейна, О. Шварцмана, П. Маркіша, Л. Квітка, А. Кушнірова, Е. Фінінберга (1899–1946), І. Фефера (1900–1952). У 1926 упорядкував збірку «Сатира й гумор. Альманах-декламатор: Вибір творів українських й чужомовних літератур (Поезія)». Сюди ввійшло 145 гуморесок, жартів, байок, притч, строф, епіграм, сцен, монологів 69 авторів. 1927 вийшла друга частина під тією ж назвою. 1927 побачила світ збірка «Літературні пародії», з шаржами, епіграмами, фейлетонами, афоризмами, карикатурами, акровіршами поетів М. Зерова, М. Семенка, М. Попелястого, а також сучасних йому письменників Л. Первомайського, Т. Осьмачки та ін. Упорядкував збірку «Революційні пісні Західньої України» (1928), один із упорядників «Антології української поезії» (1930‒1931; 3 т.). У 1930 була видана «Антологія західноукраїнської літератури XX ст.».

Серед псевдонімів та криптонімів: Яблуненко В.; Яблуненко Василь; Яблонівець; Василько; Домазар; В. А.; А-к; В-ь.

Визнання

Іменем Атаманюка названо вулицю в м. Коломиї. У Літературному музеї Прикарпаття в м. Івано-Франківську експонують матеріали про життя письменника.

Твори

  • Як сурми заграли до бою. Відень : [б. в.], 1916. 57 с.
  • Василько й інші оповідання. Катеринослав : [б. в.], 1922. 57 с.
  • В кігтях білого орла. Вінніпег : [б. в.], 1924. 22 с.
  • Дума про Степана Мельничука. Харків : Червоний шлях, 1924. 24 с.
  • Жовтень: Акварелі. Київ : Друкар, 1924. 47 с.
  • Батіг і багнет: 12 сцен з кривавої пацифікації Західної України та з інтервенційного готування Польщі. Харків; Київ : Держвидав України, 1932. 57 с.
  • Галицькі ночі. Харків; Київ : Держвидав України, 1932. 83 с.

Література

  1. Арсенич П. Атаманюк В. // Від Жовтня до Вересня. Ужгород : Карпати, 1990. С. 31−32.
  2. Погребенник Ф. Атаманюк Василь // Бойко Л. С., Брюховецький В. С., Зуб І. В. та ін. З порога смерті: письменники України — жертви сталінських репресій. Київ : Радянський письменник, 1991. Вип. 1. С. 48‒50.
  3. Веркалець М. М. У супроводі ненії, чи пак – «Інтернаціоналу» // Наукові записки Інституту журналістики. 2001. Т. 5. С.106–110. URL: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=article&article=347
  4. Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у загальнонаціональних політичних та культурних процесах (1914–1939). Київ : Інститут історії України НАН України, 2004. 648 с.
  5. Рубльов О. С. Західноукраїнська інтелігенція у таборах СССР, 1930-ті рр.: людські біографії у контексті «перековки» // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2004. № 1/2 (22/23). С. 268−270. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/40041
  6. Арсенич П. Галичани — жертви більшовицького режиму. Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. 72 с.
  7. Качкан В. Стихло відлуння січовика (Василь Атаманюк) // Качкан В. Постаті: студії, есеї, сильвети, рефлексії : у 2 т. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2013. Т. 2. С. 17. URL: http://elib.nlu.org.ua/view.html?id=6367
  8. Герасим’юк О. Розстрільний календар. Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. С. 69−70.

Автор ВУЕ

Н. І. Головченко


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Головченко Н. І. Атаманюк, Василь Іванович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атаманюк, Василь Іванович (дата звернення: 4.12.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено:
15.03.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ